ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ТА РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Атрибутами цивілізації є держава і право, що виникли в про­цесі еволюції суспільства.

Під суспільством розуміють сукупність форм спільної діяль­ності людей, що склалася в процесі історичного розвитку. Між людьми в процесі їх життєдіяльності виникають різноманітні зв'язки і відносини. На певному етапі люди усвідомлюють, що в них є спільні потреби та інтереси, для задоволення яких необхідні спільні зусилля, а також те, що зв'язок між ними повинен мати постійний характер. Саме на цих засадах і утворюється суспіль­ство.

Основою організації первісного суспільства була община — рід, плем'я, їх об'єднання.

Рід (родова община) — об'єднання людей, засноване на кровному спорідненні, а також на спільності майна та праці.

Кожен рід виступає як господарюючий суб'єкт, як власник засобів виробництва, організатор колективної праці.

Рід — особистісний, а не територіальний союз. Об'єднання людей у роди відбувалося не за ознакою спільності території, а за родинними зв'язками, в яких концентрувались економічні, релі­гійні та інші інтереси членів об'єднання. Роди пересувалися з од­нієї території на іншу, зберігаючи при цьому свою організацію.

Влада мала суто суспільний характер. Вона походила від роду, що безпосередньо формував органи самоуправління. Владні функції виконувалися всіма дорослими членами роду. Органами суспільної влади були:

— родові збори;

— старійшини (вожді), які обиралися з найповажніших чле­нів роду;

— військовоначальники, що виконували владні функції під час війни;

— жерці, які здійснювали релігійну функцію влади.

Усі ці «посадові особи» могли бути зміщені загальним зібран­ням роду і здійснювали свої повноваження під його контролем. Спеціального апарату, який займався би тільки управлінням сус­пільними справами, первісний лад не знав. Усі життєво важливі питання вирішувалися народним зібранням.

У первісному суспільстві діяли певні правила поведінки — со­ціальні норми. Здебільшого такими нормами були звичаї.

Звичаї — правила поведінки, що склалися історично та увійшли в звичку в результаті багаторазового застосування впродовж три­валого часу і стали природною життєвою потребою людей.

Ці норми регулювали побутові, сімейні, трудові відносини членів роду, деякі були нормами первісної моралі, релігії, тобто виступали регулятором суспільних відносин. Первісні звичаї ха­рактеризувалися такими ознаками:

— походили від роду та виражали його волю й інтереси;

— діяли через звичку і виконувалися добровільно. У разі по­треби їх дотримання забезпечував увесь рід за допомогою методів переконання, а іноді й примусу. Спеціальних охоронних органів, які гарантували непорушність і безумовність звичаїв, у ті часи не існувало;

— не існувало різниці між правами й обов'язками членів ро­дової організації: право сприймалося як обов'язок, а обов'язок — як право.

Отже, суспільна влада і норми поведінки у додержавну епоху відповідали рівню економічного, соціального, інтелектуального, культурного, духовного розвитку суспільства, рівню зрілості са­мої людини.

З удосконаленням знарядь праці люди набували все нових ви­робничих навичок, підвищувалася продуктивність праці, зростав рівень культури, моральності, а з цим усе більше диференціювались, доходячи вже до протиріч, інтереси окремих членів суспільства.

Важливу роль у переході від первісного до якісно нового спо­собу виробництва відіграв великий поділ праці:

а) землеробство відокремлюється від скотарства;

б) ремесло — від землеробства;

в) формується окрема група людей — купці (схема 1.1).

Диференціація та спеціалізація колишньої колективної праці надала змогу створити надлишковий продукт, його накопичити у вигляді знарядь праці, запасів товарів, земельних ділянок в окре­мих сімей, старійшин, військових начальників. Так з'являється приватна власність. Суспільство розколюється за майновою озна­кою. Інтереси бідних і багатих аж ніяк не збігаються: одні нама­гаються змінити своє залежне становище, інші — зміцнити влас­ні економічні переваги.

За таких умов родоплемінна організація влади виявила­ся безсилою. Вона не була пристосована до управління справа­ми того суспільства, де інтереси індивідів стали несумісними.

Потрібен був інший владний орган, який був би здатний забез­печити перевагу інтересів однієї частини суспільства за рахунок іншої. З причини свого розколу на економічно нерівні групи (кла­си) суспільство породжує таку організацію влади, яка повинна, з одного боку, підтримувати інтереси заможних, а з іншого — стри­мувати протиріччя між ними та економічно залежною частиною суспільства. Такою організацією і стала держава.

У цей час закінчується бездержавний період розвитку суспіль­ства, виникають держава і право, що є нероздільними та свідчать про більш високий ступінь суспільного розвитку. Держава і право стають складним та універсальним інструментом урегулювання відносин між окремими людьми, особою і суспільством, окреми­ми суспільними групами.

За допомогою державно-правових інститутів може забезпе­чуватися панування одного класу над іншим, але може здійсню­ватися й захист суспільства і кожної особистості від зловживань з боку сильнішого та гарантуватися життя на основі прав люди­ни. Держава і право можуть бути ефективною протидією сваво­лі, анархії та безладдю, здатні сприяти розвиткові господарства і культури. Спостерігаючи, як держава і право перетворюються із засобів обслуговування інтересів окремих соціальних груп на за­соби задоволення загальносоціальних потреб, інтересів і запитів усього суспільства й одночасно кожного з його членів, можна роз­глядати державу як суспільно-історичну цінність.