Життя і творчість Леоніда Кисельова

Яскравою зіркою на літературному небосхилі поезії спалахнув Леонід Кисельов. Він прожив лише 22 роки (1946—1968), проте встиг за цей час створити поезії, позначені неповторним стилем, оригінальною образністю, своєрідним світобачен­ням. Леонід Кисельов був сином відомого прозаїка Володими­ра Кисельова. Письменницьке й наукове середовище, в якому зростав Леонід, сформувало його світогляд, розуміння життя у всіх його виявах. Спілкуючись із батьком, його друзями (серед них назвемо таких наукових і літературних світил, як Віктор Некрасов, Дмитро Затонський, Юрій Щербак, Мирон Петровський), Леонід визначив напрямки пошуків себе, вироблення своїх громадянських позицій, естетичних уподобань. Дебю­тував Леонід Кисельов десятикласником: за рекомендацією Віктора Некрасова «Новьй мир» у 1963 році надрукував вірші початківця «Цари», «Стихи о Тарасе Шевченко», «Я позабуду все обидві...». Особливо гостро прозвучав вірш «Цари», в якому юний поет запропо­нував підірвати пам'ятник Петрові І, бо цей «державний тсонник» «розпинав нашу Україну»(Леонід Кисельов вплів у канву вірша Шевченкові слова). Він висловив і своє переконання в тому, що в Росії за всю її історію не було «ни одного хороше- го царя». На вірш «Цари» звернув увагу член-кореспондент АН СРСР Дмитро Бла- гой, який стверджував, що цар Петро І і пам'ятник йому — це святині, отож чіпа­ти їх не можна. Він дорікнув і школі, в Леонід Кисельов _якій навчався Леонід Кисельов, за вихо­вання такого політично незрілого учня. Промовистими є також «Стихи о Тарасе Шевченко», де говориться про віру в майбут­тя, яка живила творчість Великого Кобзаря. Поет запевняє, що «будеш об втом помнить и будеш писашь — так». Кисельов називає Шевченка «одним таким на свете... позтом» і слідом за ним на адресу «вельмож... украинских, / Своих же брашьев давящих и рвущих / Почище всяких турков и татар» кидає одне-єдине пристрасне слово — «Ненавижу!»

Сповідальні ноти звучать у вірші «Дом Шевченка». Тут поет говорить про чистоту рядків Шевченка, його прямоту і правди­вість, про незворотність обраного ним шляху. Біля порога цього будинку Кисельов присягається бути вірним заповітам Шевчен­ка. Свідченням того, що Леонід Кисельов свято дотримувався «великой присяги», є вірші «В тьятьдесят втором, холодном, тру дном...» та «Я позабуду все обиди...». Вони просякнуті співчуттям до простого люду, змушеного «милуватися» порож­німи вітринами магазинів і портретом Сталіна, виставленим у них. У першому творі поет не побоявся сказати про те, що за Дніпром люди пухнуть із голоду (тематично споріднений також вірш «Я воспитьівался в очередях»). Другий вірш присвячений українській народній пісні. Автор усвідомлює, що милозвуч­на мова, на якій ті пісні написані — напівзабута. Водночас він певен, що «все на свете — только песня на украинском язике».

Кисельов чудово знав творчість Григорія Сковороди, Павла Тичини, Івана Драча, Миколи Вінграновського та інших укра­їнських поетів. У вірші «Луна позолотила иней...», навіяно­му віршем Павла Тичини «О панно Інно...», Кисельов дозволив собі пофантазувати і уявити панну Інну в літах, бабусею, що няньчить онуків. У вірші «Язик не можеш сразу умереть...» ім'я Тичини постає в іншому контексті. Митець заявляє, що ми не маємо права занедбати українську мову, бо це мова, яка «вспихивает пламенем в стихах / Тичини — гениального позта». І саме це переконує його в тому, що «язик не можеш сразу умереть» (цю ідею висловлено і в україномовних віршах Кисельова «Катерина» та «І мати молода, і сонце юне...»): «Та не було народів без'язиких, /1 ще німих народів не було!»

Перший україномовний вірш Кисельова датований 1967 роком. Загалом він написав 33 поезії українською мовою. Розмірковуючи над мотивами звернення митця до української мови, професор Манітобського університету (Канада) Ярослав Розумний висловив думку: «Нам здається, що перехід Кисе­льова на українську поезію треба розглядати як акт етичний, громадськи вмотивований і спрямований проти загрозливих симптомів збайдужіння великого прошарку української інте­лігенції, а тим самим загалу населення до української ситуа­ції... Як людина прямих доріг, він свідомо став на захист зведе­ного народу, виступивши проти всіх фальшивих міфів і богів».