Літературного явища сучасної поезії

Сучасна українська поезія відноситься до літератури постмодернізму періоду кінця ХХ - поч. ХХІ ст. Це продукт постіндустріальної, «постчорнобильської» епохи. Український постмодернізм формувався як природна негативна реакція на усталений і бездуховний соціалістичний реалізм і його художні ілюстрації в літературі, кіно, живопису.

Усіх сучасних українських літераторів умовно поділяють на вісімдесятників, дев’яностнтників і позадесятників.

Для «вісімдесятників» характерна орієнтація на духовні здобутки європейської спільноти. Серед особливих ознак феномену вісімдесятництва виділяють:

1) надання домінантного значення формальній складовій твору;

2) перехід від наративного до інтертекстуального символізму;

3) відсутність претензії на творення конститутивних текстів;

4) бажання харизматизації через «визнання на Заході», і пов’язані з цим комплекси та розчарування;

5) концептуальний, урбаністичний індивідуалізм;

6) тяжіння до синтетичних способів кремації.

В «дев’яностників» чітко простежуються наступні тенденції:

1) сюжетна і мовна епатажність розрахована здебільшого на молодіжну читацьку аудиторію;

2) спроба чергової переоцінки «всіх цінностей»;

3) тяжіння до секації текстових об’ємів(рваний текст);

4) намагання опанувати формальні здобутки класичної епохи;

5) вплив рок-субкультури;

6) неподоланий освітній провінціалізм.

«Двітисячники» часто добивалися популярності епатажними акціями та активною промоцією себе у медіа та публічному просторі. Для творів цього покоління характерне відчуття відірваності від цінностей попередників внаслідок недовіри до культури батьків, вихованих у тоталітарному суспільстві. Ознакою двотисячників є також літературний аутизм, тобто написання творів передовсім для власного кола знайомих.

Для сучасної української поезії характерні ігрові експерименти з мовою, наприклад В. Цибулько змінює граматику на синтаксис. В порівнянні з класичною українською літературою, радянським періодом поети відчутно частіше використовують верлібр, ніж силабо-тонічне віршування.

Серед значних поетичних книг цього періоду: «Ікар на метеликових крилах» (1990) В. Голобородька, «Прогулянка одинцем» (1990) М. Воробйова, диригент останньої свічки (1990) О. Забужко.

С. Жадан став найвпливовішим поетом в СУЛ. Покоління поетів після нього деякі критики називають піджаданниками.

Стилістично СУЛ дуже різноманітна.

У 1990-х з’явилися слеми – змагання поетів у читанні віршів.

Проблематика та тематика сучасної лірики, художні особливості.