Особливості реалізації вимог принципу гуманізму в процесі навчально-виховної діяльності вищих навчальних закладів

Вище зазначалося, що провідним соціальним інститутом, який має забезпечувати морально-духовне становлення особис­тості, формування почуття гуманності, є сім'я. Але на цьому етапі процес гуманізації не завершується. Юнаки і дівчата здобувають професійну освіту в загальноосвітніх, вищих навчальних закла­дах. Освіта, як зазначено в Національній доктрині розвитку осві­ти, "має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості".

Вищі навчальні заклади працюють на перспективу. їх випуск­ники покликані утверджувати загальнолюдські та національні морально-духовні цінності. Вони мають усвідомлювати, що нау­кові знання, найновіші виробничі технології мають сенс лише за умов, коли вони спиратимуться на високий рівень морально-ду­ховної вихованості їх носіїв. Науково-технічний прогрес уже ба­гато в чому завинив перед людиною. Кожен фахівець повинен розуміти, завчасно передбачати, якою мірою нові наукові від­криття, технології будуть сприяти людському розвитку, чи не зашкодять вони фізичному та психічному здоров'ю жителів землі. Тому важливими напрямами ефективної діяльності вищих навчальних закладів є демократизація, гуманізація та гуманіта­ризація навчально-виховного процесу, органічне поєднання в ньому національного та загальнолюдського начал.

Вимоги принципу гуманізації мають реалізовуватись на всіх ділянках "навчально-виховного поля" вищого навчального за­кладу. По-перше, визначальним кредо організаторів навчально-виховного процесу має бути таке: "Студент — головна постать закладу". По-друге, студент, який переступає поріг ВНЗ, має відчути особливе ставлення до себе. Це — увага до студента як особистості, повага її винятковості. Така повага має виявлятися навіть у формі звернення. Навряд чи можна погодитися, коли до дорослих, освічених, певною мірою сформованих людей зверта­ються на "ти". Це не відповідає українській ментальності. Навіть статут університетів імперської Росії передбачав, щоб викладачі зверталися до студентів "господин студент" ("пане студенте"). Запозичення в інших народів (зокрема російського) форми звер­нення до батьків, старших людей, начальників до підлеглих на "ти" — вияв приниження особистості, зверхності над нею. Шко­да, що ця тенденція міцно увійшла до побуту українців. Коли викладач звертається до студентів на "Ви", психологічно, мораль­но це підносить особистість, спонукає її до самовдосконалення, адекватності своєї поведінки означеному зверненню. Такі, зда­валося б, "дрібниці" позитивно впливають на студентів, підно­сять їхню людську гідність, підвищують їх відповідальність за виконання навчальних завдань, сприяють формуванню загаль­ної культури.

Якщо в навчальному закладі буде створюватись аура уваги до особистості, поваги до неї, доброзичливості, чуйності, милосер­дя, тактовності, — це надійні чинники, які без зайвих сентенцій будуть найбільш дієвими у процесі подальшого (після сім'ї і шко­ли) формування у молодих людей морально-духовних якостей взагалі й гуманізму зокрема.

При цьому треба пам'ятати, що широке використання методів переконування буде дієвим, якщо воно діалектично поєднувати­меться з розумними вимогами. Принципом діяльності педагога-вихователя має бути: "Якомога більше поваги до особистості і якомога більше вимогливості до неї".

Однією із закономірностей навчального процесу є взаємозу­мовленість та єдність навчання і виховання. У процесі аудиторної навчальної роботи зі студентами передусім реалізуються зав­дання розумового виховання. Одночасно необхідно забезпечува­ти умови для морально-духовного, фізичного, трудового й есте­тичного виховання. Воно здійснюється безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію студентів на навчальну діяльність.

Готуючись до лекцій, семінарських чи практичних занять, педагог має продумувати, якими засобами він зможе забезпечи­ти оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку осо­бистості. Передусім, заходячи до студентської аудиторії, викла­дач має виявити задоволення від зустрічі, охопити поглядом усіх студентів, чемно привітатися, психологічно організувати при­сутніх на навчальну діяльність, без зайвих церемоній приступи­ти до навчальної праці. Володіючи елементами психотехніки,

дати змогу студентам відчути: "Я прийшов до Вас із повагою і любов'ю, аби допомогти Вам у навчанні, у Вашому професійному становленні". Така гуманістична спрямованість безперечно впли­ває на психологічне "перетікання" цих почуттів у душі студентів. Справжній педагог на всіх етапах спілкування зі студентами має володіти "вільними валентностями", щоб притягувати до себе вихованців.

Значні можливості у процесі формування морально-духовних якостей студентів, зокрема почуття гуманізму, високих проявів людської гідності акумульовані у змісті навчального матеріалу. Науку творять люди, визначні вчені. Кожен з них — непересічна особистість. Опановуючи той чи інший навчальний матеріал, тре­ба виокремлювати постаті вчених, акцентуючи увагу на їхніх морально-духовних якостях. Студенти за допомогою педагога мають побачити в певній постаті Людину-гуманіста. З часом за­будуться формули, закономірності, які відкрив вчений, але за­лишиться у пам'яті й серці яскравий образ вченого-гуманіста. Він відіграватиме роль духовного ідеалу для молодої людини. Звернемося до прикладів.

У процесі вивчення генетики педагог допомагає студентам заглибитись і осягнути певні закони, значимість цієї науки для людини. Але відкриття генетичних законів пов'язане з іменами відомих вчених. Серед них визначною постаттю є академік М.П. Дубінін. Він відкрив закономірності поділу генів, працював у сфері космічної генетики та ін. Уже в ЗО—40-х роках XX ст. вчений мав світове ім'я, був обраний членом багатьох академій зарубіжних країн. Але наприкінці 40-х років М.П. Дубінін опинився під кот­ком репресій. Зі злої волі Т. Д. Лисенка за підтримки Сталіна гене­тика як наука була розгромлена і знищена вщент. (У словниках того часу писали: "Генетика — це лженаука, придумана буржуаз­ними вченими для виправдання своїх ідеалістичних концепцій"). Усіх науковців, які займалися генетикою, розігнали, позбавили наукових ступенів і звань. Частину з тих, хто "визнав" свої по­милки, допустили працювати вчителями в школах. Непокірні змушені були займатися іншими справами. Академік М.П. Ду­бінін не зрікся своїх переконань. Залишився гордою і непохит­ною особистістю. Його позбавили всіх наукових ступенів і звань. Лише через деякий час йому через знайомих вдалося влаштува­тися лаборантом кафедри орнітології Московського університе­ту. Академік зі світовим іменем — і... лаборант. Але він залишився на найвищій посаді ієрархічної драбини — посаді Людини. Такою ж непохитною постаттю у біологічній науці залишився М.І. Вавилов (1887—1943), якого більшовики закатували в од­ному з концентраційних таборів.

У процесі вивчення української літератури перед студентами постає особистість талановитого митця, яскравого гуманіста О.П. Дов­женка (1894—1956). Його твори сповнені людинолюбства, гума­нізму. Звернення студентів до його особистості через "Щоден­ник", спогади сучасників, учнів — невичерпна школа духовного становлення молодої людини, утвердження її гуманізму.

Видатною постаттю, великим гуманістом у сфері мовознавства є А.Ю. Кримський (1871 —1942). Це вчений зі світовим іменем, мовознавець-поліглот. Коли аспіранти запитували його, скілько­ма мовами він володіє, чули у відповідь: "Немає, мабуть, на землі людини, з якою я не міг би порозумітися". Автор багатьох моно­графій з мовознавства, укладач великих словників він вів аске­тичний спосіб життя. Увесь свій заробіток віддавав на навчання студентів, аспірантів. Коли в 1940 р. його нагородили орденом Трудового Червоного Прапора, виявилося що в нього лише один благенький костюм, до якого незручно прикріплювати орден. Аспіранти купили йому новий костюм, що здивувало академіка. Коли у 1941 р. розпочалася Велика Вітчизняна війна, вчений приїхав у своє колишнє помешкання в Звенигородці Черкаської області. Але працівники НКДБ силоміць вивезли Кримського в евакуацію. У тому ж році його засудили до страти нібито за зраду Батьківщини. У Кустанайській в'язниці, куди його запроторили разом з іншими вченими, він зовсім ослаб. Його перевели в окре­му камеру смертників, де не давали навіть води. Слідчий і нагля­дач, якийсь Сєкарєв, прискорював кінець в'язнів: бив їх ціпком, ображав, примовляючи: "Вьі знаєте, кто я такой? Я — Советская власть, я — коммунист! Сотру с лица земли и память о вас!" А.Ю. Кримський не втратив своєї людської гідності, зустрівши свій останній час 25 січня 1942 р.к|

У кожній науці є постаті, діяльність яких може стати живиль­ним джерелом для утвердження гуманізму особистості. Особли­во важливо дотримуватися принципів гуманізму, виявляти так­товність у процесі аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів. Адже нерідко окремі викладачі напередодні екзаменів

і в процесі їх проведення штучно нагнітають психологічну атмо­сферу, нервову обстановку, вдаються до морального знущання, образ і принижень. Усе недалеке від намірів творити добро, утвер­джувати гуманізм.

Окреме, і не останнє, місце у системі гуманістичного вихован­ня студентської молоді займає турбота про здоров'я майбутніх фахівців. Адже здоров'я людини — це та фізична основа, на якій базуються всі інші доброчинності.

Тривалий час увага організаторів вищої освіти концентрува­лася на оволодінні студентами якомога більшим обсягом знань. Критерієм рівня професійної підготовки фахівця була (та й до­нині залишається) екзаменаційно-залікова форма контролю. Не­рівномірність розподілу навантаження на студента протягом на­вчального року, сесійна штурмівщина, нещадна експлуатація короткотривалої пам'яті не сприяють досягненню головної мети — підготовки висококваліфікованого, компетентного, до­статньо підготовленого до виконання конкретних посадових, фун­кціональних обов'язків фахівця. Аритмічний стиль навчальна праці негативно відбивається на соматичному і психічному здо­ров'ї студентів. Значна частина їх вступає до ВНЗ уже маючи сер­йозні проблеми зі здоров'ям. Захворювання серцево-судинної, ен­докринної систем, органів дихання, травлення, неврологічні па­тології, онкозахворювання все більше вражають студентську мо­лодь. Враховуючи, що стан здоров'я студентів в осяжному май­бутньому погіршуватиметься внаслідок ослабленого генофонду, несприятливої екологічної ситуації, неналежного способу життя значної частини населення, слабкої системи охорони здоров'я, навчальне навантаження необхідно розраховувати так, щоб воно було посильним для студентів. Також треба брати до уваги, що з кожним роком зростає кількість так званих категорійних сту­дентів: інвалідів, сиріт, юнаків і дівчат із малозабезпечених і не­повних сімей, постраждалих у зв'язку з Чорнобильською ката­строфою та ін.

Особливо відчутною є потреба нинішнього студентства в отри­манні психологічної допомоги. Збільшення обсягів навчального навантаження, зростання частки самостійної роботи, комп'ю­теризація, індивідуалізація і диференціація навчання, застосу­вання новітніх методів контролю знань відчутно збільшують на­вантаження на психічну сферу студента, викликаючи перевтому, психологічний дискомфорт, захворювання. Значна частина студентів вимушена брати академічні відпустки за станом здоров я. Як правило, це трапляється зі студентами третіх — четвертих курсів. Найчастіший діагноз — вегетосудинна дистонія, анемії, ендокринні захворювання, неврози.

Як засвідчили наші дослідження, теперішня практика дис­пансеризації, інших форм медичного обстеження є недостатньо досконалою. Під час обов'язкових моніторингових процедур ви­являється лише частина хворих студентів і частина хвороб. За більш уважного і глибокого обстеження у нібито здорового сту­дента виявляються вади і відхилення у стані здоров'я, а у хворо­го — додаткові, супутні захворювання. Це стосується й психіки. Значна частина студентів відчувають психологічний дискомфорт, але намагаються не показувати цього, аж поки відхилення не переростає у захворювання. Найбільш поширеними проблемами психічної сфери студентів є труднощі у стосунках з оточенням (колегами, батьками, викладачами, особами протилежної статі), внутрішні конфлікти, навчальні фобії, особистісна тривожність, дезінтеграція особистості, депресивний стан, самотність та ін.

Усі ці аспекти мають враховувати у своїй повсякденній діяль­ності викладачі ВНЗ, а організатори вищої освіти — вживати на­лежних заходів, які б сприяли усуненню, принаймні мінімізації, дій чинників, що спричинюють погіршення здоров'я студентської молоді.

Зрозуміло, що належні умови на час перебування студента у ВНЗ повинні бути створені передусім в організації навчального процесу. Але значну частину часу студент проводить поза ауди­торією, тому не менш важливо, щоби й інфраструктура була спри­ятливою для його здоров'я і самопочуття. Він повинен мати відповідні умови для мешкання, самостійної роботи, відпочин­ку, дозвілля, побутового обслуговування. Все це суттєво впливає і на стан здоров'я студента, і на якість його навчання.

Перш за все усі студенти, які того потребують, повинні бути забезпечені місцями в гуртожитках. Гуртожиток потребує особ­ливої уваги адміністрації ВНЗ, куратора, консультанта академіч­ної групи; навіть більшої уваги, ніж стан навчального приміщен­ня. У гуртожитку студент має бути забезпечений жилою площею відповідно до сучасних нормативів, тут повинні витримуватися оптимальний температурний режим, добре освітлення, обмін по­вітря, відповідні санітарно-гігієнічні умови, умови для занять. Для сімейних студентів бажано мати окремі гуртожитки або окремі блоки. Ціна за користування гуртожитком має бути при­йнятною для пересічного студента.

Вищий навчальний заклад повинен мати свою медичну служ­бу: лікарські, фельдшерські пункти, медсанчастину, стоматоло­гічний кабінет тощо. Всіх студентів нового прийому повинні уважно обстежувати лікарі, мають бути створені умови для на­дання медичної допомоги їм під час навчання, з ними необхідно систематично проводити профілактичну роботу.

Обов'язковим є забезпечення умов для гарячого і бутерброд­ного харчування студентів. їдальні, кафе, буфети повинні мати нормативну кількість посадкових місць, сучасний дизайн й есте­тичне оформлення. їжа має відповідати якісним і асортиментним вимогам, ціна має бути прийнятною для студента.

У ВНЗ повинна бути кількісно і якісно відповідна до сучас­них вимог база для занять фізичною культурою і спортом: стаді­он, спортивні майданчики, спортивні зали, спортивно-оздоровчі бази, тренажерні зали. Важливим підрозділом ВНЗ є студентсь­кий спортивний клуб.

Піклуючись про піднесення особистості, її величення на по­зиціях гуманізму, не можна обмежуватися лише турботою про фізичне здоров'я студентів. Не менш важливий чинник у цьому процесі — психологічне здоров'я. Коли воно нестійке, поруше­не, виховні зусилля педагогів часто виявляються марними.

Доброта й Чесність, Любов і Краса. Яким тільки селекціям не піддавалися ці квіти емоцій! їх прищеплювали до розуму, до за­кону, до сили, до брехні, а вони не приживаються. Чому? Через психологічну бідність, навіть немічність. Якщо людина — істо­та, що головним чином відчуває, то всі дії, які зменшують її чуттєвість або емоційно калічать її, це — хибна дорога, що веде до втрати людського образу.

Психологічний розвиток особистості — складна нинішня про­блема суспільства. В середині 30-х років XX ст. було ліквідовано педологію як науку (у партійних постановах її називали лженау­кою), деформовано філософію, психологію. Люди, які набувають належних знань з професійного фаху, виявляються непідготов-леними, навіть невігласами у сфері психології людини. Але ж і вчителеві, і агрономові, і лікареві, й інженерові доводиться пра­цювати з людьми.

Викладачі вищої школи, як і вчителі загальноосвітніх шкіл, обов'язково повинні мати ґрунтовні знання з психології, володіти психотехнікою. Особливо важливою ділянкою інфраструкту­ри ВНЗ є служба психологічної допомоги. Як свідчить практика, в процесі навчання у студентів виникають різні психологічні про­блеми, такі як відчуття надмірних вимог з боку окремих викла­дачів, перевантаження навчальною роботою, наслідками чого є перевтома, депресія, захворювання. До стресових чинників слід віднести і різку зміну умов життя молодої людини, невдачі та труднощі у навчанні; побутову невлаштованість (дезадаптація до умов проживання в гуртожитках чи у найнятому житлі); скрутні матеріальні умови; відчуття негативного впливу окремих членів колективу чи ситуацій; професійна невідповідність (професійне формування студента успішно відбувається, лише коли воно ґрун­тується на інтересах, нахилах та здібностях молодої людини до певної професії).

Щоденне напруження, часті стресові стани (дистанційованість стосунків між студентами та викладачами, блокування емоцій­ного спілкування тощо) пояснюються і не завжди успішною адап­тацією першокурсників до студентського життя, студентів-старшокурсників — до зміни умов навчання у ВНЗ тощо.

Метою психологічної служби є сприяння особистісному зрос­танню та професійному становленню студентів, психологічне за­безпечення успішної професійної та особистісної реалізації зав­дань навчально-виховного процесу, надання психологічної допо­моги окремим особам та молодим сім'ям, врегулювання стосунків "студент — викладач", оптимізація побутових взаємовідносин.

Поле діяльності служби психологічної допомоги багаторівне­ве, оскільки психологічні проблеми, з якими стикаються викла­дачі та студенти, досить різноманітні. Це й адаптація до навчання у нових умовах, і налагодження міжособистісних стосунків, і фор­мування психологічної готовності до майбутньої професії, і безліч особистих проблем. Це й індивідуальне психологічне консульту­вання, що включає психодіагностику та психокорекцію; групова психокорекційна робота, а саме: тематичні соціально-психологічні тренінги; психопрофілактика та лекційно-просвітницька ді­яльність (організація й проведення тематичних бесід щодо збере­ження і зміцнення фізичного й психічного здоров'я).

Психологічна служба має надавати психологічну допомогу і підтримку студентам, спрямовувати свою діяльність на їх профе­сійне зростання, підвищення психологічної культури, реалізацію творчого потенціалу в процесі навчання, всебічне пізнання та функціонування особистості у багаторівневому студентському житті, використання реальних можливостей для самореалізації.

Отже, успішне функціонування вищих навчальних закладів можливе передусім на базі гуманістичної педагогіки. "Гумані­стична педагогіка... — наголошує академік І.А. Зязюн, — непро­сто педагогіка свободи, педоцентризму і людини як цілі. Це пе­дагогіка "золотого перетину", в якій сповна враховується діалек­тика освітньо-виховного процесу, вибудовуваного і на підмурів­ку необхідності пристосування цілей саморозвитку людини з пе­дагогічним управлінням даним процесом, і на необхідності при­стосування цілей, змісту, форм і методів освіти до дитини при поєднанні цього з організацією їх на певні імперативи, і на ви­значенні самоцінності людини з урахуванням суспільного харак­теру її буття, що вимагає певних ціннісних установок та форм поведінки, і на вихованні розумної особистості, що стає духом та джерелом істини і блага як важливих складників щастя і добро­чесності . Гуманістична педагогіка розглядає цю діалектику крізь призму людини, прагнучи "олюднити" освіту й орієнтуючись на і суспільство "людяних людей"14.