Природні умови і ресурси.

У рельєфі регіону поєднуються високогір'я, які простяглися вздовж Тихоокеанського узбережжя (Анди і Кордильєри), і рівнинні території, що переважають у цен­тральній і східній частині - Мексиканське нагір'я, Гвіанське і Бразильське плоскогір'я, низовини – Орінокська, Амазонська і Ла-Платська.

Клімат. Регіон перетинається екватором і двома тропіками та знаходиться в екваторіальному, субекваторіальному і тропічному поясах. Крайній південь – субтропіки. Гірські райони мають висотну поясність. Клімат характеризується високими температурами й великою кількістю опадів. Це визначає високий рівень забезпеченості агрокліматичними й водними ресурсами.

Із корисних копалин є великі запаси нафти (Мексика, Венесуела), залізної руди (Бразилія, Венесуела), марганцевої руди (Бразилія), мідної руди (Чилі. Перу, Мексика), вольфраму (Болівія, Перу), бокситів (Ямайка, Суринам, Бразилія), олова (Болівія, Бразилія), срібла (Мексика, Перу), золота (Бразилія). А от поклади кам'яного вугілля в регіоні майже відсутні. Сполучені Штати одержують із регіону більше половини необхідної промислової сировини.

Ряд країн мають значні земельні й лісові ресурси. Найбільші площі вологих екваторіальних лісів у басейні річки Амазонка (Бразилія, Колумбія, Перу).

З ґрунтівнайродючіші знаходяться на півдні Бразильського плоскогір’я, в Середньому Чилі та на сході Аргентини (Пампа). Чимало земель вимагають особливих прийомів обробітку, інакше вони швидко втрачають свої родючість і деградують.

Отже, Латинська Америка володіє значними площами продуктивних земель, запасами мінеральних (без палива), лісових і, особливо, водних ресурсів. Порівняно бідна вона на паливні ресурси. Зрозуміло, що всі ці ресурси розміщені нерівномірно: одні країни є більш багатими, інші – менше.

Для Латинської Америки, як і для інших регіонів світу, актуальними є проблеми, пов'язані з надмірним зведенням лісів та ерозією ґрунтів. Тихоокеанське узбережжя є зоною сейсмічної активності та вулканізму.

В результаті тривалої ізольованості, Латинська Америка має досить своєрідну флорузі значною кількістю ендемічних видів, родів і навіть родин рослин. Ліси займають біля половини території регіону, а за площею постійно вологих вічнозелених екваторіальних лісів – гілей Латинська Америка посідає 1-е місце серед материків. У латиноамериканських лісах росте чимало дерев з цінною деревиною (червоне, бальса, сандалове та ін.) і рослин, які дають важливу технічну та медичну сировину (сейба, з насіння котрої отримують олію, а з плодів – волокно, найголовніший каучуконос – гевея, хінне та шоколадне дерева, кока та ін.). Регіон є батьківщиною таких відомих культурних рослин, як ананаси, арахіс, кукурудза, соняшник, кілька видів перцю, картопля, помідор, квасоля та ін.

Тваринний світ Латинської Америки також багатий і своєрідний, ніде більше не зустрічаються лінивці, мурахоїди, броненосці, американські страуси, лами гуанако. Водночас фауна регіону зберегла деякі риси спорідненості з тваринним світом Південної Африки і Австралії, що свідчать про давні зв’язки з ними, зокрема, в регіоні зустрічаються представники сумчатих, характерних для Австралії.

3.Особливості населення Латинської Америки.

Латинська Америка, як і Африка, – регіон «демографічного вибуху». Населення її з 1950 по 1990 р. зросло з 165 до 482 млн. чоловік, тобто майже потроїлось. В основі його розміщення залишається аграрний сектор, одночасно все більшим є вплив урбанізації.

Для країн Латинської Америки характерний II-й тип відтворення населення. Але порівняно з країнами Африки природний приріст є не дуже високим і складає 18‰. У статевому складі дещо переважають жінки. Найнижчою є частка чоловіків у ряді країн Вест-Індії.

Густота населення в ЛА є невисокою – 26 осіб/км². При цьому є відмінності в людності окремих країн та районів.

Найгустіше заселені узбережжя, міжгірські долини, улоговини з достатнім зволоженням і родючими ґрунтами. Так у Барбадосі, Пуерто-Ріко, Сальвадорі, Гаїті і деяких інших островах Вест-Індії густота населення перевищує 300 осіб/км².

Густо заселені південно-східна Бразилія і значна частина її прибережної смуги, східно-центральна Аргентина, центральна Мексика і північні райони Колумбії та Венесуели.

Найменша густота в північно-східній і східній частинах континенту. Внутрішні райони, особливо вологі ліси та посушливі савани, напівпустелі і високогір'я, заселені вкрай рідко.

Проблемне питання.

Загалом для значної кількості країн світу характерним є те, що більшість населення проживає на рівнинних територіях, а от у ряді латиноамериканських держав найгустіше заселені плоскогір'я Анд. Яскравим прикладом країни з таким розселенням є Болівія, тут більше половини жителів зосереджено на плоскогір'ї Альтиплано (висота 3300—3800 м), а фактична столиця — Ла-Пас — є єдиним містом-мільйонером, розташованим на висоті понад 3500 км.

Така система розселення, що склалася задовго до початку європейської колонізації пояснюється тим, що індіанські племена надавали перевагу порівняно сприятливим кліматичним умовам жаркому узбережжю.

Етнічний і расовий склад населення Латинської Америки є різноманітним. Це пов’язане з особливостями її історії.

Тут живуть представники трьох рас (монголоїдної, європеоїдної, екваторіальної) і трьох мішаних (метиси, мулати, самбо).

На відміну від народів Старого Світу, багато народів Латинської Америки сформувалися вже в Новий час за участю емігрантів із країн Європи, корінного і індійського населення та чорних невільників, що вивозилися з Африки.

Расова та етнічна строкатість населення Латинської Америки зумовила формування особливих культурних типів країн. Етнічна своєрідність територій виявляється у пануванні таких мов:

— іспанська — домінує у більшості країн (18). Значно відрізняється від мови метрополії, оскільки за декілька століть увібрала в себе багато індіанських та африканських слів;

— португальська — державна мова Бразилії — єдиної португаломовної країни у Латинській Америці;

— англійська (дуже спрощена) — поширена у колишніх британських колоніях: Ямайці, Трінідаді і Тобаго, Барбадосі, Гренаді, Сент-Люсії, Сент-Кітсі і Невіс, Сент-Вінсенті і Гренадінах, Домініці, на Багамських Островах, у Гайані, Белізі та у декількох залежних територіях Карибського басейну, на Фолклендських Островах;

— французька — поширена на Гаїті, у Французькій Гвіані, Мартініці, Гваделупі;

— голландська — офіційна мова у Суринамі та на Антильських (Нідерландських) Островах.

Серед індіанських мов найпоширенішими є:

— кечуа — державна мова в Перу, Еквадорі й Болівії;

— аймара — мова індіанців Болівії й Перу;

— майя — мова індіанців Мексики, Белізу й Гватемали;

— гуарані — державна мова Парагваю.

Різке переважання серед жителів тих, хто розмовляють іспанською, португальською та французькою мовами (в основі цих мов лежить мова давніх римлян - латина) і стало підставою для появи терміна «Латинська Америка».

Релігійний склад. Релігійна структура населення Латинської Америки відзначається абсолютним переважанням католиків (більше 90 %), оскільки в колоніальний період католицизм був єдиною обов’язковою релігією, а належність до інших віросповідань переслідувалась інквізицією.

На другому місці серед християнських віросповідань — протестанти, які мешкають переважно в англомовній Вест-Індії. Корінне населення зберігає залишки традиційних вірувань, зокрема фетишизм. Багато вихідців з Індії та їх нащадків продовжують дотримуватися індуїзму, мусульмани порівняно нечисленні.

У другій половині 20 ст. Латинська Америка стала ареною «вибуху» міського населення. Середньорічні темпи його приросту становили 3—5%. У результаті загальна кількість городян у Латинській Америці збільшилася з 65 млн. осіб у 1950 р. до 360 млн. у 2008 р. На сьогодні рівень урбанізації в регіоні склав 78%.

До найбільших міських агломерацій світу належать Мехіко (Мексика) і Сан-Паулу (Бразилія), у кожній із яких проживає приблизно по 18—19 млн. чол. Найбільшими містами Латинської Америки (з чисельністю понад 5 млн. жителів) є Буенос-Айрес (Аргентина), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), Богота (столиця Колумбії),Ліма (столиця Перу),Сантьяго (столиця Чилі), Каракас (столиця Венесуели). Варто зауважити, що в Буенос-Айресі живе третина населення Аргентини.

Індекс розвитку людського потенціалу в Латинській Америці є вищим, ніж в Африці і багатьох азіатських країнах. Разом з тим, Латинська Америка відома в світі як регіон великих соціальних контрастів. Більшість сільського населення складають бідні селяни, серед яких переважають індіанці та негри. Вони не мають своєї землі, змушені її орендувати на кабальних умовах або батрачити. Села невеликі, житла примітивні й виготовлені з найпростіших підручних матеріалів. Тільки у великих поселеннях є церква, крамниця, громадський майдан з недільним базаром. Сучасні соціальні й комунальні послуги, як правило, відсутні. З іншого боку, великі землевласники живуть в умовах надзвичайної розкоші в маєтках («гасьєнда» – іспанською і «фазенда» – португальською мовами) з усіма зручностями.

Така ж ситуація і в містах. Центри великих міст зі своєю правильною планіровкою, висотною забудовою, насиченістю автопарком, соціальною та культурною інфраструктурою мало відрізняються від таких у США. Але їх оточують величезні зони нетрів з будівлями, виготовленими з чого попало, без жодних зручностей. Вони перенаселені злидарями, безробітними, бездоглядними дітьми. В таких зонах мешкає понад 1/4 міських жителів. Безробіття, брак житла, злочинність, забруднення повітря і води – найважливіші проблеми латиноамериканських міст.

Латинська Америка є окремим культурним регіоном світу. Його основою стали культури корінного населення, іспано-португальська і негритянська. Значну роль у регіоні відіграє римо-католицька церква, її послідовниками є 4/5 усього населення. Багато індіанців і негрів поєднують католицизм з традиційними віруваннями та обрядами. Латинська Америка славиться своїми спортивними подіями, фестивалями і карнавалами. Понад 60 природних і культурних об'єктів регіону занесено до переліку людської спадщини ЮНЕСКО.