Типи літературних дискурсів

Типи дискурсів у сучасній українській літературі. Як ви вже знаєте, дискурси — це способи, форми організації мовної діяльності (писемної чи усної), тексти, стилі.

У сучасній українській літературі функціонують такі типи дискурсів: модерний, неомодерний, заповідально-селянський, постмодерний, феміністичний. Зокрема, заповідально-селянсь­кий дискурс базується на реалістичній традиції із певними вкрап­леннями романтизму та модернізму, будується на селянському способі мислення і ментальності. Цей дискурс плекає свої сим­воли й поняття: нація, традиція, Шевченко, Франко (Маланюк, Донцов, Стус), зросійщення, державність, національна символіка, земля, праця. Постмодерний дискурс з'явився в кінці 80-х років XX століття і має характерні ознаки: екзистенція, рефлексія, від­критість, гротескність, карнавал, гра цитатами, ремінісценціями, алюзіями зі світового письменства. Термін дискурс уживається і як індивідуальний стиль митця, і як творчий стиль певної групи письменників. Тож існують окремі дискурси, пов'язані з іменами Валерія Шевчука, Емми Андієвської, Оксани 3абужко, Юрія Винничука, неомодерний дискурс поетів «київської школи» тощо.

Феміністичний дискурс (лат. femina—жінка) — оригінальне художнє явище в сучасній українській літературі. На І курсі, вивчаючи творчість Ольги Кобилянської, ви ознайомилися з фемі­ністичним рухом в українському письменстві XIX — початку XX століття, з яскравими образами емансипованих жінок у повістях «Людина», «Царівна». Наприкінці XX століття цей дискурс став помітною течією постмодернізму. До феміністичного дискурсу належать Ніла Зборовська, Оксана 3абужко, Марія Матіос, Галина Пагутяк, Любов Пономаренко, Людмила Таран, Софія Майданська, Мар'яна Савка, Євгенія Кононенко, Ірена Карпа та інші. їхні твори характеризуються увагою до жінки, порушен­ням екзистенційних питань буття, самоідентичності жінки як духовного оберега нації. Його представники захищають концеп­цію «інакості жінки», «жіночого письма», відбивають жіночий погляд на стан речей у суспільстві. Одним із аспектів творчості є зображення ґендерних (англ. £епс1ег — рід) стосунків представ­ників обох статей, тому жінки-письменниці розрізняють поняття «фемінність» (жіночність) і «маскулінність» (чоловічність). У творах письменниць фемінність є опозиційною до маскулінності та патріархальної культури, яка відводила жінці обмежені мож­ливості для самореалізації. До змалювання стосунків представ­ників двох статей звертаються Валерій Шевчук («Закон зла», «Чортиця», «Місяцева зозулька із Ластів'ячого гнізда»), Юрій Андрухович («Перверзія») та інші.

4. Літературні угруповання

Характерною особливістю роз­витку художнього процесу кінця 80-х — 90-х років XX сто­ліття в Україні стала поява нових літературних угруповань та об'єднань, різноманітних естетичних платформ, стильових манер і способів образного втілення світосприймання людини постколоніального суспільства.

Поява нових літературних угруповань — характерна озна­ка цієї доби. Пошук митцями нових художніх форм, орієнта­ція на кращі здобутки західноєвропейського постмодернізму визначає пафос їхніх творчих зусиль.

Літературні зрушення започаткували угруповання «Бу-Ба-Бу» (Бурлеск, Балаган, Буфонада), «Нова дегенерація», «Пропала грамота», «Захід­ний вітер», «ЛуГоСад», «Червона фіра». Вони загалом твори­ли у постмодерному дискурсі, характерною ознакою якого на перших порах було іронічне, серйозно-сміхове світорозуміння, епатаж, перенесення в стилістику, образність протилежних відображенню контекстів (травестії, бурлеску і патетики, футу­ризму й символізму, гротескних і реалістичних образів).

Літературне угруповання «Бу-Ба-Бу» виникло в 1985 році у Львові. До його складу входять Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Ірванець. Вони одними з перших відчули підсвідомий синдром зламу в свідомості мас, що виник внаслі­док розпаду імперії, дуалістичність світу і психіки колоніаль­ної людини, що супроводжується двома чинниками — суспіль­ною депресією і масовою сміховою культурою. Це й визначило пафос творчості учасників «Бу-Ба-Бу». Вони звертаються до поетики карнавальності, культивують необародо на новому ґрунті. «Бубабісти» модернізують українську віршову бароко­ву драму, бурлеск і травестію Івана Котляревського, поетичне кабаре перших десятиліть XX століття, витворивши новий різ­новид віршованої поезії — поетичне шоу. Тут позитивним геро­єм, як у безсмертних «Енеїді» Івана Котляревського та «Реві­зорі» Миколи Гоголя, є Сміх. У 1995 році побачила світ книга «Бу-Ба-Бу. Т.в.о.[...]ри». Найвиразніший представник групи Юрій Андрухович — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, один з найбільш знаних у Європі сучасних українських письменників, лауреат премії Фундації Антоновичів 2001 року.

«Новадегенерація» (Івано-Франківськ)виниклав 1992році. Її складають троє цікавих митців: Степан Процюк (нар. 1964 року), Іван Ципердюк (нар. 1969 року) та Іван Андрусяк (нар. 1968 року), які оприлюднили свої твори у збірці поезій «Нова дегенерація» (1992). У маніфесті угруповання розкрито зміст назви: дегенерація тому, що «ми — діти здегенерованої країни і здегенерованого часу». Вони повстали проти свідомості коло­ніальної людини, прагнучи збентежити обивателя, розбудити інтелігентський загал. Епатаж, поетична самоіронія, сарказм, сповідування філософії трагічного бунту визначили характер художніх шукань представників «Нової дегенерації» на почат­ку 90-х років. За їхньою концепцією, цей несправедливий світ — трагічний і абсурдний, консервативний і хаотичний. Тож молоді поети б'ють на сполох: «Покидає нас Бог. [ Поки­дають нас звірі. / Заростається тернами світ» (Степан Про­цюк). Коли відбувалося руйнування художніх систем і народ­ження нових, незбагненних, молодим митцям хотілося втекти від цього хаосу хоч би у витворений власною уявою світ. Кожен з митців реалізувався по-своєму. Степан Процюк видав поетичні збірки «На вістрі двох правд», «Апологетика на світанку», книжку повістей «Переступ у вакуумі».

В іронічному, бурлескно-травестійному стилі працюють Юрко Позаяк, Віктор Недоступ, Семен Либонь — митці київ­ської групи «Пропала грамота». У 1991 році вони видали пое­тичну збірку під цією ж назвою. У їхніх творах спроби знайти серед урбаністичної юрби живі людські душі зазнають поразки. Юрко Позаяк, використовуючи класичні форми поезій, пише авангардні твори, шокує обивателя, застосовуючи алогічність, жаргонізми й фразеологізми. Члени групи прагнуть будь-що порушити літературні табу різних рангів, заідеологізовану милозвучність вірша. Автори культивують персонажну (рольову) лірику, у їхніх творах висловлюються персонажі, які саркастично ставляться до «найсправедливішого на землі суспільства», — хіпі, «бомжі», дисиденти тощо.

Тернопільське угруповання «Західний вітер» (1992) склада­ють поети Василь Махно (нар. 1964 року), Борис Щавурський (нар. 1964 року), Віталій Гайда (нар. 1970 року), Гордій Безкоровайний (нар. 1969 року). У 1994 році вони оприлюднили альманах «Західний вітер». їхній лідер Василь Махно у мані­фесті «Конспекти з майбутньої Нобелівської лекції» проголо­сив «літературу самодостатньою цінністю будь-якої нації і великою потугою людської свідомості», підкресливши дво­їсту сутність мистецтва слова. «Кращі поети мого народу, від Шевченка і до Стуса, мусили виконувати подвійну функцію — реалізації Духу і протистояння. Тому-то літературна твор­чість для українців йшла паралельно із зовнішнім і внутріш­нім опором творчого індивіду». Поет заявив не про заперечення традицій, а про творення нового мистецтва як самодостатньої величини, прагнучи «віднайти ключ суспільних, мистецьких і особистих критеріїв сучасного мистецтва».

Львівський гурт «ЛуГоСад» складають поети Іван Лучук (нар. 1965 року), Назар Гончар (нар. 1964 року), Роман Садловський (нар. 1964 року). У 1986 році вони видали альманах «ЛуГоСад».[1] Ці неоавангардисти із традиційного надбання бурлеску використовують передусім епатажний, пародійно- знижений тон, вказуючи на невідповідність застарілих суспільних та літературних-цінї-юстей новій історичній ситуації. їхній стиль не має обмежень. І політика, й економіка, й мистецтво можуть стати об'єктом естетичних зацікавлень, бо це є наше життя.[7] Митці захищали теорію поетичного ар'єргарду, охо­роняючи «з тилу поетичне слово, що знаходиться на марші». Естетичні засади групи виклав Тарас Лучук, брат Івана Лучука, у післямові «Лугосад»: канва канону». Це типова постмодер- ністська концепція мистецтва: всі надбання культури минулого потрібно переосмислити. «Лугосадівці» плекають естетичні зна­хідки українського бароко (зокрема поета Івана Величковського) й українського модерну. Іван Лучук культивує паліндроми. Ви, напевно, пригадуєте, що це віртуозні тексти, в яких слова, фрази, речення читають зліва направо і навпаки (око, потоп). Роман Садловський, автор збірки «Два вікна» (1999), творить візуальну (зорову) поезію. Назар Гончар запроваджує жанрові форми давньої віршової поезії Близького й Середнього Сходу, що будується як діалог з уявним суперником.

У Києві функціонує творча асоціація «500» (її очолює поет і політолог Максим Розумний), молоді митці якої гуртуються навколо видавництва «Смолоскип», де публікують свої твори окремими збірками та в альманахах «Молоде вино. Антологія поезії» (1994), «Тексти. Антологія прози» (1995), «Іменник. Антологія дев'яностих» (1997).

Літературне угруповання «Червона фіра» (1991) склада­ють харківські поети Сергій Жадан (нар. 1974 року), Ростислав Мельників (нар. 1973 року), Іван Пилипчук (нар. 1974 року). Учасники групи задекларували себе спадкоємцями українського футуризму 20-х років XX століття, назвавшись неофутурис• тами. Вони творять у річищі постмодерного дискурсу, зокрема проповідують деконструкцію мистецтва, пишуть епатажні й пародійні вірші. Невтомними пошуками й експериментами виді- ллється Сергій Жадан, вчителями якого є Михайль Семенко та львівські «бубабісти». Він — автор збірок «Рожевий дегенерат», «Генерал Юда», «Цитатник», «Балади про війну і відбудову», в яких ліричний герой живе немов у ляльковому театрі, приміряє до свого обличчя то одну, то іншу маски. Поезія Жадана — це постійна гра зі словом, травестія, виклик публічним смакам, опис гротескних ситуацій.

Можна назвати ще низку літера­турних об'єднань, як-от творча асоціація «500», «Пропала грамота», «ОЧІ», «Пси Святого Юра», «Музейний провулок, 8» та ін.

ЗАПИТАННЯ для САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть основні тенденції розвитку сучасної української літератури.

2. Назвіть представників нової генерації письменників цього періоду.

3. Що таке літературний дискурс? Його типи?

4. Які літературні угрупування ви пам’ятаєте. Коротка характеристика.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати матеріал конспекту.

2. Підготувати повідомлення про творчість письменників цього періоду ( Г. Пагутяк, І. Римарука, В. Слапчука та ін.)