Тому природне право — це сума законів природи і біологічного розвитку людини, які на основі яких здійснюється функціонування Всесвіту.
У такому розумінні природне право міцно оберігає всі наші земні блага у належному порядку. Це незаперечне природне право, санкції якого належить сприймати з вдячністю.
Аналіз філософії Нового часу дає змогу сформулювати дефініцію природного права як систему норм, але у широкому розумінні. Цьому сприяв розвиток психології, вчення про раціональний розум людини, їх волю та свободу. Наразі поведінка людини набувала трансцендентального обґрунтування, виходячи з метафізичних теорій. А активна діяльність людини пов'язувалась не лише з біологічним інстинктом самозбереження, а й з самозбереженням у духовному вимірі.
Справа в тому, що людина за своєю природою має бажання, хоче дотримуватися якихось норм поведінки. Вона потребує взірців, ідеалів, правих, але часто їх не знаходить у реальному житті. Тому їй дано розум, щоб користуючись вічними законами природи, вона могла жити у суспільстві. Але життя на власний розсуд, власні почуття часто призводять до змін духовних структур суспільства, до порушень норм природи, незважаючи навіть на їх вплив на людину та підпорядкованість людської волі природі.
Для збалансованості та гармонії існують, як відомо, моральні чесноти. Однак якщо брати до уваги вищу мораль (мораль у думках), то доцільно вживати поняття духовно-моральних чеснот. Саме духовно-моральні чесноти є орієнтиром щодо свободи волевиявлення людини, які закладені в онтологію та деонтологію її світосприйняття та світовідчуття.
Отже, природне право як система норм, у широкому розумінні,— це сума метафізичних духовно-моральних чеснот, яких повинна дотримуватись людина у підтриманні онтологічних принципів світопо-рядку з постійним трансцендентальним обґрунтуванням власної свободи та волі з метою активного гармонійного самозбереження у Всесвіті.
Позитивізм сприяв переорієнтації науки про природне право, в основу якого лягли природні права людини. Адже право на життя, свободу волевиявлення, гідність, автономія особистості та особистого життя, вільне висловлювання думок й переконань, безпека, політична свободу та ін.- це невід 'ємні категорії суспільного життя. Все частіше проголошувався такий принцип права як формальна рівність, велась жорстока боротьба за права людини, приватну власність. Дослідженням прав людини почали займатися різні науки: політологія, теорія права, енциклопедія права і т. д. Але вчення про природне право як науку необхідно розглянути з позиції онтології та деонтології права стосовно прав людини. Зрозуміло, що така дефініція відображатиме доволі вузький зміст, оскільки вона більше причетна до основних двох (Х1Х-ХХ) століть і дотримується позитивістської концепції.
Тому природне право як наука, у вузькому розумінні, це вчення про правову обґрунтованість і гарантії державного й міжнародного захисту прав людини, нації та інших суб'єктів суспільного життя в існуючій політичній системі.
Таке розуміння природного права скероване, в основному, на дослідження конституційних прав людини, на недопущення розпорядження долею людей, державою на свій розсуд. Ця доктрина історично зумовлена, оскільки швидкий темп суспільного розвитку (зокрема промисловості) до певної міри сприяв гонитві за ринками сировини і збуту, що породжувало різного виду колоніальні системи.
' Теперішній період характеризується розпадом суспільства на дрібні держави. Виникає потреба відроджувати власні національні цінності, «забуті» правові традиції. Гостро постало питання приватної власності, право на реалізацію самовизначення націй, повноцінного існування, цивілізованого співжиття. Доктринальні дослідження все частіше мають етнічний відтінок, філософські аспекти. Це зумовлює здійснити поворот у суспільній свідомості до природного права.
Природне право стає предметом дослідження навіть галузевих правничих наук, що підкреслює його популярність. У цілому в суспільстві відбувається значний потяг до підвищення рівня правової культури, особливо її філософського аспекту.
Отже, природне право як наука, у широкому розумінні,— це вчення про філософію правової культури, її онтологію та гносеологію, синергетичні правові процеси, правову красу для морального обґрунтування свободної волі людини у правовому просторі.
Розглянувши чотири дефініції природного права, можна й визначити його норми.
Відомо, що норми позитивного права зафіксовані у нормативно-правових актах, які відображають букву закону.
Дотримання цих норм формує правомірну поведінку, а також деякі аспекти правової культури особи.
Норми природного права практично в нормативно-правових актах не зафіксовані. Можна в даному випадку говорити не про букву, а про дух закону, дух позитивного права. Саме дух позитивного права відображає багато норм природного права. Але всі норми природного права містяться у законах природи, які висвітлює натурфілософія.
Звідси випливає, що людина дотримується норм природного права тоді, коли вона живе за законами природи. Але таке «життя» не треба розуміти в буквальному змісті, оскільки воно хоч і пов'язано зі свобідною волею, але ще не враховано дій розуму. Розум людини формується як під впливом природного, так і позитивного права, що в житті називається виваженістю, поміркованістю, а згодом - і мудрістю.
Дата добавления: 2016-01-03; просмотров: 775;