Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років

У літературному процесі сьогодення активно працюють представники різних мистецьких течій чи напрямків — традиційного народницько-реалістичного; модерністського з тяжінням до нового чи старого традиціоналізму; постмодерністського з елементами неоавангардизму. Ми зосередимо увагу на постмодернізмі.

Сучасні літературознавці Дмитро Наливайко, Тамара Гун- дорова, Соломія Пав личко, Роксана Харчук літературний про­цес кінця XIX—XX століття умовно поділяють на два етапи:

1) епоха модернізму (кінець XIX — 70-і роки XX століття);

2) епоха постмодернізму (80-і роки XX — початок XXI століття).

Постмодернізм як літературна течія виник у США та Європі в останню третину XX століття. Естетичну природу цього мистецького явища пов'язують із плюралізмом — поєд­нанням і органічним співіснуванням різних художніх систем. Постмодерний дискурс синтезує мистецтво й антимистецтво, елітарну й масову культуру, карнавальне, іронічно-сміхове та серйозне ставлення до дійсності.

Постмодернізм виник внаслідок відчуття письменниками кінця історії сучасної епохи. Тому він передбачає опозицію до модернізму і має такі параметри:

- модернізм — постмодернізм;

- закрита форма — відкритість дискурсу;

- цілеспрямованість мис­тецтва — мистецтво як гра, карнавал;

- художня довершеність — деконструкція.

Постмодернізм вибудовує особливу концепцію світу. Якщо модерністи прагнули виявити найменші відмінності й прип ципову несумісність усіх сторін зображуваної дійсності, ти постмодерністи захищають позицію відстороненого і відчу­женого спостерігача. Постмодерністи утверджують принцип загальної рівнозначності усіх явищ і аспектів життя, часто агресивно засуджують насильницьку дегуманізацію та асимі­ляцію людини зовнішнім світом, що були яскраво виражені в радянську добу.[1]

Літературознавці відзначають такі риси постмодернізму:

— у центрі уваги — не минуле лібдей, а текст як паралельна ре альність або паралельне минуле; гіперболізація невідповідності між сучасною мовою, за допомогою якої ми намагаємося вивчати минуле, і самим минулим;

— визнання неможливості отримання «позитивного» знання, тоб­то з'ясування того, що насправді було,колись із людиною;

— мова — не представник реальності, а сама реальність, замкнена й самодостатня система знаків;

— провідний метод — думати про минуле, а не досліджувати його через інтуїцію, осяяння, «прислухання».

Із методів для постмодернізму характерні: гра з читачем, іроніч­ність, пародійність, карнавальність, інтертекстуальність, суперечли­вість, парадоксальність.[7]

8. Аналіз сучасних часописів та альманахів

На жаль, сьогодні не кожна бібліотека має у своїх фондах творів сучасних українських письменників. Ця літера­тура може подобатися чи не подобатися. Проте вона є. Щоб існування літератури було повним, її треба читати, про неї треба гово­рі писати. Тому джерелами ознайомлення з нею можуть стати «Сучасність», «Київ», «Березіль», «Дніпро», «Україна-Вітчизна» та ін. Для детального ознайомлення із сучасним літературним процесом України, його напрямами та течіями скористатися літературознавчими матеріалами, що друкуються на сторінках видань «Літературна Україна», «Дивослово», Література і життя», «Слово і час», «Українська мова і література», «Дзеркало тижня» тощо.[8]