Шляхи і засоби гуманізації особистості
Аналізуючи історичні уроки минулого, маємо турбуватися про формування покоління українців нової генерації — людей вільних, цілеспрямованих, гордих, гуманних, сповнених національної гідності. У Національній доктрині розвитку освіти цій проблемі присвячено окремий розділ. У ньому визначено: "Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях українського народу, його традиціях і духовності"11.
У визначенні шляхів відродження духовності народу, його гуманістичної спрямованості треба усвідомлювати, що ця проблема надто складна, а процес — довготривалий і багатоаспектний. Він має будуватися на принципі комплексності. Комплекс(лат. complexus — зв'язок, поєднання) — сукупність предметів чи явищ, що становлять єдине ціле; комплексний — з'єднаний з
11 Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. — 2002. -28 грудня.
будь-чим, складний. Комплексність у всебічному розвитку особистості взагалі й вихованні гуманізму зокрема передбачає діалектичну єдність мети і шляхів та засобів впливу на особистість. У цьому процесі має бути розуміння усіма соціальними інституціями важливості виховання гуманізму як серцевини морально-духовного становлення людини, узгодженість дій у цілісній системі виховання. Схематично це можна подати так (рис. 3).
Виховне поле
Рис. 3. Структура комплексного підходу до виховання гуманізму
Провідною соціальною інституцією, яка має закладати духовну основу гуманності, є сім'я. Вихователі, а в перші роки життя дитини батьки мають велике і відповідальне завдання розбудити дитячу душу променями добра і краси, любові та радості. Пестливий погляд і голос мами уже розпочинають цю справу. А можливо, цей процес духовного зростання розпочинається ще раніше, коли дитина перебуває в ембріональному стані. Не випадково в народі кажуть, що у цей період "мама носить дитя під серцем". Коли немовля одразу після народження прикладають до материних грудей і воно відчуває материнське тепло, биття серця — це незмірна благодать, яка непомітно вливається в дитячу душу, звеличує Матір, зміцнює її материнський інстинкт.
Показовими в цьому плані є результати експериментальної роботи вчених з мавпами. Коли у мавпи народжувалося дитя, його одразу відбирали від матері й вигодовували штучно, але коли з таких малюків виростали дорослі мавпи і народжували своїх діток, то вони відмовлялися їх годувати, відгризали їм голови. Материнський інстинкт був притлумлений.
Щоб прилучити дитину до добра, розбудити в ній душевні джерела, гуманістичні почуття, варто використовувати все багатство нашого життя, джерела народної педагогіки. У світі сила-силенна феноменів, які є простими для сприйняття і пробуджують у дитини духовну радість. Краса природи (схід сонця, хмаринка в голубому небі, гра веселки, краплинка роси на травинці, спів пташки, чарівна краса маленького курчатка, квітування яблуні і т. ін.), народні казки, пісні, музика — усе це сприяє формуванню ніжної душі дитини, її гуманістичного ставлення до всього живого. Мама, яка співає своєму малюкові колискові пісні, розпочинає справжнє духовне виховання дитини. Душа дитини, яка поринає у солодкий сон, співає ці пісні разом з мамою і сприймає крізь них людську благодать.
Дитина повинна якомога раніше навчитися співпереживати іншому, щоб уміти жаліти, оберігати і допомагати. Батькам необхідно знаходити прямий і близький шлях до її серця, навчити бажати усім добра і цуратися зла. Хай дитина радіє весняному первоцвіту, ллє сльози, коли захворіла її улюблена кішка. А з дорослішанням дитини батьки повинні розкривати перед нею нові сторінки життя, які б вимагали не лише пасивного спостереження, а й конкретних проявів гуманізму, щедрості душі. Якраз на цих позиціях стояв В.О. Сухомлинський. Характерною в цьому аспекті є одна з його повчальних замальовок: "У Ніни велика, як на теперішні поняття, сім'я: мати, батько, два брати, дві сестри, бабуся. Ніна найменша, їй дев'ять років. Бабуся найстарша — їй вісімдесят два роки. Коли сім'я обідає, в бабусі тремтять руки. Всі до цього звикли й намагаються не помічати. А якщо хто-не-будь подивиться на бабусині руки й подумає, чому вони тремтять, — руки її починають тремтіти ще дужче. Несе ложку бабуся — ложка тремтить, краплі на стіл капають.
Незабаром день народження Ніни. Мама сказала, що на її іменини буде обід. Вона з бабусею спече великий солодкий пиріг. Нехай Ніна запросить своїх подруг.
Прийшли гості. Мама накриває стіл білою скатеркою. Ніна подумала: бабуся сяде за стіл, а в неї руки тремтять, подруги сміятимуться, розкажуть усім у школі.
Ніна тихенько сказала мамі:
— Мамо, нехай бабуся сьогодні за стіл не сідає...
Чому? — здивувалася мама.
У неї руки тремтять... Капає на стіл...
Мама зблідла, не сказавши ні слова, вона зняла із стола білу скатерку й сховала в шафу.
Мама довго сиділа мовчки, потім сказала:
— У нас сьогодні бабуся хвора. Іменинного обіду не буде. По
здоровляю тебе, Ніно, з днем народження.
Моє тобі побажання: будь справжньою людиною.
Мати знайшла єдину правильну оцінку того зла, яке "прокинулося" в душі з насінням егоїзму"12.
Сім'я — головний будівничий духовного здоров'я підростаючого покоління. У глибинах української мудрості знаходимо: "До людей — по розум, до матері — по серце", "У кого немає вітця, у того немає лиця", "Живемо не батьками — помремо не людьми", "Хто матір забуває, того Вог карає", "Найкраще успадкування — вихованість", "Хто батьків шанує, той вовік не згине" і под.
Відомі вчені, літератори, письменники, політичні й державні діячі завжди приділяли увагу сім'ї, як провідному соціальному інституту виховання дітей. Звернемо увагу лише на окремі висловлювання:
"Сім'я — це суспільство в мініатюрі, від цілісності якої залежить безпека усього великого людського життя" (Адлер Фелікс (1851 — 1933), американський педагог).
"Прославимо жінку-Матір, чия любов не знає перепон, чиїми грудьми вигодуваний весь світ. Усе прекрасне в людині — від проміння сонця і від молока Матері, — от що насичує любов'ю до життя!., без сонця не квітнуть квіти, без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без Матері — немає ні поета, ні героя" (Максим Горький (1868—1936), російський письменник).
"На перших порах найважливіше материнське виховання, бо моральність має бути прищеплена в дитині як почуття" (В.Ф. Гегель(1770—1831), німецький філософ).
"Сім'я — це те первинне середовище, де людина має вчитися творити добро" (В.О. Сухомлинський).
"Моральні сентенції завдають більше шкоди, ніж приносять користі... Мораль не в словах, а в самому житті родини, яке охоплює дитину з усіх боків і звідусіль щохвилини проникає в її душу" (К.Д. Ушинський (1824—1871), український і російський педагог).
"Свій перший досвід дитина набуває в сім'ї. Сім'я закладає основи морального виховання, у ній дитина опановує правила поведінки <...>. Перший образ — це матір. Матір — це цілий світ навчань. Навчається дитина спочатку не словами, а реальними образами" (Я.Ф. Чепіга (1875—1938), український педагог).
Так, сім'я — це цілий світ духовного життя дитини. Шкода, що з роками під впливом ідеологічних дій упродовж 70-х років XX ст. були підірвані духовні основи сім'ї, а отже, і родинного виховання. Завдання подальшого розвитку українського суспільства полягає в тому, щоб забезпечити утвердження сім'ї як головного соціального інституту виховання дітей. У сім'ї діти мають проходити велику школу духовного становлення. Бо ніякі інші заклади (дитячі садки, школи, інститути, університети) не зможуть повною мірою забезпечити виховання підростаючого покоління, а передусім у сфері формування морально-духовних якостей.
Прикро констатувати, що в окремих сучасних сім'ях діти проходять школу насилля, жорстокості, зла, зневаги до інших лю- ; дей. Щороку в Україні десятки тисяч дітей стають безпритульними, займаються бродяжництвом, чинять злочини внаслідок байдужого або жорстокого ставлення до них з боку батьків.
Американський філософ і поет Джордж Сантаян (1863—1952) стверджував: "Сім'я — один із шедеврів природи". Зрозуміло, що відновити святість сім'ї — досить складна справа. Але над цим суспільству треба працювати. Це завдання всіх соціальних інститутів держави. З приємністю можна зазначити, що в Україні створено Міністерство у справах сім'ї і молоді, яке і має зорганізовувати членів суспільства на розв'язання цієї проблеми. У загальноосвітніх школах впродовж десятиліть готували молодь до подальшого оволодіння професіями інженера, лікаря, вчителя, агронома та ін. І це важливо. Але сім'я і школа в моральному і психологічному плані мають передусім готувати юнаків і дівчат, щоб вони були добрими сім'янинами, суспільство має вибудовувати культ Матері і Батька, культ Родини.
Важливе місце у вихованні гуманізму, формуванні духовного багатства особистості мають займати державні освітньо-виховні заклади — дитячі садки, загальноосвітні школи, позашкільні виховні дитячі установи, професійні навчальні заклади. Варто усвідомлювати, що впродовж попередніх десятиліть у закладах освіти і виховання панувала авторитарна педагогіка, яка не була позбавлена тенденцій насилля над особистістю, її нівелювання, а інколи й духовного розтління. Треба шукати нові підходи до перебудови змісту діяльності закладів освіти, не варто тішити себе тим, що молена запозичити в інших народів, держав їхню систему освіти. Це помилкова тенденція.
Нам треба вибудовувати свою національну систему освіти на засадах гуманізму, людиноцентризму, спираючись на джерела української народної педагогіки, на ментальність українського народу.
Варто звернути увагу на ще на один напрям морального виховання молоді і формування її гуманістичних почуттів. Це — засоби масової інформації. Особливо електронні. За останні десятиріччя радіо, кіно, телебачення стали доступними для широких мас. По суті вони увійшли до кожної оселі. З одного боку, ці засоби мають великі можливості для інтелектуального розвитку людей, особливо молоді. А з іншого — несуть велику шкоду в морально-духовному становленні молодих людей. Пропаганда жорстокості, насилля, вседозволеності, моральної розпусти, байдикування, піднесених у ранг культу і позбавлених духовності розваг і насолод, плюндрування святості кохання, культу Матері і Батька, старших членів суспільства — усе це нерідко руйнує ті зусилля, яких докладають батьки, вихователі дитячих садків, педагоги освітніх закладів для формування в молоді моральних цінностей. У багатьох випадках організатори і творці змісту таких телевізійних програм, матеріалів газет і журналів керуються правилом "Бізнес моралі не має". А які наслідки цього впливу — мало хто задумується. У полоні такого антидуховного засилля марно говорити про гуманізм, людинолюбство, чуйність, милосердя та ін.
Все ж батьки-вихователі, педагоги не повинні пасивно спостерігати за цими явищами. По-перше, треба сподіватися, що державні достойники зупинять вакханалію низькопробної масової культури. По-друге, працюючи з дітьми і молоддю, треба наполегливо, цілеспрямовано формувати у них моральний імунітет проти цього зла.
Дата добавления: 2016-01-29; просмотров: 661;