Заг. передумови та ек. причини, що визначають необх. кредиту.

Кредит існував не завжди. Причини його ви­никнення слід шукати насамперед не у сфері вир-ва, а у сфері обміну, де продавці товарів проти­стоять один одному як юр. само­стійні особи.

Кредит виник і розвину­вся на основі функції грошей як засобу обігу. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причинанеобхідності кредиту.

Існування товарного ви­р-ва і пов’язаного з ним товарного обігу є найбільш за­гальною ек. причиною необхідності кредиту.

Проте, окрім цих заг. причин необхідності кредиту, є ряд специфічних чинників, які її деталізують. Зокрема, кредит можливий лише за певних передумов. Однією з них стало майнове розшарування сусп-ва у період розпаду первіс­нообщинного ладу, коли бідний мусив звертатися за позичкою до багатшого.

Але для виникнення кредитних відносин потрібно, щоб той, хто надає кредит, довіряв тому, хто хоче його отримати.

Окрім довіри, обов’язковою передумовою виникнення, креди­тних відносин є збіг ек. інтересів кред-ра і поз.

За своєю природою кредитна угода, в основі якої лежить тим­часове запозичення чужої власності, обумовлює необхідність ма­т. відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов’язань.

Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичаль­ником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту ви­кликана існуванням товарно-грош. відносин. Його передумо­вою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність креди­ту, – коливання потреби в коштах та джерелах їх формування.

Сутність кредиту, його структура, еволюція та зв’язок з іншими ек. категоріями.

За своєю сутністю кредит – це сусп. відносини, що вини­кають між ек. суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах зворотності, платності та добровільності.

Кредит як форма сусп. відносин має багато спільного з іншими ек. категоріями – грошима, фінансами, тор­гівлею, капіталом та ін. Вони тіс­но переплітаються функціонально між с.

Від грошей (як грошей) кредит відрізняється рисами:

– у грош. відносин ними є продавець і покупець, у кредитних – кредитор і позичальник;

– в грош. від­носинах має місце зустрічне, еквівалентне переміщення 2 різ­них форм вартості – товарної і грошової, а в кредитних відноси­нах – нееквівалентне переміщення вартості в грошовій або в товарній формі;

– Гроші призначені забезпечити реалізацію споживної вартості і довести її до кінцевого споживача. Кредит призначений задовольня­ти тимчасові потреби в додаткових коштах одних ек. суб’єктів і сприяти вигідному розміщенню вільних коштів для других.

На відміну від кредиту, фінанси формуються в процесі розподілу вартості, рух вартості у фін. від­носинах пов’язаний зі зміною власності, не є зворотним і плат­ним, визначається переважно неринковими, адмін. – вольовими чинниками. Фінанси і кредит функціонують переваж­но паралельно, на відокремлених ек. сегментах, допов­нюючи, а не підміняючи, один одного.

Кредит і торгівля теж тісно переплітаються: торгівля все частіше здійснюється в кредит, а кредит організується на засадах торгівлі борго­вими зобов’язаннями.

Елементами кредиту є його об’єкти і суб’єкти. Об’єктом кредиту є та вартість, яка передається в пози­чку. Суб’єкти кредиту – це кредитори і позичальники. Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту. Позичена вартість має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам. Позичальники – це учасники кредитних відносин, які одержують кошти у позичку від кредиторів.

1 формою кредиту був лихварський кредит. Хар. ознаками його було те, що він має випадковий характер

2. Стадії та закономірності руху кредиту на мікро- і макрорівнях. Принципи кредитування.

Рух кредиту має часовий та просторовий вимір і здійснюється на основі руху оборотного та основного капіталу в процесі відтворення

Виділяють 5-ть стадій руху кредиту

1-а стадія – формування вільної вартості як джерела надання позичок;

2-а стадія – розміщення вільної вартості в позичку;

3-я стадія – викор-ня позичальником коштів, одержа­них у тимчасове розпорядження;

4-а стадія – вивільнення викор. позичальником кош­тів з його обороту;

5-а стадія – повернення позичальником вартості кредитору і сплата %.

На мікроек. рівні закономірностями руху кредиту є:

– зворотність руху вартості, що передана в позичку;

– тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника;

– збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі;

– залежність маси наданої позички від наявних обсягів віль­них коштів.

На макроек. рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:

– кількісні параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці об­сягів ВНП;

– оскільки кожна позичкова операція є двоякою – як вимога і як зобов’язання, заг. суми кредитних вкладень і позичених ресурсів у макромасштабах завжди балан­суються;

– зворотність і платність кредиту;

– платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб’єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види вир-ва.

Принципи кредитування:Цільове призначення; Строковість позички; Поверненість позиченої вартості кредитору; Забезпеченість; Платність користування позичкою. Усі принципи кредитування тісно пов’язані, оскільки випливають з сутності кредиту, і тільки в комплексі можуть за­безпечити її реалізацію.

Тема 9. Роль, функції, форми та види кредиту

1. Роль кредиту в розвитку економіки.

Виконання кредитом певних функцій, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у роз­витку економіки і сусп-ва в цілому.

У своїй перерозподільній функції кредит, який хар-ся високою мобільністю, активно впливає на всі процеси сусп. відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в орга­нізації грошових розрахунків. Він також допомагає суб’єктам госп-ня збільшувати обсяги вир-ва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ.

Кредит сприяє розширенню вир-ва та реструктуризації економіки, спрямованої на зменшення частки підпр-в вій­ськово-пром. комплексу і розвиток вир-ва товарів народного споживання. В умовах тривалої ек., особ­ливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підпр-в, які тривалий час просто­ювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випус­кається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конку­рентоспроможною на внутр. і світовому ринках. За ра­хунок кредиту організовується вир-во нової продукції, створюються під­пр-ва сфери послуг населенню. Кредит сприяє розвитку реформованого с/г України.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні насе­лення житлом, побутовою технікою, створенні можливо­стей для отримання освіти та задоволення інших соц. по­треб.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виг-ня, ви­пуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грош. знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту та­кож прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні суч. інформаційних технологій.

Проте на суч. етапі роль кредиту в його перерозподільній функції поки що недостатня. Безумовно, з розвитком ринкових відносин в У. роль кре­диту у сусп-ві підвищуватиметься. З виходом економіки з ек. кризи зростатимуть доходи населення, поліпшиться фін. стан госп. суб’єктів та конкурентоспроможність їх про­дукції на внутр. і світовому ринку, зміцніють укр. банки, зросте довіра до У. з боку іноземних кредиторів та ін­весторів тощо.

Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період до ринкових відносин.

Історія розвитку кредитних відносин у незалежній У. ще досить коротка. Щоправда, у галузі кре­дитних відносин перехід від старої до ринкової системи госп-ня здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни.

З переходом до ринкових умов гос-ня змінювався склад як кредиторів, так і позичальників. Осн. кредитора­ми стали комерційні банки, у тому числі колишні державні. А по­зичальниками дедалі більше ставали під­пр-ва, приватні підприємці та окремі громадяни. Значні зміни стали відбуватись у формах і видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кредитування численних окремих об’єктів, комерційні банки перейшли до кредитування суб’єк­тів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення креди­ту. Замість досить складного порядку кредитування, який передбачав значні особливості для підпр-в окремих галузей економіки, кредитування почало здійснюватись в ос­новному на покриття дефіциту об. капіталу підпр-в.

З 1995 р., після випуску облігацій внутр.ї держ. по­зики, значних обсягів набув держ. кредит.

Якщо в перші роки держ. незалежності У. кредитування населення на споживчі потреби було майже повністю при­пинено, то з 1996 р. споживчий кредит почав набувати розвитку. В У. почали ство­рюватися кредитні спілки, які стали займатися взаємо кредитуванням громадян. Широко розгорнулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого – коме­рційними банками. Повільно зростав продаж торго­вельними організаціями товарів населенню з розстрочкою плате­жу.

Незважаючи на це, спочатку окремі підпр-ва, а потім й окремі галузі промисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти нац. та іно­з. інвесторів, поступово почали виходити з кризи, відновлювати вир-во і експортувати свою продукцію на зовн. ринок.

2. Форми, види та функції кредиту.

Форми кредиту. Товарна і грошова форми кредиту є рівно­правними і рівнозначними, по суті, 2 проявами єдиної фор­ми кредиту – вартісної. Вони між собою внутр. пов’язані і доповнюють одна одну.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями.

1) Залежно від суб’єктів кредитних відносин виділяють: банківський кредит, держ. кредит, міжгосп. кредит, міжнар., особистий кредит.

2) Залежно від сфери економіки, у яку спрямується позичена вартість, можна виділити: виробничий кредит; споживчий кредит.

3) За терміном, на який кредитор передає вільну вартість у ко­ристування позичальнику, виділяються короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад 5 років) кредити.

4) За галузевою спрямованістю виділяються: кредити в пром-сть; кредити в с/г; кредити в торгівлю; кредити в будівництво; інші кредити.

5) Залежно від цільового призначення кредиту можна виділяти такі види: кредит на формування вир. запасів; кредит у витрати вир-ва; кредит на створення запасів готової продукції; кредити, пов’язані з виникненням тимчасових розривів у платежах.

6) За організаційно-правовими ознаками та умовами надання позичок можнавиділятитакі види кредиту: забезпечений і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений, пролонгований; реальний, сумнівний, безнадійний; платний, безплатний.

Функції кредиту.функції хар-ють сусп. призначення кре­диту, ту «роботу», яку він виконує в сусп-ві, тобто його роль.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність ек. суб’єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності.

Функція кредиту, що реалізується в грош. сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах по­вного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і під­тримання достатньої для ек. розвитку стаб-сті грошей.

Сутність контрольно-стимулюючої функції полягає в тому, що в процесі кредитуван­ня забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди.

Функція капіталізації вільних грош. доходів полягає в трансформації завдяки кредиту грош. нагромаджень та заощаджень юр. і фіз. осіб у вар­тість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал.

Хар-ка банківського кредиту.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кругообігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення сусп. капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей.Позичка капіталу – це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, апозичка грошей– це позичка, внаслідок якої лише забезпечся рух грошей як платіжного засобу, який не супров-ся розширенням вир-ва.

Кредитні відносини поділяються на 2 великі групи. Перша з них – це кре­дити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладати у різні види активів. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїм клієнтам. Їх можна класифікувати за багатьма ознаками.

За об’єктами кредитування банк. кредит поділяється на 3 групи: кредит в осн. капітал; кредит в оборотний капітал; на споживчі потреби.

У взаємозв’язку з джерелами погашення за хар-ром повернення розрізняють кредити: з одноразовим поверненням; з погашенням у розстрочку; з регресією платежів.

За термінами користування банк. кредит поділяється на короткостр. (до 1 року), середньостр. (від 1 до 3 років) і довгостр. (понад 3 ро­ки).

За сферами сусп. відтворення розрізняють кредити у сферу вир-ва, у сферу обігу та у сферу споживання.

За порядком надання кредит поділяється на прямий і непря­мий.

За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентне або гарантовано.

За схемою надання розрізняють кредити, що надаються від­повідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та овердрафт.

За формою залучення кредиторів до кредитних операцій банк. кредит буває двосторонній, консорціумний, паралельний.

За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені та незабезпечені.

За ступенем ризику кредити поділяються на – стандартні та з підвищеним ризиком.

За строками повернення розрізняють кредити строкові, до за­питання, відстрочені та прострочені.

Хар-ка міжгосп. кредиту, його переваги та недоліки, в Україні.

Міжгосп. кредит – це кредит, який існує між функціонуючими суб’єктами госп-ня. Його видами є комерційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фін. допомога, лізинг. Межі міжгосп. кредиту визнач-ся розміром резервних капіталів.

Комерційний кредит – це форма руху безпосередньо пром. капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грош. шляхом продажу товарів з відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін – продавця і покупця – і має строго визначений напрям і межі.

Дебіторська-кредит. заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін. Причиною її ви­никнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різновид міжгос­п. кредиту – прострочена дебіт.-кредит. заборгованість.

Аванс – грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забезпе­чення, гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі.

Тимчасова фін. допомога надається окремим суб’єктам госп-ня, які опинились у скрутному фін. стано­вищі, їх вищестоящими організаціями та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента.

Лізинг – підпр. діяльність, яка спрямована на інве­стування власних чи залучених коштів. В Україні він поки що перебуває на самій початковій стадії розвитку.

Хар-ка споживчого кредиту. Особливості його розвитку в У.

Споживчий кредит – кредит, який надається юр. чи фіз. особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками, та кредитними установами небанківського типу, а та­кож юр. і фіз. особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кре­дит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно – дорого­цінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підпр-ва зв’язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торго­вельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кре­дити своїм працівникам можуть надавати суб’єкти госп-ня за рахунок спец. фондів, які вони створюють у ре­зультаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпоряджен­ні. Фіз. особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Окрім забезпечення соц. потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, приско­рюючи отримання прибутку і доходів держ. бюджету. Визначення державою умов надання споживч. кредиту допомагає регулювати грош. обіг у країні.

Хар-ка держ. кредиту. Особливості його розвитку в Україні.

Держ. кредит – це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава. Його призначення – вирішувати загальнодержавні проблеми.

Суб’єктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування, та внутрішні та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовнішніми – уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банківські установи, а також між-нар. та регіональні валютно фінансові інститути. ДК може виступати в грошовій і натуральній формах. Натуральна форма ДК як правило застосовується в період хаосу і розладу грош. обігу. ДК реалізується через такі форми як:

1. позика, шляхом продажу держ. цінних паперів.

2. Запозичення Мін. Фінансів грошей із загально держ. фонду позичкового капіталу.

3. Організація грошово речових лотерей.

Потреба в держ. кредиті виникає через наявність бюджетного дефіциту. Якщо банківській кредит має цільове призначення то ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди конкретно потраплять ці гроші визначає уряд і ВРУ. Якщо банків. кредит опосередковує таку функцію грошей як засіб платежу, то ДК опосередковує ще і функцію грошей як засобу обігу.

Внутрішній держ. кредит може мати товарну і грошову форми. Товарну форму викор-ють при розладнаній грошовій системі. Другою формою ДК є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадних банках чи в інших ощадних установах держави. Сьогодні найпоширенішою формою держ. кредиту є викор-ня державою коштів позикового фонду. Ця форма держ. кредиту ек. не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

Хар-ка міжнар. кредиту. Особливості його розвитку в Україні.

Міжнародний кредит – це переміщення позичкового капі­талу з однієї країни в іншу. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит розрізняють фірмовий, банківсь­кий і урядовий кредити.

Фірмовий кредит – це комерційний кредит на між­нар. рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчиз­няному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для екс­портера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим.

Більш гнучким у міжнар. відносинах є банківський кре­дит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнар. банківські кредити в осн. отримують комер­ційні банки та спільні з іноземним інвестором підпр-ва. З появою довіри іноземних банків до укр. підпр-в мо­жливе отримання останніми таких кредитів.

Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уря­ду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фін. ринках. До міжнар. можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнар. валютно-фін. ор­ганізаціями – Міжнар. валютним фондом. Міжнар. банком реконструкції та розвитку, Європейським банком рекон­струкції та розвитку та іншими подіб-ними організаціями. Їх кредитами користується Україна на потреби свого ек. розвитку та для підтримки стабільності на­ц. валюти.

Міжнародний кредит також поділяється на фін., який надається у грошовій формі, та комерційний, що на­дається в товарній формі.

3. Ек. межі кредиту. Кредитні відносини в умовах інфляції.

Межі кредиту– це такий рівень розвитку кредитних відносин в н/г, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, про­центної ставки.

Сама ек. межа може розглядатися в кількох аспектах:

– залежно від рівня ек. системи – як мікроек. і макроек. межі кредиту;

– залежно від призначення говорять про кількісну і якісну межі кредиту.

Мікроек. межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників. Вони формуються під впливом ек. чинників:

• динаміки ринкової ставки позичкового процента;

• хар-ру коливання потреби позичальника в осн. й оборотному капіталі;

• стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;

• ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких позич. кошти.

Мікроек. межа кредиту потенційно існує у кожного ек. суб’єкта, проте реально вона виявляється тільки тоді, коли він звертається на грош/ ринок за позичкою. Тому скільки є в даний момент позичальників, стільки існує індивіду­альних мікромеж кредиту. Всю сукупність їх можна розглядати як одну макроек. межу кредиту, яка визначає об’єктивний обсяг кредитних вкладень у н/г в цілому. Проте макроек. межа кредиту має відносну самодостат­ність і формується під впливом додаткових загальноек. чинників, таких як:

– обсяги і темпи зростання ВВП;

– структура і рівень розвитку фін. системи і стан дер­ж. фінансів;

– цілі і методи держ. грошово-кредитної політики;

– розвиток ринков. відносин тощо.

Рівень та динаміка інфляції теж певною мірою хар-­ють дотримання межі кредиту – їх зростання повинно свідчити про перевищення межі кредиту, а зниження – про стискування кредитування до об’єктивної межі. Проте показник інфляції може бути проявом і інших, некредитних, процесів, таких як зміна за­тратності і структури вир-ва, зміна дефіцитності бюджету та ін.

4. Сутність позичкового проценту, його функції та чинники, що впливають на рівень проценту.

Процент– сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користуван­ня позичковим капіталом, його ціною.

Норма позичкового процента – це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, на­даного в позичку, помножене на 100.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку.

Крім норми прибутку, на рівень норми % впливає багато інших об’єктивних і суб’єктивних чинників, а саме:

– розміри грошових нагромаджень та заощаджень у сусп-ві та товарно-грошова збалансованість вир-ва;

– масштаби вир-ва, рівень його спеціалізації та коопе­рування;

– співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

– циклічність коливань вир-ва;

– сезонність умов вир-ва та реалізації продукції;

– темпи інфляції;

– своєчасність повернення кредиту;

– рівень кредитно-грош. регулювання економіки цент­р. банком з допомогою процентних ставок та інших влас­тивих йому інструментів, їх диференційованості;

– міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей.

Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою залежить від держ. грошово-кредитного ре­гулювання економіки.

Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу.

Щодо розподільної функції, то прибуток, отриманий позичальником з викор-ням позичкового капіталу, розподіляється на 2 частини – позичковий процент і підпр. дохід. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою % кредитору забезпечується повернення від по­зичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит.

Тема 10. Кредитні системи

1. Сутність кредитної системи

Кредитна система — це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини.

У теорії існує два підходи до визначення суті кредитної системи:

— сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини;

— сукупність банків і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, які здійснюють мобілізацію грошових ресурсів і надають позики.

Однак у другому підході є такі недоліки: