Поняття аеоитопогічиої правосвідомості юриста

Свідомість досліджують різні науки - психологія, філо­софія, соціологія. Певною мірою результати дослідження залежать від стану розвитку цих наук.

До сучасних здобутків у галузі вивчення свідомості лю­дини можна віднести монографії філософа В. Нестеренка та психолога Р. Нємова, які ґрунтуються на працях австрійсь­кого психолога 3. Фройда.

Поняття «свідомість» ґрунтовно аналізувалося у євро­пейській філософії XVII ст. За триста років воно зазнавало еволюційних змін, що призводило до неоднозначних тлу­мачень. Проте так чи інакше свідомість пов'язана з мис­ленням, що характеризує її людську природу. Тобто свідо­мість є важливою властивістю людської психіки.

Існує багато визначень свідомості. Зокрема, Р. Нємов вважає, що свідомість - це вищий рівень психічного відо­браження людиною дійсності, її реалізація в узагальнених образах і поняттях [102, с. 568].

Досить часто поняття «свідомість» ототожнюється з інши­ми поняттями, насамперед з такими, як «душа», «сумління», «пам'ять», «знання», «досвід», «інтелект», «розум» тощо. Тому важливо розрізняти ці поняття.

Певною мірою розуміння душі людини пов'язане зі сві­домістю, тобто свідомість визначає якість душі. Хоч кожна людина має душу, але свідомість властива не кожній особі (зокрема, втрата свідомості внаслідок нещасних випадків). А душа на противагу свідомості існує постійно. Важливо, що людину характеризують і тілесність, і душа, і дух.

До свідомості за змістом близьке сумління. Різниця між ними полягає у тому, що сумління конкретно виявляється у практичній діяльності чи поведінці, а свідомість інколи має прихований характер. Крім цього, свідомість зумовлює сумління, тобто свідомість первинна, а сумління - по­хідне.

Стосовнопонять «пам'ять», «інтелект», «розум»можназазначити, що з їх допомогою (як і з допомогою інших пси­хологічних понять) у людини формується свідомість.

Знання та досвід теж мають велике значення для форму­вання свідомості людини. Показником свідомості людини є якість та достовірність знань. Досвід своєю чергою впливає на рівень свідомості. Чим різноманітніший досвід, тим ста­більніша свідомість та вищий її рівень.

Звичайно, існує й самосвідомість як вища форма свідомо­сті. Відомо, що самосвідомість випливає зі свідомості особи і означає усвідомлення нею самої себе у суспільстві, своїх взаємостосунків з навколишнім світом та членами суспіль­ства, своїх дій і вчинків, думок і почуттів, різних якостей осо­бистості.

Зрозуміло, що самосвідомість породжує індивідуальну свідомість, яка охоплює весь духовний світ особистості. Усе це дає підстави говорити про види свідомості - суспіль­ну, державну, національну, політичну, патріотичну, грома­дянську, духовну, моральну, естетичну, професійну, право­ву та ін.

Юрист повинен розвивати усі види свідомості. Напри­клад, у юридичній діяльності моральна та духовна свідо­мість сприяють розумінню вищої етики людини. Ці види свідомості дають змогу правникові осмислювати вищі зако­ни духовного світу, формувати духовні думки, розуміти ду­шевні якості інших людей, впливати на тіло через дух і ду­шу, розуміти причини й наслідки втрати земних благ та ін.

У контексті нашого дослідження докладно розглянемо правову свідомість.

Дослідники по-різному підходять до визначення право­свідомості. Більшість авторів вважають, що правосвідо­мість - це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, у яких виявляється ставлення до дійсного або бажаного права як до справедливого чи несправедливого і до дій людей як до правомірних чи неправомірних.

В. Котюк зазначає, що правосвідомість особистості — це така форма відображення правових явищ, яка включає пси­хічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси та стани:

знання чинного права і законодавства, правові вміння і на­вички, правове мислення, правові емоції й почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання та настанови, які синтезуються в прийнятих рішеннях і спрямовані на пізнання, спілкування і взаємодію в процесі правової діяль­ності й поведінки у сфері правовідносин [81, с. 35].

Можна по-іншому підійти до визначення правосвідомо­сті, зокрема через інформацію, і розуміти її як координа­ційну систему багатовимірності одержання, використання, поширення та зберігання інформації у правовому полі,щохарактеризує ставлення правника до правової дійсностітавстановлення об'єктивної істини.