деонтологічних нормативів у майбутнього юриста 10 страница

беручи до уваги, що загальне розуміння характеру цих прав і свобод має величззне значення для повного виконання цього зобов'­язання;

Генеральна Асамблея проголошує цю

Загальну декларацію прав людини як завдання, до виконання якого повинні прагнути і»сі народи і всі держави з тим, щоб кожна людина і кожний орган суспільства, завжди маючи на увазі цю Декларацію, прагнули шляхом освіти сприяти поважанню цих прав і свобод і за­ безпеченню, шляхом національних і міжнародних прогресивних за­ходів, загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів держав-членів Організації, так і серед народів територій, що перебувають під їх юрисдикцією.

Стаття 1

Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціаль­ного походження, майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця тери­торія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь іна­кше обмеженою у своєму суверенітеті.

Стаття З

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

Стаття 4

Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані; раб­ство і работоргівля забороняються в усіх їх видах.

Стаття 5

Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдсь­кого, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.

Стаття 6

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Стаття 7

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Деклара­цію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

Стаття 8

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах ком­петентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 9

Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10

Кожна людина, для визначення її прав і обов'язків і для вста­новлення обгрунтзваності пред'явленого їй кримінального обвинува­чення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості не­залежним і безстороннім судом.

Стаття 11

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинюю доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

2. Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 14

Кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності грунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття 15

1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає сЕіободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособове, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інфор­мацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кор­донів.

Стаття 21

1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю краї­ною безпосередньо або через вільно обраних представників.

2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля по­винна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному і рівному виборчому праві шля­хом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22

Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне за­безпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і куль­турній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Стаття 26

1. Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути без­платною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодо­ступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

2. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма на­родами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяль­ності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.

3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Стаття 27

1 Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних і матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Стаття 28

Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснеі-і.

Стаття 29

1. Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту ч демократичному суспільстві.

3. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно супе­речити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Стаття ЗО

Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю сібо вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і сво­бод, викладених у цій Декларації.

Генеральна Асамблея 00Н 10 грудня 1948 року прийняла і проголосила Загальну декларацію прав людини. (Док.ООН/РЕ8/217 А)

Конвенція про захист прав людини та основних свобод

(Рим, 4.ХІ.1950) (витяг)

Уряди держав-членів Ради Європи, які підписали цю Конвенцію, беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Ге­неральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, враховуючи, що ця Декларація має на меті забезпечити загаль­не та ефективне визнання і дотримання прав, які в ній проголошені, враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами і що одним із засобів досягнення цієї мети є забезпе­чення і подальше здійснення прав людини та основних свобод, знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, які складають підвалини справедливості і миру в усьому світі і які найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки загальному розумінню і дотриманню прав людини, від яких вони залежать, сповнені рішучості, як уряди євро­пейських країн, що є однодумцями і мають спільну спадщину політич­них традицій, ідеалів, свободи та верховенства права, зробити перші кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальній декларації, домовилися про таке:

Стаття 1 (1)

Зобов'язання поважати права людини

Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Кон­венції.

Розділ 1 (1)

Права і свободи

Стаття 2 (1)

Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передбачено таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідно­го застосування сили:

а) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;

Ь) при здійсненні законного арешту або для запобігання втечі

особи, яка законно тримається під вартою;

с) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення

або повстання.

Стаття 3 (1)

Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи та­кому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Стаття 4 (1)

Заборона рабства та примусової праці

1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.

2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.

3. Для цілей дієї статті значення терміна "примусова чи обов'яз­кова праця" не поширюється на:

а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час тримання під вартзю, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції, або п\/., час умовного звільнення з-під варти;

Ь) будь-яку службу військового характеру або, — у випадку, коли особа відмовляється від неї з релігійних чи політичних мотивів у краї­нах, де така відмоеїв визнається, — службу, яка має виконуватися замість обов'язкової військової служби;

с) будь-яку сл'/жбу, яка має виконуватися у випадку надзвичайної си­туації або стихійногз лиха;, що загрожує життю чи благополуччю суспільства;

а) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайні громадянські обов'язки.

Стаття 5 (1)

Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:

а) законне ув'язнення особи після її засудження компетентним судом;

Ь) законний іірешт або затримання особи за невиконання закон­ної вимоги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'яз­ку, передбаченого законом;

с) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою припровадження її до встановленого законом компетентного органу на підставі обгрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчинен­ню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

сі) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або за­конне затримання неповнолітнього з метою припровадження його до встановленого законом компетентного органу;

е) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекцій-і них захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або І наркоманів чи бродяг;

т) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою запо­бігання її незаконному в'їзду в країну, чи особи, щодо якої вживають­ся заходи з метою депортації або екстрадиції.

2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформавано зро-\ зумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке і обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положення-| ми підпункту с пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею | чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд упродовж розумного ' строку або на звільнення до початку судового розгляду. , Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове | засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затри-| мання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання | встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, І якщо затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушен­ня положень цієї статті, має захищене позовом право на відшкодування.

Стаття 6 (1)

Право на справедливий судовий розгляд ', 1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обгрунтованості будь-якого криміналь-! ного обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедли-' вий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судове рішення ; проголошується публічно, але преса і публіка можуть не допускатися в ; зал засідань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимага­ють інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін чи в разі крайньої необхідності, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопо­рушення, вважаєтеся невинуватим доти, доки його вину не буде дове­дено згідно із законом.

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопо­рушення, має щонайменше такі права:

а) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для ньо­го мовою про характер і причину обвинувачення проти нього;

Ь) мати достатньо часу й можливостей для підготовки свого захисту;

с) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або — якщо він не має дос­татніх коштів для оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;

а) допитувати свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умо­вах, що й свідків обвинувачення;

е) якщо він не розуміє мову, яка використовується у суді, або не розмовляє нею, — отримувати безоплатну допомогу перекладача.

Стаття 7 (1)

Ніякого покарання без закону

1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії або бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення за націо­нальними законами або за міжнародним правом. Не може також при­значатися покарання, тяжче від того, яке застосовувалося на час вчи­нення кримінальнзго правопорушення.

2. Ця стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові і пока­ранню будь-якої особи за будь-які дії чи бездіяльність, які на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення згідно із загальни­ми принципами права, визнаними цивілізованими націями.

Стаття 13 (1)

Право на ефективний засіб правого захисту Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушу­ються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідно­му національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діял^і як офіційні особи.

Стаття 14 (1)

Заборона дискримінації

Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантуєть­ся без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соц­іального походження, належності до національних меншин, майново­го стану, народження або інших обставин.

Стаття 17 (1)

Заборона зловживання правами

Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі або особі будь-яке право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, що викладені в цій Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж передбачено в Конвенції.

Стаття 18 (1)

Обмеження у застосуванні обмежень на права Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, для якої вони передбачені.

Розділ II(2)

Європейський суд з прав людини

Стаття 32

Юрисдикція Суду

1. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, які стосуються тлумачення та застосування Конвенції і протоколів до неї і які переда­ються йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.

2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду спір вирі­шується Судом.

Стаття 33 Міждержавні справи

Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї, яке, як вона вважає, було допущене іншою Високою Договірною Стороною.

Стаття 34

Індивідуальні заяви Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи ссіб, що вважають себе потерпілими від порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати ніяким чином ефективному здійсненню цього права.

Стаття 56 (1)

Територіальне застосування

Стаття 57 (1)

Застереження

1. Будь-яка держава при підписанні цієї Конвенції або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду на те, що той чи інший закон, чинний на той час на її території, не відповідає цьому положенню. Застереження загального характеру згідно з цією статтею не дозволяються.

2. Будь-яке застереження, зроблене згідно з цією статтею, має містити стислий виклад відповідного закону.

Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб

МЗС України, 00Н Міжнародний договір від 23.07.1996

Загальні принципи

1. Державна посада, як вона визначається у національному зако­нодавстві, це посгда, наділена довірою, яка передбачає зобов'язання діяти в інтересах держави. Тому державні посадові особи виявляють абсолютну відданість державним інтересам своєї країни, які представ­лені демократичними інститутами влади.

2. Державні посадові особи виконують свої обов'язки і функції компетентне і ефективно у відповідності до законів або адміністра­тивних положень і з повною доброчесністю. Вони постійно прагнуть того, щоб забезпечити найефективніше і вміле розпорядження дер­жавними ресурсами, за які вони несуть відповідальність.

3. Державні посадові особи уважні, справедливі і неупереджені при виконанні своїх функцій і, зокрема, у своїх відносинах з гро­мадськістю. Вони ніколи не надають будь-яку неправомірну перевагу будь-якій групі осіб або окремій особі, не допускають дискримінації щодо будь-якої групи осіб або окремої особи або не зловживають іншим чином наданими їм повноваженнями та владою.

Колізії інтересів і відмова від права

4. Державні посадові особи не використовують своє офіційне ста­новище для невиправданого здобування особистої користі або особи­стої та фінансової користі для своїх сімей. Вони не беруть участі ні в яких угодах, не займають ніякого становища, не виконують ніяких функцій і не мають ніяких фінансових, комерційних або інших анало­гічних інтересів, які несумісні з їх посадою, функціями, обов'язками або їх виконанням.

5. У тій мірі, у якій до цього зобов'язує посада, і відповідно до законів і адміністративних положень державні посадові особи спові­щають про ділові, комерційні або фінансові інтереси та про діяльність, яка здійснюється з метою отримання фінансового прибутку, які мо­жуть привести до можливої колізії інтересів. У випадку можливої або передбачуваної колізії між обов'язками і приватними інтересами дер­жавних посадових осіб вони діють відповідно до заходів, встановле­них для того, щоб зменшити або усунути таку колізію інтересів.

6. Державні посадові особи не мають права користуватися держав­ними грошовими коштами, власністю, послугами або інформацією, от­риманою ними при виконанні службових обов'язків, для здійснення діяль­ності, не пов'язаної з виконанням ними службових функцій.

7. Державні посадові особи діють відповідно до заходів, які вста­новлені законом або адміністративними положеннями, для того, щоб після виходу зі своїх офіційних посад вони не зловживали своїм ко­лишнім службовим становищем.

Повідомлення відомостей про активи

8. Державні посадові особи у відповідності до займаного службо­вого становища, як це дозволено або вимагається законом і адмініст­ративними положеннями, виконують вимоги про оголошення або по­відомлення інформації про особисті активи і зобов'язання, а також, по можливості, відомостей про активи і зобов'язання чоловіка (дру­жини) і/або утриманців.

Прийняття подарунків або інших знаків уваги

9. Державні посадові особи не домагаються і не отримують, прямо або опосередковано, будь-яких подарунків або інших знаків уваги, які можуть еіпливегги на виконання ними своїх функцій, здійснення своїх обов'язків і прийняття рішень.

Конфіденційна інформація

10. Відомості конфіденційного характеру, якими володіють дер­жавні посадові особи, зберігаються у таємниці, якщо національне за­конодавство, виконання обов'язків або потреб правосуддя не вимага­ють іншого. Такі обмеження застосовуються також після залишення служби.

Політична діяльність

11. Державні посадові особи беруть участь у політичній або іншій діяльності поза рс.мками їх офіційних обов'язків у відповідності до за­конів та адміністративних положень таким чином, щоб не підірвати віру громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій і обов'язків.

Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства

(Прийнято делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року)

(Витяг) 1. Вступ 1.1. Місце адіюката в суспільному житті

У будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено особливу роль; його призначення не обмежено сумлінним виконанням свого обов'язку у межсіх закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довіре­но захищати; не гише виступати в суді від імені клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і консультацій.

У цьому зв'язку на адвоката покладено цілий комплекс зобов'я­зань як юридичного, так і морального характеру, які часто вступають у взаємну суперечність.

1.2. Суть правил професійної етики

1.2.1. Правила професійної етики передбачають добровільне ви­конання їх тими, на кого поширюється їх дія, з метою забезпечення виконання адвокатом своїх обов'язків так, як це прийнято в будь-якому цивілізованому суспільстві. Недодержання адвокатом цих пра­вил карається, аж до застосування до нього дисциплінарних санкцій.

1.2.2. Правила, якими керується будь-яке об'єднання адвокатів, походять від існуючих в ньому традицій. Вони також співвідносяться з умовами і характером завдань, що виконуються членами даної орган­ізації в межах судових і адміністративних процедур, із державним законодавством.

Вважається неможливим і небажаним як застосування даних пра­вил поза їх загальним контекстом, так і їх застосування щодо будь-якого іншого комплексу правил, що явно з ними не узгоджується.

2. Загальні положення 2.1. Незалежність

2.1.1. Завдання, що виконуються адвокатом у процесі професій­ної діяльності, вимагають його абсолютної незалежності і відсутності будь-якого впливу на нього, пов'язаного, в першу чергу, з його особи­стою заінтересованістю або з тиском зовні.

Незалежне становище адвоката сприяє зміцненню в суспільстві довіри до процедур правосуддя і неупередженості суддів. Таким чи­ном, адвокату необхідно уникати будь-яких ущемлень власної неза­лежності і не поступатися принципами обов'язку заради інтересів клієнта, суду або інших осіб.

2.1.2. Адвокату належить зберігати незалежність як при розгляді майнових спорів, так і справ, не пов'язаних з матеріальною заінтере­сованістю. Порада, одержана клієнтом від адвоката, втрачає сенс, якщо останній дав її, керуючись міркуваннями власної вигоди, з будь-яких корисливих інтересів або під впливом тиску зовні.

2.2. Довіра і особиста порядність

Довірчі відносини між адвокатом і клієнтом можуть виникнути лише у разі відсутності в останнього сумнівів щодо чесності і сумлінності адвоката.

2.3. Конфіденційність

2.3.1. Особливість професії адвоката полягає в тому, що він одер­жує від клієнта відомості, які той не буде повідомляти іншій особі, а також іншу інформацію, яку йому належить зберігати в таємниці. Дов­іра до адвоката може виникнути лише за умови обов'язкового додер­жання ним принципу конфіденційності. Таким чином, конфіденційність є першорядним і фундаментальним правом та обов'язком адвоката.

2.3.2. Адвокаг зобов'язаний однаковою мірою зберігати в таєм­ниці як відомості, одержані ним від клієнта, так і інформацію про клієнта, надану йому у процесі надання послуг клієнту.

2.3.3. На обов'язок додержання конфіденційності не поширюєть­ся дія строку давності.

2.3.4. Адвокат зобов'язаний вимагати додержання конфіденцій­ності від помічників і від будь-яких інших осіб, які беруть участь в наданні послуг клієнту.

2.5. Неприпустимі види діяльності

2.5.1. З метою забезпечення незалежності адвоката при вико­нанні ним професійних обов'язків і у зв'язку з тим, що він є одним з учасників здійснення правосуддя, деякі види діяльності визнаються несумісними з його статусом.

2.5.2. Адвокат, який виступає в державі перебування в ролі захис­ника або бере участь від імені клієнта в судовому розгляді, зобов'яза­ний діяти згідно ;і положенням про недопустимі види діяльності, що існують в державі перебування.

2.5.3. Адвокат, який займається професійною діяльністю в дер­жаві перебування і бажає взяти безпосередню участь в будь-яких ко­мерційних операц ях або зайнятися на території держави перебування будь-яким видом ціяльності, не пов'язаної з юриспруденцією, зобов'­язаний керуватися існуючим в цій державі положенням, що передба­чає недопустимі для адвокатів види діяльності або зайняття, несумісні з їх професійним статусом.

2.7. Інтереси клієнта

Керуючись нс'рмами законодавства і правилами професійної ети­ки, адвокат завжди зобов'язаний діяти в інтересах клієнта, які для нього завжди превалюють перед його власними та інтересами колег-юристів.

Кримінально-процесуальний кодекс України (витяг)

Стаття 264. Участь прокурора в судовому засіданні Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім ви­падків: 1) коли розглядаються справи про злочини, передбачені части­ною першою статті 27 цього Кодексу; 2) коли він відмовився від підтри­мання державного обвинувачення.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переко­нанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає дока­зи, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і вислов­лює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального за­кону і міри покарання щодо підсудного. Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він пови­нен відмовитися від обвинувачення і у своїй постанові викласти моти-, ви відмови. В цьому випадку суд роз'яснює потерпілому та його пред­ставнику їх право вимагати продовження розгляду справи і підтриму­вати обвинувачення. Прокурор пред'являє або підтримує пред'явле­ний цивільний позов, якщо цього вимагає охорона прав фізичних чи юридичних осіб або державних інтересів.

Стаття 323. Законність і обгрунтованість вироку Вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим. Суд обґрун­товує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх об­ставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарський кодекс України

Від 16.01.2003 (витяг)

Стаття 5. Конституційні основи правопорядку у сфері господа­рювання

1. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економ­ічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відпо­відальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, пра­вової держави.