Психологічний портрет письменника П. Загребельного

«Сам він — невтомний шукач, експериментатор, вигадник, лю­дина різносторонніх інтересів, майже фотографічної пам'яті, дотепного розуму, полемічного обдаровання, що засвідчує вся його творчість.

Прикметною рисою П. Загребельного є невситима жага творення.

Книги П. Загребельного — це думи й роздуми про народ від дав­нини до сучасності, про людей, які прагнуть від життя дива, шукають його і знаходять, втрачають або нівечать і — що найважче — творять його в муках любові.

В епічно-об'єктивному стильовому діапазоні П. Загребельного, який не приховує свого "я", а, навпаки, втручається і в оповідь, і в моно­логи героїв,— чудово поєднуються гостра, цікава фабульність з доклад­ною деталізацією, іронія, гумор і сарказм з романтикою, публіцистика з психологізмом, афористичність і уривчастість з довгими фразами — періодами, з енергією дієслівних многочленів, в яких передається обшир і безперервність вирування життя.

Стиль П. Загребельного називають експресивним.

Романи П. Загребельного — від перших спроб, де характери лише окреслювалися, до густонаписаних картин багатогранного людського бут­тя — об'єднує погляд на народ як першоджерело в бутті творче, діяльне.

Слово тієї чи іншої доби, в якому вона знаходить сконденсований вираз,— це передусім пісня, поезія та афоризми. Для П. Загребельного вони — не матеріал для здоблення, орнаментування тексту, а сама плоть мислення й переживання дійових осіб. Над усе герої П. Загребельного підносять в людині думку».

3. Огляд історичної прози П. Загребельного

Павло Загребельний — один із найчитабельніших авторів. Звертається митець до різних жанрів: новели, оповідання, пові­сті. Але найбільша його любов — роман.

Романний світ митця — це понад двадцять книг різної тема­тики. Групуючи ці тексти, дослідники виділяють кілька тема­тичних циклів. Військово-патріотичний: «Європа 45», «Європа. Захід», «Шепіт», «Добрий диявол». Цикл творів про сучас­ність: «Спека», «День для прийдешнього», трилогія «З погляду вічності», «Левине серце», «Розгін», «Південний комфорт», «Гола душа», «Юлія».

Їх активно читали, бурхливо обговорювали, але найбільший резонанс мали твори історичної тематики. У романах «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан», «Диво» оживають голоси історії та складні постаті минулого, вра­жають своєю неповторністю різні епохи.

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), над цим масштабним твором письменник працював 6 років (1962-1968). Адже роман про знамениту Софію Київську вимагав ознайомлення зі спеціальною літературою, хронічками, літописами. Цей роман є першою частиною епічного триптиху про Київську Русь, до якого входять «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973). Цей цикл романів про історичне минуле доповнив роман «Євпраксія» (1975). У романі письменник відтворює історичні події останнього десятиріччя XI ст. На тлі цих подій і розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії — дру­жини німецького імператора Генріха IV. Дружину всемогутнього імператора вразили дикі оргії, дрімуча забобонність при імпера­торському дворі. Коли Євпраксії не вдалося вмовити імператора-жорсткосердця, вона бунтує. Мужня жінка втікає з-під охорони, виступає в соборі, викриваючи Генріха перед усім католицьким світом. Так Європа вкотре познайомилася з жінкою-політиком, з жінкою-борцем. І ця жінка була руська! Письменник занурю­ється в складний внутрішній світ героїні, намагаючись найпере­конливіше передати його й водночас вимальовує її психологічний портрет на широкому історичному тлі.

Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксо­лана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути в складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною.

Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний у романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політич­ної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подроби­цях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). У романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літера­турознавчі, а то й історіографічні етюди.

ЗАПИТАННЯ для САМОКОНТРОЛЮ

1. Розкажіть про розвиток історичної прозі 2-ї половини ХХ століття.

2. Розкажіть про історичні романи П. Загребельного.

3. Опишіть психологічний портрет письменника.

4. У яких умовах розвивався жанр історичної прози?

5. Чому твори деяких українських романістів були заборонені?

6. Назвіть найвідоміших представників історичної романістики і їхні твори.

7. Про які історичні постаті писав П. Загребельний?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати конспект.

2. Знати біографію письменника, вміти аналізувати його творчість.

3. Письмово виконати літературний диктант.

1. Хто з письменників працював у жанрі історичної художньої прози?

2. Якого українського письменника було репресовано за радян­ських часів?

3. У радянський період були заборонені історичні романи...

4. Кому належить думка: «історична романістика розвивала­ся однобоко, переважно в рамках подій Київської Русі...»?

5. Історіософські роздуми про долю України — такі риси най­новішого роману

П. Загребельного...

6. Інша назва першого історичного роману Р. Іваничука «Яни­чари»...

7. Перший історичний роман Ю. Мушкетика...

8. За сценаріями якого письменника знято художній фільм «Ярослав Мудрий» (1982)?

9. У якому романі П. Загребельного розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого, дружини німецького імператора Ген­ріха IV?

10. Настя Лісовська — головна героїня роману...

11. Які драматичні твори П. Загребельного ви знаєте?

12. Тематика творчості П. Загребельного.

Тема: П.Загребельний. „Диво”

4. Ідейно-художній аналіз роману „Диво”

Композиція твору

Роман складається з 22 розділів, події в яких постають у 3-х часових вимірах (площинах):

1. Перша половина ХІ століття. Доба Київської Русі. (992 – 1037рр.);

2. Перша половина ХХ століття. Роки Великої Вітчизняної війни (ВВв) (осінь 1941- зима 1942рр).;

3. Друга половина ХХ століття. 60-ті роки (весна 1965 – літо 1966).

Сюжет ключових епізодів роману «Диво»

Завдання.Прочитати коротку версію змісту за часовими площинами:

1. Виберіть дати, які стосуються періоду Київської Русі. Підкресліть їх синім і перечитайте двічі.

2. Виберіть дати другої часової площини, які стосуються подій ВВв. Підкресліть їх червоним. Перечитайте двічі.

3. Виберіть дати третього часового виміру. Прочитайте двічі.

4. У кожній із часових площин визначте основні сюжетні лінії.

5. Складіть схему переказу змісту по трьох часових площинах, дотримуючись сюжетних ліній.

1965 РІК. ПРОВЕСІНЬ. НАДМОР'Я

Молодий професор-історик Борис Отава в санаторії біля моря познайо­мився з московською художницею Таєю, привабливою молодою жінкою з ори­гінальним світобаченням.

РІК 992. ВЕЛИКИЙ СОНЦЕСТІЙ. ПУЩА

У той день, коли він прийшов у світ, лежали білі сніги, світило низьке сонце, тиша стояла в подніпрянських пущах. Він вибирався з пітьми на світ, і плакав од незвіданості шляху.

Потім був дід Родим. Власне, його руки, як широкі теплі лопати. Від них малюк заспокоївся й притих. Мав він блакитні очі, тож назвали — Сивоок. Родим був велетенським чоловіком із сивим волоссям, в одязі зі шкури дикого тура. Він місив глину, клав на круг і виготовляв різні вироби. Найбільше — богів. Потім фарбував і обпалював на вогні. Усе сяяло різнобарвністю. Дід був мовчазний. Сивоок із захопленням слідкував за його роботою, знав усіх богів, хоч цього йому ніхто не говорив — і Перуна, і Велеса, і Сварога. Найбільше ж хлопчик любив Ярила. Тільки пізніше здогадався чому — той був схожий на діда! Приїжджали купці й купляли богів, а Родим складав у хижці срібло, хутра та інше добро. Він нікого не боявся. Але одного разу прийшли люди в чорному зі срібним хрестом, сказали підкоритися одному богові. Почали трощити готових богів на полицях, Родим кинувся захищати — і поліг від меча. Сивоок вибрався через стріху й щодуху побіг у пущу.

Після багатоденного блукання по лісу Сивоок потрапив до медовара Сит­ника і закохався в його дочку Величку. Але, не витримавши підневільного життя у Ситника, втік у пущу. Там познайомився з Лучуком — вправним стрільцем з лука, хлопцем його років. Вони разом вирушили у мандри.

1941 РІК. ОСІНЬ. КИЇВ

Професор Гордій Отава не встиг евакуюватися з Києва, оскільки до остан­нього моменту намагався врятувати цінності Софійського собору. Він потрапив до концентраційного табору для військовополонених, де його, як виявляється, наполегливо розшукував колишній колега-науковець, а тепер штурмбанфюрер Адальберт Шнурре. Полонені не виказують Отаву, але він несподівано побачив за колючим дротом власного сина Бориса і назвав себе.

РІК 1004. КИЇВ

Сивоок і Лучук потрапили до Києва, де хлопців вразила краса христи­янських храмів. Якось вони опинились на галасливому київському торзі, де по­бачили багато чого дивного для себе. Їхню силу й кмітливість помітив зухвалий та спритний купець Какора і запросив до себе охоронцями.

1941 РІК. ОСІНЬ. КИЇВ

Повернувшись додому за допомогою Шнурре, професор Гордій Отава мір­кує про долю рідної землі, згадує про репресії щодо своїх колег у тридцятих роках. І тут він змушений звернутися по допомогу до Шнурре, бо знов ледь не втратив сина.

РІК 1004. ЛІТО. РАДОГОСТЬ

Під час подорожі з купцем Сивооку та Лучуку стало відомо про таємну змову прислужників проти Какори. Хлопці намагаються попередити купця, але той випадково вбиває Лучука. Сивоок разом із валкою купця потрапив до древ- лянського язичницького міста Радогость і залишився. Він закохався в місцеву красуню Ягоду й почав учитися в язичницької жриці Звенислави малювати, розуміти красу барв. Через деякий час Какора привів до Радогості воїнів князя Володимира, які після відмови мешканців визнати владу князя та прийняти християнство спалили Радогость. На місці давньої святині, що мала вигляд пи­санки, поставили церкву, а Сивоока захопили в полон.

1941 РІК. ОСІНЬ. КИЇВ

Гордію Отаві довелося пристати на пропозицію продовжити свою наукову роботу. Повернувшись із гестапо та передчуваючи свою неминучу загибель, Отава починає розповідати сину Борису про Сивоока.

РІК 1015. ПЕРЕДЗИМОК. НОВГОРОД

Молодий князь Ярослав живе в Новгороді. Він з дитинства від матері багато чув про батька Володимира і зненавидів його. Готувався до війни з ним за київський престол. Якось під час полювання Ярослав зустрів доньку ловчого Забаву і покохав її.

РІК 1014. ЛІТО. БОЛГАРСЬКЕ ЦАРСТВО

Князь віддав Сивоока Какорі. Хлопець кілька разів невдало тікав. Одного разу втеча вдалася, після довгих блукань Сивоок потрапив до християнського болгарського монастиря, прийняв нову віру й ім'я Божидар. У монастирі він ви­вчився грамоті. У цей час триває запекла війна між болгарами та візантійцями (ромеями). Сивоок і кілька монахів вирішили допомогти болгарському цареві Самуїлу, який мужньо стримував наступ ромеїв в ущелині. Але вони запізни­лись, болгари зазнали поразки. На честь своєї перемоги візантійський імператор Василій звелів привести в столицю тисячу полонених і осліпити їх. До їх числа потрапив і русявий Сивоок.

1965 РІК. ВЕСНА. КИЇВ

На виставці московських художників у Києві Борис Отава побачив цікаву картину Таї Зикової. Але наступного дня полотно зникло, бо оргкомітет виставки заборонив її показ. Незабаром Борис знову зустрівся зі своєю знайомою Таєю.

РІК 1014. ОСІНЬ. КОНСТАНТИНОПОЛЬ

Сивоок потрапив до Константинополя, де він уже бував раніше з куп­цем. Коли відбувалася церемонія осліплення і черга дійшла до Сивоока, у ката не витримало серце, і він помер прямо на арені. Глядачі почали вимагати по­милування, імператор погодився, і юнака відправили працювати на конюшню.

Але коні лякалися Сивоока. Тоді імператор запропонував викупити полоненого. Це й зробив славетний майстер Агапіт, який будував церкви та монастирі. Так Сивоок став учитися в знаменитого майстра, перейняв у того науку оздоблення храмів. Зустрів у нього й свого земляка Міщила.

1942 РІК. ЗИМА. КИЇВ

Шнурре доручив наглядати за Гордієм Отавою своєму ад'ютанту єфрейто­ру Оссендорферу. Професор після довгих умовлянь прийняв рішення ніби пого­дитися допомогти вивезти фрески Софійського собору до Німеччини. Працювати він змушений був з німецькими солдатами.

РІК 1015. СЕРЕДЛІТТЯ. НОВГОРОД

Князь Ярослав наказав побудувати серед лісу таємний терем із церквою для Забави. Зустрічалися вони недовго. Розпочалася боротьба за київський пре­стол спочатку проти батька Володимира, потім проти брата Святослава. Були підступно вбиті брати Гліб та Борис. Щоб привернути на свій бік варягів, Ярослав одружується з гордою та свавільною красунею Унгігердою.

1966 РІК. ВЕСНА. КИЇВ

Борис і Тая гуляють Києвом. Молодий чоловік розповідає, як батько тяг­нув час, не квапився з реставраційними роботами. За це його розстріляли. У мо­лодих людей виникають одне до одного почуття. Борис через два дні мусить їхати до Німеччини, щоб спробувати забрати історичний документ про будівничого Со­фії, ймовірно, викрадений у його батька й вивезений. Про цей давній пергамент Отава дізнався із закордонної публікації професора Оссендорфера.

РІК 1026. ЛІТО. КОНСТАНТИНОПОЛЬ

Сивоок працює разом із помічниками Агапіта на будівництві храмів. Якось Агапіт, розгнівавшись за щось на Сивоока, відправив його споруджувати храм на віддаленому острові Пелагос. Там Сивоок зустрів дівчину-сироту, яка вміла говорити лише одне слово «Ісса». Згодом Агапіт відправив Сивоока спору­джувати новий храм у Києві. Старшим був призначений Міщило. Сивоок забрав із собою Іссу, назвавши її своєю дружиною.

РІК 1026. ПАДОЛИСТ. КИЇВ

Князю Ярославу все більше доводилося вирішувати проблеми зміцнення держави, релігії. Боротьба за владу триває, і він може довіряти лише Ситнику, який колись убив вепра і врятував князеві життя. Тепер Ситник призначений боярином. Забава (Шуйця) заснувала у своєму теремі монастир і стала там ігу­менею. За деякими чутками, в неї народилася дочка, але вона це заперечувала. Ситник наказав ув'язнити новгородського посадника Коснятина, який обстоював права Новгорода.

1966 РІК. ПЕРЕД ВАКАЦІЯМИ. ЗАХІДНА НІМЕЧЧИНА

Борис Отава приїхав до Західної Німеччини, але державний радник не по­спішав організувати йому зустріч з Оссендорфером — професором Марбурзького університету.

РІК 1028. ТЕПЛІНЬ. КИЇВ

При зустрічі з князем Сивоок заперечував проти проекту Міщила, який пропонував збудувати невелику церкву у візантійському стилі. Він мріяв про величезний храм, який уславив би рідний край, відповідав місцевим традиціям. Разом з іверійцем (грузином) Гюргієм Сивоокові вдалося переконати в цьому й князя. Так Сивоок став головним будівничим, а Гюргій — його помічником. Міщило помстився Сивоокові тим, що призвів до смерті Іссу, яку той любив.

Борис Отава, так і не зустрівшись із професором, повернувся додому. Але з'ясував, що це той самий Оссендорфер — денщик та асистент штурмбанфюрера Шнурре, котрий у війну застрелив його батька.

РІК 1032. КИЇВ

Незважаючи на постійні суперечки з митрополитом через канонічні об­меження, Сивоокові все ж удалося збудувати величезний храм. Митрополит Фе- опемпт підозрював, що в Сивоока — язичницькі уявлення про красу та велич людини, і всіляко йому перешкоджав. Почали розписувати храм. Сивоок на­магався орієнтуватися не на ромейські зразки, а на місцеві культурні традиції. Розписуючи фресками собор, Сивоок згадував і діда Родима, і чудовий храм Радогості, і все бачене та відчуте, вкладав у малюнки всю душу. Будівничий пропонував розписати храм і зовні, але це суперечило церковним канонам.

За наказом Ярослава писці записували всі важливі події. Одним із найоб- дарованіших був отрок Пантелій.

1966 РІК. ЛІТО. КИЇВ

Повернувшись із Німеччини, Борис поїхав до Москви, щоб зустрітися з Таєю. Домовився телефоном про побачення. Коли прийшов, то побачив, що жінка пішла з іншим. Пізніше вона надіслала листа, в якому повідомила, що розриває з ним стосунки, бо вважає, що Борисові ніхто і ніщо не потрібне, окрім його собору. Борисові було боляче, але й зрадити своїй святині він не міг.

РІК 1037. ОСТАННІЙ СОНЦЕВОРОТ. КИЇВ

Будуючи храм, Сивоок ніби віддавав по часточці свої душу і тіло. Зда­ється, видихся, вийшов увесь. Але ось добудували, треба розписувати. Міщило старанно викладав мозаїку, на якій був зображений князь. Однак робив він це дуже повільно, припасовуючи камінчик до камінчика. Тому зображення князя так блищало, що не можна було дивитися. Сивоок працював швидко, прила­джував камінці смальти ніби недбало, але з будь-якого куточка храму вони ви­промінювали сонце. Оранта великими очима дивилася з-під купола на кожного. Князь велів закінчити храм до його повернення з Новгорода. На будівництво приходило подивитися багато людей. Чутки про диво розійшлися по всіх землях разом з іноземними купцями. Найчастіше приходила й дивилася на Богоматір якась дівчина з дикими, сизо-веселими очима. Сивоок познайомився з нею. Це була Ярослава з Новгорода. Вони покохали один одного. Сивоок почав зникати з будівництва. Днями закохані бродили по Києву, потім по лісах, плавали за Дніпро.

Ярослав повернувся і відбулося пишне освячення храму, де князь став уже не князем, а кесарем. Міщило попередив Сивоока, що за дівчиною полює боярин Ситник. Під час спроби її захопити Сивоок загинув, а Ярослава втекла.

Князь запитав у Ситника, чи знайшли його дочку. Боярин сказав, що знову втекла, а допоміг їй Сивоок, тому був убитий. Ярослав розгнівався і від­правив Ситника в поруб. Отрокові ж Пантелію звелів вилучити пергамент, де написано про Сивоока, і написати новий, що він, Ярослав, заклав церкву святої Софії. Пантелій розшукав Гюргія, той сказав, що знає і що вони вже таємно поховали Сивоока в соборі під плитами, а пергамент хай він віддасть йому, щоб сховати його надовго.

Ярослав думав про те, що й він, князь, кесар, не всесильний — йому не вдалося підкорити ні Шуйцю, ні власну дочку. Втекла вона, заховалась між людьми. І народила від Сивоока сина. «І син його сі серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться».

Звіряємо, які сюжетні лінії визначили ви в змісті роману

І. 992-1037рр.:

ü лінія Сивоока;

ü лінія Ярослава Мудрого;

ü лінія Софії Київської

ІІ. осінь 1941- зима 1942рр.:

ü лінія Гордія Отави;

ü лінія Адальберта Шнурре

ü лінія Софії Київської

ІІІ весна 1965 – літо 1966

ü лінія Бориса Отави;

ü лінія Софії Київської.

Завдання. Який образ проходить через усі часові площини? Опишітьдієсловами схему подій, пов’язаних з цим образом.

Словникова робота.

Мозаїка — зображення на стіні чи на підлозі з різнобарвних камінчиків — смальти — емалі, скла, дерева, заліза.

Фреска — розпис стін водяними фарбами по свіжонакладеній штукатурці; витвір мистецтва, виконаний цією технікою.

Історичні періоди, змальовані в романі:

ü міжусобиці князів і розквіт Київської Русі,

ü боротьба з язичництвом,

ü по­літичні відносини між європейськими країнами,

ü війна Візантії з Болгарією,

ü життя князів, монархів та імператорів.

Опрацювання таблиці.

Софія Київська виступає у творі П. Загребельного як історична пам'ятка і як символ:

ü духовності народу;

ü таланту;

ü дива;

ü душі народу;

ü мистецької досконалості;

ü історії;

ü єднання з богом

ü краси.

Завдання. Продовжити думку: «Найбільш вражаючим для мене в романі «Диво» було…»

Літературознавці до цього часу сперечаються, хто чи що стоїть у центрі художньо-історичної оповіді П. Загребельного — романі «Диво». Одні вважають, що це — сама Софія Київська, диво з див. «Але за цим дивом,— як відзначають інші дослідники,— у тісному зв'язку з ним, поступово виростає інше диво — диво людського духу. Дивовижна лю­дина, яка зуміла створити цей храм, дивовижно сильні духом і ті, хто зберіг красу. Ось ця естафета людського духу і є тим композиційним центром, що забезпечує якість роману.» Літературознавець Юрій Бон­даренко об'єднує ці думки й пропонує розглядати проблему під кутом зору історичності, як її розуміє сам письменник, включаючи поняття не- історичності, агресивної історичності, творчої історичності (пригадайте у Шевченка: «Той мудрує, той руйнує.»).

Характеристика Сивоока — зодчого Софії Київської.

— Хто першим спрямував Сивоока у світ мистецтва? (Дід Ро­дим, який був для хлопчика батьком і матір'ю, наставником і духів­ником.)

—Яким чином дід Родим впливав на хлопця? (Виховував добро­зичливе ставлення до природи — язичницького божества, вчив цінувати красу людських почуттів, розкривав перед ним таємницю гончарного ремесла.)

—Чи знадобився дідів талант при будівництві Софії? (Дідів досвід допоміг йому створити самобутній шедевр, а не копію храму в Констан­тинополі.)

—Яку роль у житті Сивоока зіграла зустріч з Ярославом? (Зустріч допомогла відкрити глибину християнського світогляду, мудрість дер­жавної людини, здатність до самопожертви в ім'я нації, мистецтва.)

—Чи можна назвати його другим вчителем? (Безумовно, адже це він надихнув на створення Храму в Київській Русі та допоміг реалі­зувати задум.)

—Як у душі молодого чоловіка язичництво поєднувалося з хрис­тиянством? (Язичництво пов'язувало його з дідом Родимом і його філо­софією, асоціювалося з прекрасною квіткою, яку можна було знайти в диких хащах, навіювало спогади про хвилини, проведені з Ягодою. Християнство ж мало для Сивоока два протилежних полюси: смерть діда і велич самопожертви Христа, загибель Лучука і глибина віри Ярослава та Іларіона, покаяння болгарських ченців і жорстокість візантійських (християнських) правителів.)

—Прийнявши християнство, чи зрікся Сивоок дідового вчення? (Релігійного — так, мистецького — ні.)

— Наскільки багатою на переживання була зустріч із Ягодою? (Почуття до жінки завжди надихали на створення шедеврів, найвідчай- душніші вчинки, допомагали самоутверджуватися. Розум Ягоди допоміг побачити Сивоокові в собі чоловіка.)

—Чи мала вона вплив на формування мистецьких смаків хлоп­ця? (Враження від побаченого святилища не покидали його все життя, гармонія стосунків між мешканцями Радогості залишилася для Сивоока вічною таємницею.)

—Своєрідний відбиток у молодій душі залишило спілкування із ченцями. Яку частку вони внесли до скарбниці Сивоокової душі? (Му­дрість попередників було зібрано в книгах, що їх молодий чоловік мав можливість перечитати.)

—Що найбільше знадобилося Сивоокові з побаченого в Агапіта? (Майстерність виконання, техніка і досвід.)

— Ким є Сивоок — своєрідним дзеркалом, у якому відбилися му­дрість і знання, вміння і навички його попередників, чи самобутнім митцем?

— Які проблеми та ідеї втілює автор в образі Сивоока? (Проблему творчого першоджерела в людині, свободолюбства, людської гідності.)