Літературного явища сучасної прози

Художні здобутки прози. У кінці XX — на початку XXI століття плідними є пошуки українських прозаїків. Інтен­сивно працюють митці старшого поко­ління. Найбільший суспільний резонанс мали історичні романи Юрія Мушкетика «На брата брат», Миколи Вінграновського «Северин Наливайко», Романа Іваничука «Орда», «Рев оленів нарозвидні», роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко», книга прози «Божа кара» Анатолія Дімарова. Особливою популярністю серед читачів користуються прозові твори Марії Матіос: «Життя коротке», «Нація», «Майже ніколи не навпаки», «Фуршет від Марії Матіос», «Бульварний роман», «Солодка Даруся», «Щоденник страченої». Здобутком єроман-епопея Валерія Шевчука «Стежка в траві. Сага про Житомир», в якому письменник досліджує екзистенціальні проблеми буття людини. Лірико-романтична, патетична стильова течія залишилася на узбіччі. Натомість химерна стильова течія була трансформована у прозі постмодерністів.

Гострі дискусії викликали романи постмодерністів Оксани Забужко, Юрія Андруховича, Олеся Ульяненка, Євгена Пашковського, Юрія Іздрика, Любка Дереша та інших. Наймолод­ші митці видали альманах прози «Тексти» (1995), де опублі­ковано новели, оповідання 28 авторів. Виділяються дві школи прозаїків: «київсько-житомирська» (Валерій Шевчук, Євген Пашковський, В'ячеслав Медвідь, Олесь Ульяненко, Богдан Жолдак, Євгенія Кононенко, Оксана Забужко, Володимир Діброва) і «львівсько-франківська» (Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Тарас Прохасько, Юрійіздрик). У творах прозаїків першої школи переважають екзистенціальні мотиви, другої — гра й іронія, карнавал і травестія, хоча сарказм і скепсис при­таманні й новелам Богдана Жолдака (збірка «Яловичина»), і повісті «Бурдик» Володимира Діброви. Митці цих шкіл зма­льовують також різні типи героїв: галицькі прозаїки культи­вують героя-інтелектуала, рафінованого інтелігента, житомир­ські — героя-маргінала (міського жителя — вихідця із села) чи селюка з комплексом меншовартості. Проте представників усіх шкіл об'єднує постмодерне світобачення, образ, точніше - маска» автора у центрі твору.

2. Поєднання різних стильових тенденцій,

конкретики сучасного життя з універсальністю часопростору на художньому матеріалі творів Галина Пагутяк (новели “Ранок без вечора”, “Потрапити в сад”, “Душа метелика”)

Народилася Г. Пагутяк у с. Залокоть біля річки Бистриці в Карпат­ах.

Згодом родина переїхала в с. Урож. Батьки були вчителями. У домі — ба­гато книжок зі стародавньої історії та філології. Дуже хотіла стати археологом, але тоді треба було при вступі на історичний факультет мати членство в партії. Однак розкопки вона все одно проводила, залучаючи до цього увесь клас, поки про це не дізналися дорослі. Демонологію рідного села Галина пізнала від сусідів, що приходили до бабусі, і ставилася до цього досить серйозно. Змалку росла не­залежною, виховувалася на книжках. Після невдалої спроби вступити на філо­софський факультет Київського університету почала писати повість — спогади про 10-й клас. Надіслала твір до Києва, у Спілку письменників, і її запросили на всеукраїнську нараду молодих авторів. Запропонували надрукувати повість за умови, що скоротять ледь не наполовину, але дівчина не погодилася. Повер­нулася додому, прагнула свободи. У 18 років узимку втекла з дому до Одеси. Там потрапила в навчальний заклад, де готували штукатурів-плиточників. Пізнала життя вповні.

Потім працювала на конвеєрі Бориславського фарфорового заводу, часом у три зміни. Почала писати повість «Діти». Через рік вступила до Львівського університету, навчалася спочатку там, потім — у Київському університеті. Закін­чивши його, рік попрацювала неподалік від Чорнобиля (ще до аварії) у маленькій школі вимираючого села. Потім працювала в музеях, гімназії, жила в Урожі, у Львові і писала. Про її погляди «освіченого серця» і принцип «таке, але так не повинно бути» говорять есе «Беззахисність», «Жорстокість існування», «Рукава вологі від роси».

Г. Пагутяк — автор дванадцяти книг. До сучасної літератури у неї ви­сокі вимоги, так само, як і до власної творчості. І нині вона постійно перебуває в пошуку.

«РАНОК БЕЗ ВЕЧОРА»

Сонце пробивається крізь зелені штори, будить дівчинку. Літо. Щиро, від усієї душі кукурікає півень. Чорніють від ягід кущі смородини, падає стигла малина, вишні аж бризкають соком.

Качата стовпилися біля миски з кукурудзяною кашею. Мала п'є молоко, а бабуся загадує роботу: нарвати кропу, перебрати, почистити цибулю, прине­сти дров.

У хаті холодно й темно, й дівчинка думає, як би швидше втекти з неї. Бабуся свариться, що онука йде нечесана, говорить, що дівчата з такою шала­путною й гратися не захочуть. Мала відповідає, що це вона з ними бавитися не хоче, й вискакує з хати. .

На небі — одна тільки хмарка. Дощу, скоріш за все, не буде. У сестрину торбину дівчинка кладе хліб для качат, шматок собі зі смальцем та зеленою ци­булею. Натягає на голову капелюха. Добре було б ще й каченят посадити в кошик та перенести через дорогу, бо там раз за разом машини.

Найкраще, коли каченята бовкнуть у воду, замахають лапками, закрутять хвостиками. Коли захочуть, самі можуть вибратися на берег.

Дівчинка ставить ноги у воду. По мосту їдуть машини, неподалік буль­дозер риє яму. Сонце піднялося високо. Стара баба Орина пасе свою корову. Коли що, можна б їй і допомогти. Дівчинка береться шукати в прозорій воді гарні камінці. У неї їх уже ціла коробка вдома. Качата вилізли на берег, а мала попросилася в них піти погуляти берегом. Йшла берегом, обминаючи засохлі будяки, зривала звіробій.

Сонце почало припікати. Дівчинка пішла купатися, і течія зносила її на мілке. Вода гралася з нею, вилазити не хотілося. Сиділа, поки не змерзла. Про­ковтнула, як голодне звіря, свій обід, надробила каченятам їхні півхліба, не втерпіла, щоб і собі не відламати шматочок. Треба сидіти, поки баба Орина знову не прижене корову з обіду.

Потім приїде мама з роботи й привезе малій її улюблене морозиво. А тоді вони з мамою будуть обривати смородину і перетирати її з цукром, далі повече­ряють і всією родиною дивитимуться телевізор. І так аж до смерті. Вона сама не знала, як спало на думку їй це слово, і злякалася.

Озирнулася — ніде нікого. Слово ніяк від неї не відчеплювалося. Хоч би хтось прийшов та заговорив до неї!

Бабця казала, що в таку пору з річки піднімаються утопленики. Мовби на власні очі бачила, як дитина йшла поверх води й кликала маму.

Мала залізла в кущі, відвернулась від річки, затулила вушка і застигла німою грудочкою, ніби загублене мамою пташеня.

За її спиною поверх води йшли діти, жінки й чоловіки. То був їхній час, їхнє свято: сліпучого полудня пройти, наче по суші, тією річкою, що забрала їхні тіла під час повені.

Дівчинка відчула, що вони вже пройшли. Серце її застукало рівніше, а мостом проїхала машина.

Коментар

У новелі Г. Пагутяк «Ранок без вечора» змальовані почуття ди­тини, яка раптом відкрила для себе страшне й незбагненне слово. До цього вона жила, допомагала бабусі й мамі, мала свої нехитрі розваги та радощі. Думала, що так буде вічно, що завжди буде ранок, а вечір ніколи не настане. Відкриття злякало її, змусило пригадати страшні історії, які бабуся розповідала про утоплеників. Тільки рух машини по мосту прогнав жахливі видіння.

Кажуть, що діти щасливі, поки думають, що вони безсмертні, кому не вдавалося ще відмінити одвічні закони природи, тому треб мабуть, цінувати кожну хвилинку, вміти радіти життю — найвищі цінності, яка є в людини.

Звичні; буденні епізоди перемежовуються у творі з відточеною: прихованою грою уяви, фантазії, як модерністичне розгортання наскрізної метафори.

3. Оксана Забужко “Казка про калинову сопілку”

Яскравим представником постмодерного дискурсу є Окса­на Забужко, яка народилася 19 вересня 1960 року в Луцьку, закінчила Київський державний університет імені Тараса Шев­ченка, є кандидатом філософських наук. Відома як авторка пое­тичних збірок «Травневий іній», «Диригент останньої свічки», «Автостоп», повістей «Інопланетянка», «Книга буття», «Сестро, сестро», «Дівчатка», «Я, Мілена», «Казка про калинову сопілку», двох романів, ряду есе, філософських і літературознавчих праць.

У своїх художніх шуканнях авторка «Казки про калинову сопілку» спиралася на усну народну творчість, осмислюючи життєвий матеріал у сконденсованій формі, коли читач спосте­рігає за кульмінаційними моментами людського буття. Оповідна стратегія будується на засадах діалогізму, спонукаючи худож­ню уяву читача осмислити причини подій, передісторій героїв, мотивів їхніх вчинків, загалом контексту конфлікту. Недаремно фольклорні сюжети часто були джерелом для літературних тво­рів, іноді письменники опрацьовували лаконічні ліро-епічні поезії в розлогих жанрах драми, повісті. Так само Оксана Забуж­ко, міркуючи над своєю повістю, зазначила, що звернулася в ній до традиційного фольклорного сюжету: «Один із таких автен­тичних казкових сюжетів, власне, навіть міфологічну парадиг­му про «дідову дочку — бабину дочку» (татова доня — мамина доня), я й використовую. Сюжет народної казки про калинову сопілку сам по собі напівдетективний: казка ж не пояснює, чому відбулося вбивство, тільки — як убійницю викриває неживий предмет, сопілка. А все інше фольклор лишає за кадром що це за жіноча «раскольніківщина» така, вбивство сестри сестрою?» Сюжет твору перегукується з біблійною легендою про вбивство Каїном брата Авеля. Авторка осмислює цей мотив у контексті богоборської сутності Каїна згідно з традицією світової літератури зокрема так трактується цей образ у містерії «Каїн» Джорджа Гордона Байрона, поемі «Смерть Каїна» Івана Франка. На укра­їнському ґрунті цей сюжет розроблявся у романі «Земля» Ольги Кобилянської.

Це визначило жанрову природу твору — психологічна повість, проте, як вказує назва твору, на художню структуру вплинули жанр казки, переказу, притчі. Події у творі, як і в традиційній казці, розгортаються послідовно, від народження героїні до кульмінаційного моменту. Використовуються в опо­віді трикратні повтори, притаманні казкам. Героїня наділена магічною здатністю — вміє знаходити підземні води. Фантас­тичними є сцени спілкування героїні з перелесником. Час і простір у творі є умовними (українське село приблизно XVIII століття). Проте сюжетно-композиційні особливості вказують на приналежність твору до жанру повісті. В її основу покладено концентричний, однолінійний сюжет про події з життя однієї родини. Фантастика поєднана з реальним побутом та змалю­ванням психічного життя героїв.

Сюжет розгортається навколо протистояння двох дочок — «дідової» та «бабиної», які нерівноцінно наділені любов'ю мате­рі та батька. Мати дочок Марія вийшла заміж не з любові, а наперекір батькові, який не схотів її віддати за коханого. Відтак донька Ганна, яка народилась міченою з півмісяцем на голові, стала для матері чи не єдиною втіхою. На неї мати покладала великі надії: «От мати й чекала — плекаючи потай гадку, чи не судилось, бува, її первісточці князівство або й королівство, бо чей же не простого мужика їй наречено тим місяцем, таку-бо долю навряд чи варт було б зумисне виписувати немовляті на лобі, — за всім тим твердла в ній повільна, необорна, уже мовби аж і власною силою наладована певність, наче обрано її дитину на приділ незвичайний, про який людським дітям і не мріяти». Молодша донька Олена могла розраховувати лише на щиру любов батька. Так сформувався конфлікт між доньками. Проте Ганна не знаходить спільної мови не лише з сестрою, а й із навколишнім оточенням. Власна краса, сподівання на винятко­ву долю, а пізніше надприродні здібності сформували у дівчини зверхнє ставлення до односельчан. Ті ж, у свою чергу, не спри­ймали Ганну, вважали її гордячкою й насторожено ставились до неї, а подруги заздрили їй. З образом Ганни пов'язаний мотив винятковості людини, яку не розуміє оточення, через це вона приречена на самотність. Героїня надто захоплюється своєю красою, стає самозакоханою, має завищену самооцінку. Проте в критичній ситуації Ганна стає залежною від суспільної думки. Думка про те, що з неї будуть сміятись через заміжжя молодшої сестри, стає для неї нестерпною, вчинок Олени, на її думку, пере­креслює всі її сподівання на щастя. Таку егоцентричність героїні символізує й просторова площина твору — всі події відбуваються в селі та навколишніх селах. Показовим є те, що Ганна через побутові дрібниці не знаходить можливості вирватися з села, поїхати до міста, де, можливо, реалізується її доля. Відтак всі її уявлення про ситуацію із заміжжям Олени пов'язані з оцінкою їх у рідному селі та втратою її високого статусу. Отже, її почут­тя гордині набуває рис гріха, що увиразнюється у суперечці зі священиком, аргументи якого вона не сприймає. Гординя призво­дить до прилучення Ганни до демонічних сил.

З головною героїнею пов'язана проблема фатуму, немину­чості долі. Вже на початку твору віщуванням є знак на новона­родженій, зустріч з прочанкою вказує на майбутню небезпеку для дівчинки. З такими знаками Ганна постійно стикається: батько розповідає про зображення Каїна та Авеля на місяці, на заваді пошуків води стає потопельник, вона знаходить вбивцю тощо. У творі порушено морально-філософську проблему: чи могла Ганна уникнути фатальної долі, чи був її злочин неминучий? Недаремно дівчина запитує священика, чому Бог допустив вбивство Авеля. Сама героїня наділена й позитивними риса­ми, буває приязна до сестри, завдяки її праці процвітає сім'я, Олена збирає придане.

Кульмінацією твору є утвердження темного начала в душі Ганни, вбивство сестри як протест проти Бога. У розв'язці повісті Забужко йде за фольклорним сюжетом: психоз, перетво­рення душі людини у предмет і завдяки цьому викриття вбивці. Не порушує сюжет і притчевості біблійної легенди. Коли Ганну викри­вають, у творі не йдеться про її покарання, вона безслідно зникає.

Своєрідною є оповідна організація твору, в якій імітується уснооповідна манера, характерна для казок, переказів, народних оповідань. При цьому оповідач вдається до несподіваних від­ступів від основної сюжетної лінії, коментарів подій та осіб, звернень до читачів. Авторка зазначила, що в тексті «присут­ня мовна стилізація, така зумисна «архаїзація» оповіді». Вод­ночас в оповіді простежується імітація потоку свідомості, за допомогою якого передаються швидкоплинні думки, почуття, спогади, які у свідомості людини перериваються раптовими асоціаціями, думки постійно чергуються одна з одною, часто химерно переплітаються. Через це мовлення оповідача наси­чене вставними епізодами, думка набуває форми тези/анти­тези. Забужко вдається до нагромадження речень, які поєднує тире. Завдяки особливій вик лад овій манері письменниці вда­лося змоделювати емоційно-психологічний стан дійових осіб, відтворюючи у мовленні оратора невласне пряму мову героїв і оповідача шляхом комбінування. При цьому події зображу­ються з погляду матері та Ганни, а позиція сестри та батька передається словами опо­відача. Завдяки цьому акцентується пси­хологічна мотивація вчинку Ганни.

Переосмислення фольклорного та біблійного мотивів у «Казці про калинову сопілку», з'ясування психологічних при­чин сестровбивства порушує перед читачем важливі морально-філософські пробле­ми, пов'язані з призначенням людини на землі; свободою вибору між добром і злом; взаєминами особи і суспільства; заздріс­тю та гординею; впливом суспільної думки на вчинки особи; важливістю сімейного виховання. Забужко передає трагічність образу Ганни, оскільки дівчина не може вирватись із нав'язаних їй матір'ю уявлень про майбутню долю та призначення жінки.

У прозі Забужко відчувається специфічна жіноча стомленість від інтелектуального світу. Дещо осторонь головного каналу прози Забужко знаходить експериментальна повість «Дівчатка» (1999).

В Україні від 1996-го року (з часу першої публікації роману «Польові дослідження з українського сексу») загальний наклад проданих книжок О. Забужко станом на 1 січня 2003 року склав понад 65 тис. примірників. Твори О. Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі Її вірші перекладалися шістнадцятьма мовами світу і 1997-г удостоєні Поетичної премії Global Commitment Foundation. Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Щербань-Лапіка (1996), Фундації Ковалевь (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена (1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.

Роман «Польові дослідження з українського сексу» О. Забужко — один з найпомітніших творів української літератури останнього десятиліття. Роман який своєю появою викликав колосальний резонанс. Про нього писали все: від «Геніальне творіння геніального автора» до «Купа сирого напівлітературного тіста». Насправді ж цей твір — своєрідний щоденник особистого життя головної героїні — талановитої української письменниці (утримаємося від жодних натяків

на автобіографічність), яка була змушена виїхати-за кордон через занадто вже сильний контраст між внутрішнім світом та реаліями життя на батьківщині.

ЗАПИТАННЯ для САМОКОНТРОЛЮ

1. Сформулюйте загальну характеристику сучасної прози.

2. Що ви дізнались про творчість Г. Пагутяк.

3. Що запам’ятали про творчість О. Забужко.

4. Яку біблійну легенду нагадує сюжет казки.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати конспект.

2. Прочитати і написати в зошит схему переказу сюжету новел «Душа метелика», «Потрапити в сад», «Ранок без вечора» Г. Пагутяк.

3. Прочитати і написати в зошит схему переказу сюжету твору «Казка про калинову сопілку»

О. Забужко.

4. Характеристика образів сестер.

5. Продовжити підготовку презентації дослідницько-творчих проектів «Літературна кав’ярня»

ЛІТЕРАТУРА

1. Семенюк Г. Ф., Слоньовська О. В. Українська література: Підруч для 11 класу. Профільний рівень.

2. Паращич В.В. Українська література

3. Ващенко О. П., Головатюк С. М., Лузян Л. О., Манян Л. В., Сухенко В. Г., Счасливцева Н. І.. Українська література. 11 клас.

4. Усі уроки української літератури в 11 класі. О.О. Косогова, Л. Г. Муковоз (ст. 396)

5. Інтернет-ресурси.

Лекція ЗМ 55