Життя і творчість Миколи Ушакова

Одним із найвідоміших російськомовних в Україні поетів є Микола Ушаков. Народився він у 1899 році в Ростові Великому (Ростов-на-Дону). Дитинство його минуло на Ярославщині (пів­ніч Росії), де хлопчик жив у маєтку своєї бабусі, де вперше почув билини, російські та німецькі казки й пісні. У чотири роки він осиротів. Коли Миколці випо­внилося дев'ять років, дідусь, Яків Панасович Уніаков, відвіз його до Києва та віддав навча­тися до Першої київської гімназії — учбового закладу, який вивів у світ знаменитих худож­ників, учених, лікарів — Миколу Ге, Михайла Булгакова, Миколу Зерова, Костянтина Паус- товського, Олександра Богомольця та інших.

У 1923 році Микола Ушаков дебютував поезіями у київській газеті «Пролетарская Микола Ушаков правда». Незабаром його вірші друкували у Москві в «Комсомольской правде», «Моло- дойгвардии», «КраснойНови», «Новоммире».

Микола Ушаков захоплювався творами поетів-новаторів Олександра Блока, Володимира Маяковського, Павла Тичини, Михайля Семенка, Гео Шкурупія, Свої ранні твори Ушаков опублікував у футуристичних виданнях, зокрема в київському «Авангард-альманасі» (1930). Його перша поетична збірка «Весна республики» (1927) одразу ж привернула увагу кри­тики. Усього ним видано близько п'ятдесяти книжок поезій, прози, статей про поезію та поетичну майстерність, перекладів. У 1972 році за збірки поезій «Я рифмьі не боюсь глагольной» та «Мои глаза» Микола Ушаков був удостоєний Державної премії імені Тараса Шевченка. Помер поет у 1973 році в Києві.

Блискуче знання української мови дало змогу Миколі Уша- кову перекладати вірші Григорія Сковороди, Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Михайля Семенка, Миколи Бажана, Леоніда Первомайського, Євгена Фоміна, Андрія Малишка та прозові твори Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Андрія Головка, Юрія Яновського.

Микола Ушаков дуже любив Київ. Він знав його історію, досконально вивчив топонімію його вулиць та провулків. Улю­бленому місту митець присвятив збірку поезій «Киев» (1936). До теми Києва він повертався і в інших книжках, зокрема у книзі ліричних нарисів про Київ «Повесть бьістротекущих лет». У вірші «Старий Киев» (1936) Микола Ушаков змальовує ста­ровинні «кривие улици», «колокольни по холмам», «свечи нагорних золотих церквей». Завершується вірш строфою: «Их золочение громади / пилали жаром / сквозь стекло. / Ведь даже и слепому надо, / чтоб било где-нибудь / светло». Тут вчу­вається перегук із поемою Павла Тичини «Золотий гомін», де також оспівуються золоті бані Києва. Із творчістю Павла Тичи­ни Ушаков був знайомий ще з 1923 року, коли почув його вірші на засіданні літературного угруповання «Майна».

У 1961 році Микола Ушаков написав вірш «П. Г. Тычине», в якому зізнався: «Восторженний Ваш ученик — / не первий меж учениками, — / питаюсь следовать заВами, / по тайни Ваиібй / не постиг. / И мне порою только снится / недосягаемая вись, / неуловимая граница, / где музика и жизнь / слились». У цьому вірші тонко і досить точно окреслено одну з основних рис лірики Павла Тичини — музикальність і життєва правда.

Ще одне захоплення Миколи Ушакова — Шевченкова пое­зія. У «Стихах о Шевченко» (1939) поет висловив парадок­сальну думку: всеросійський імператор залишив свій чорний слід у біографії геніального Шевченка, щоб прославитися.

Натхненно Микола Ушаков працював над перекладами творів Шевченка. Великою підмогою в цій роботі було те, що українська мова стала для перекладача другим лексичним середовищем. Саме це дало йому змогу максимально зануритися в шевченків­ські шедеври, в їхню ритміку і відтворити своєрідність образів Великого Кобзаря та оригінальність його 14-складового вірша.