Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років.

8. Вияв постмодернізму в сучасній українській літературі

9. Аналіз сучасних часописів та альманахів.

1. Особливості літературного процесу кінця

XX — початку XXI століття.

У 1991 році Україна вийшла зі складу СРСР і проголосила свою незалежність. Почалася розбудова демократичної суверенної європейської держави. Це докорінно змінило характер розвитку літературного процесу: відкидалися догматичні схеми розвитку літератури в рамках соцреалізму й відбувався інтенсивний пошук нових способів моделювання й зображення дійсності. Проте нова естетична стратегія в українському письменстві намітилася після катастрофи на Чорнобильській АЕС, яка неначе пробудила письменників старшого покоління і спричинила появу генерації митців постчорнобильської епохи. Ця хвиля літераторів прагну­ла «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов), тобто вивести мистецтво слова за межі політики, ідео­логічних втручань у художню творчість, зробити його самодостат­нім.

Основні тенденції розвитку сучас­ної української літератури:

1. Розвиток літературно-мистецьких і гуманітарних часопи­сів в умовах свободи творчого самовиявлення («Основа», «ї», «Вежа», «Кур'єр Кривбасу» та ін.).

2. Повернення до літературного життя творів раніше заборо­нених авторів різних періодів української літератури.

3. Співтворчість у єдиному літературному контексті авторів вітчизняних і діаспори,

4. Співіснування різних мистецьких течій, шкіл, напрямів.

5. Подолання тематичної «неповноти» літератури, спроби вийти у світовий контекст, віддаючи належне глобальним проблемам людства й конкретної людини.

2. Нова авторська письменницька генерація

Нова генерація письменників зажадала повнокровного буття української нації, насамперед подолання комплексу меншо­вартості, підрядної ролі в історії, які протягом багатьох століть нав'язувалися імперською ідеологією.

Гостро постали проблеми вибору, повноцінного існування нації та свободи особи. Вибухнула потужна творча енергія молодшого покоління письменників, яке поставило за мету вивести літературу на нові естетичні обрії, але не копіюючи Захід. Про це заговорили «західники» — митці, зорієнтовані на постмодерні взірці західної культури (Юрій Андрухович, Оксана 3абужко, Микола Рябчук, Василь Махно) і «ґрунтівці», які відтворювали національну самобутність мис­тецтва і сприймали село як метафору світу, де живе неповторний дух українства (В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Василь Герасим'юк, Ігор Римарук). Відомо, що село в сучасній захід­ній літературі не змальовується, тож селянська тематика — це можливість для наших майстрів виявити самобутність на тлі західної словесності.

У літературному процесі кінця XX — початку XXI століття відбулися кардинальні зрушення в системі естетичних критеріїв суспільства, творилися нові парадигми художнього мислення, форми й структури творчості, адже до духовної культури народу повернулися літературно-мистецькі надбання минулих епох, заборонені тоталітарним режимом з ідеологічних міркувань. Почали друкуватися праці відомих етнографів, культурологів, політологів, зокрема істориків Миколи Аркаса, Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка, Олександри Єфіменко, Івана Крить'якевича, Наталїї Полонської-Василенко, Ореста Субтельного, Дмитра Яворницького. Їхні дослідження допомогли читачеві сформувати нові погляди на історію України і її місце в європейському контексті. Вийшли друком раніше забороне­ні твори

Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького, Олени Пчілки, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Миколи Бажана, митців «Розстріляного відродження» — Миколи Хвильового, Валер'яна Підмогильного, Григорія Косинки, Гната Михайличенка, Воло­димира Свідзинського, Майка Йогансена, Павла Филитьовича, Миколи Куліша, Михайла Драй-Хмари, Валер'яна Поліщука, Андрія Чужого та інших. Перевидано «Історію української літе­ратури» Дмитра Чижевського, «Історію українського письмен­ства», «Літературно-критичні статті», «Щоденники. 1923— 1929» Сергія Єфремова. Читачі ознайомилися з творчістю митців української діаспори: У ласа Самчука, Івана Багряного, Василя Барки, Євгена Маланюка, Олега Ольжича, Олени Теліги, Юрія Клена, Богдана Бойчука, Богдана Рубчака, Юрія Тарнавського, Михайла Ореста, Олега Зуєвського, Тодося Осьмачки, Яра та інших. Значний резонанс мали літературознавчі праціЮріяШевельова,ЮріяЛуцького,МаркаПавлишина.

1991 року в Києві було проведено Міжнародний фести­валь української поезії, на якому виступили українські поети всіх материків світу. Антології української поезії «Золотий гомін» (1991, 1997) репрезентували надзвичайно багату ліри­ку XX століття, створену представниками різних художніх систем, уподобань і напрямів. Словом, літературний процес почав розвиватися повнокровно, єдиним річищем, творячи національно самобутнє мистецтво.