Норми юридичної деонтології, правничої етики та професійної культури
Професійна культура юриста Грунтується на морально-етичних та правових нормах, де існує єдність, відмінність, взаємодія, протидія. Звичайно, ці позиції актуальні у тому випадку, коли за основу норм права беруться норми природного права. Між нормами природного права і нормами моралі суттєвих відмінностей немає. Тут похибка виражає суб'єктивне розуміння природних норм і вироблення на цій основі власної норми, яка поступово сприймається суспільством. Є різниця між чинними природними законами людського суспільства і законами штучними — юридичними та моральними, що мають конвенційний характер, хоча і неоднаковий у праві і моралі.
У співвідношенні з позитивним правом відображається неконтрольована творчість законодавця. Найнеобхіднішим є використання саме морально-етичних норм. Вони підносять рівень професійної культури юриста, створюючи тим самим нормативну етику, предметом якої є закономірності нормативної регуляції поведінки, проблеми кодифікації й систематизації норм та правил моралі і яка вивчає зміст понять добра і зла, обов'язку, совісті, відповідальності, честі й гідності тощо, визначає межу вчинків, мотиви поведінки людей. Ужитковою галуззю нормативної етики є нормативна правнича етика, яка досліджує закономірні дії правової моралі.
Професійну етику часто визначають як галузь етичної науки, що вивчає систему моральних норм і принципів, які діють у специфічних умовах взаємовідносин людей у сфері певної професії; як специфічну дію загальноетичних і особливих норм професійної моралі, що мають аналітично-рекомендаційний характер, виникають і функціонують у певній професійній групі. Дія моральних норм у юридичній галузі - це один із предметів дослідження правничої етики. Безумовно, морально-етичні норми мають рекомендаційний зміст, але уміле їх використання формує рівень професійної культури юриста.
Найбільшу цінність мають морально-етичні норми у юридичному процесі. Юридично-процесуальні норми створює держава у вигляді правил поведінки учасників процесу, згідно з якими встановлюються їхні права, обов'язки, відповідальність, а також умови виникнення та реалізації правовідносин при провадженні юридичних справ. А правнича етика трансформує морально-етичні норми стосовно внутрішнього світогляду юриста. Йдеться про сприймання, рівень усвідомлення, творче використання державних морально-етичних норм правового характеру у юридичній діяльності. Якісне втілення таких у практику визначає їхню цінність.
Здавна одним із центральних суто теоретичних завдань етики було обґрунтування певної усталеної системи моральних норм і цінностей, пошук раціональних підстав, які б доводили їхню перевагу, вмотивованість і надійність. Протягом століть подібне обґрунтування вибудувалося, втім, усередині власне релігійних уявлень про людину та її обов'язки. Сучасна етика висуває аксіологічні, онтологічні та трансцедентальні обгрунтування моралі. Зокрема, в країнах, що постали на теренах колишнього Радянського Союзу, до суперечок навколо методологічних проблем сучасної філософії й людинознавства додається гостра криза основних життєвих орієнтацій, пов'язана із затяжним і болісним процесом зламу традиційних форм існування за відсутності ясної перспективи попереду. Люди нерідко впадають у відчай, даючи вихід лихим пристрастям, або байдужіють. На противагу такій дезорієнтованості й зневірі постає гостра потреба в оновленій надійній системі моральних та духовних орієнтирів, що відповідала б запитам часу й повноті нинішнього досвіду. Зробити свій внесок у задоволення цієї потреби сучасна етика може лише на основі теоретичного осягнення моралі як такої, її глибинних підвалин [96, с. ЗО].
Сучасний період державотворення в Україні характеризується моральним діалогом між існуючими моральними .нормами і національним правом, що формується. Але вчорашні норми, народжені на іншому грунті, в нових умовах, виявилися неспроможними. Також вони не можуть регулювати суспільні відносини, впливати на створення правових норм. У цьому випадку поява суверенної держави України -це юридичний факт. Деякі факти набувають нормативного значення або скасовують норми, тим самим відповідаючи на історико-психологічне запитання про те, в силу чого змінюється зміст даних норм; описують психологічні переживання і мотиви поведінки. Тобто сьогоднішній зв'язок демократії з правом демонструє фактичність моральної норми щодо здатності можливої ідеальної дії здійснити морально-нормативний підхід до аналізу юридичної діяльності. Якщо держава - це закон моральний і юридичний, а суддя держави - історія, можлива норма її оцінки, то дії юриста повинні ґрунтуватися на нормах загальнолюдської закономірності, не допускаючи запрограмованості раціональних дій. Справа в тому, що саме теорія нормативних фактів дає змогу значно розширити вчення про види позитивного права порівняно із загальноприйнятими поглядами.
З'явилась можливість реалізувати природне право, природні закономірності, які гарантують міцні моральні норми.
Утворені таким чином моральні норми одержать оцінку значно пізніше, але вони позитивно впливають на цивілізованість українського суспільстваі, зокрема, юриста вже нині. Юрист має змогу творчо використовувати духовно-моральні державні стандарти, пристосовуватися до будь-якого правового явища чи суспільного середовища. Головне - це вивірена духовно-моральна політика держави, яка визначає основні напрями формування норм, надає суспільним фактам цивілізованої нормативності, спонукає юриста до нормативної самоорганізації.
Дійсно, правнича етика виробляє основу для моральної нормотворчості юриста, його нормативного мислення у сфері моралі, стандартизує її, знімаючи з людини тягар індивідуального вибору, а значить, і відповідальність за цей вибір. Навіть у позитивному праві це недопустимо, оскільки юрист чинитиме шаблонно, однотипне, без внутрішнього на те переконання. Людині властиво бачити у праві настанову, яка залежить від особистої волі та думки, складової частини моральної субстанції. Звідси її прагнення вплинути на право у розумінні наближення до моральних ідеалів. Тобто юрист не підвладний правовим нормам, у нього повинна бути альтернатива, власне бачення суті справи. Звичайно, це ризиковане і відповідально. Проте індивідуальний вибір у межах, які встановлюють позитивні норми, завжди більше цінується суспільством. Свобода ставить найвищі вимоги до людського сумління і відповідальності. Саме у свободі вибору правових норм, у «тягарі індивідуального вибору» полягає, якщо доцільно, соціальна сутність юриста, його служіння суспільству.
Галузь права не вичерпується позитивним законодавством, яким визначаються ті юридичні норми, які діють у певний час і в певному місці. Але юридичні закони не залишаються вічними та незмінними, як закони природи, які потрібно тільки вивчати і завжди зважати на них. Позитивні закони - це творіння людської волі, яка потребує оцінки. Крім цього, вони змінюються відповідно до змін потреб і поглядів. Тобто для оцінки і зміни позитивного права потрібні вищі міркування, загальне мірило, керівні засади, які може дати тільки філософія. Неможливо встановити права і обов'язки осіб, не знаючи, що таке право, де його джерела і які постають з нього вимоги. Ці засади тісно пов'язані з власне людською особистістю, а тому потрібно досліджувати природу людини, її властивості та призначення. Моральноетичні норми правничої етики допомагають юристові у його пошукові правомірної поведінки. Стандартне, шаблонне, наперед визначене мислення юриста тут недопустиме.
Отже, у дослідженні морально-етичних норм важливу роль відіграє філософія права. Природно-правові системи визначають основне питання філософії права: дослідження вищих основ юридичних настанов, які випливають із природи людини та суспільства. Іншими словами, правнича етика, керуючись здобутками філософії права, виробляє такі морально-етичні норми, які б удосконалювали, наближали позитивне право до природних норм службової поведінки юриста. Такий підхід застерігає юридичний позитивізм від консерватизму, авторитаризму, розвиває людську особистість, націлює на благородні почуття, що формують
так звану філософію серця юриста.
Звичайно, філософія права, досліджуючи морально-етичні норми професійної культури юриста, дає відповідь на запитання про призначення норм позитивного права у регулюванні суспільних відносин. Існують підходи до правових норм з позицій сили, інтересу, «порядку миру» та моралі, які доводять, що жодна з цих позицій не дає вичерпного обґрунтування правових норм. Зазначається, що коли право зводиться до сили, то не може бути жодних обов'язкових правил поведінки, які б пов'язували свавілля сильнішого. Тоді люди зобов'язані підкорятися нормам права лише до того часу, поки вони не мають достатньої сили, щоб чинити їм опір. Фактично правова норма виступає як примус, нехтуючи природними задатками людини, утверджуючи силу будь-якої влади. Виникнення норм права завжди супроводжується повним інтересом, який слугує могутнім фактором правотворення. Але це не означає, що кожна норма права тотожна інтересові, який її викликав, важливо, щоб інтерес становив зміст права. Часто такі інтереси завдають значної шкоди суспільству, гальмують його розвиток. Правовий порядок визначається метою встановлення миру між людьми. Але це далеко не єдина мета права: є багато правових норм, які визначаються завданнями, що не мають нічого спільного з «метою миру».
Право не завжди є частиною моралі, її нижчим ступенем.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 1012;