деонтологічних нормативів у майбутнього юриста 7 страница

Вищи моральні норми повинні бути безальтернативними, тому що вони випливають із законів Всесвіту, законів природи.

Життєва практика свідчить, що людина, як правило, керується кількома видами моральності — вищою моральністю, фактичною моральністю, деформованою моральністю.

Щодо вияву "деформованої моральності", то це трапляється тоді, коли «спрацьовує» мораль і «мовчить» моральність (і навпаки): особа в думках таїть у собі зло, а ззовні видає себе доброю — це штучна, фальшива моральність; особа в думках і на ділі не живе за вищими моральними законами, виявляючи аморальність.

Альтернатива вибору поведінки залежить від свідомості особи.

Моральна свідомість — це система понять, поглядів, уявлень та почуттів особи про загальнолюдські цінності, а також діяльність, по­в'язану з вимогами моральних норм.

В моральній свідомості особи, незалежно від професійної спрямо­ваності (політик, юрист, економіст), можна виділити, як ми вже знаємо, теоретичний (раціональний) та психологічний (почуттєвий) рівні.

Змістом теоретичного рівня виступають знання, погляди, ідеали, принципи та норми моралі. Цей рівень моральної свідомості фор­мується досить довго — протягом усього житгя особи і є стійким та визначальним для будь-якої сфери соціальної діяльності.

Психологічний рівень складається з моральних почуттів, емоцій, симпатій, антипатій, оціночних критеріїв.

На відміну від моральних знань, моральні почуття більш динамічні, безпосередньо відображають процеси реального жі-ття та здійснюють суттєвий вплив на діяльність людини в цілому та на окремі її вчинки. Людина з добре розвинутою почуттєвою системою зиявляється більш продуктивною в системі соціальних зв'язків, відкритою, сприятливою до оточення, що дуже бажано для представників юридичної професії.

Отже, можна зробити висновок, що ступінь моральності у кожної людини є різною і залежить не стільки від інтелек'-у, скільки від ба­жання, волі, розуміння смислу життя на Землі. Тобто кожна людина засвоює й реалізовує відповідні моральні норми. І при цьому важли­вим є питання якості засвоєння і використання цих норм у щоденному житті. Особливо це стосується суб'єкта права, для якого правова діяльність — службовий обов'язок. Одним словом, юрист повинен во­лодіти високою моральною культурою як загальнолюдською цінністю.

До системи моральних цінностей відносять сукупність стійких знань про добро, зло, справедливість, несправедливість, про наявність певних норм та принципів моралі, переконаність у необхідності вико­нання цих правил, морально-чуттєве ставлення до випадків порушен­ня цих правил, готовність стати на захист основних моральних ідеалів та особистими діями втілювати їх у практику життя.

Моральна свідомість є базовим компонентом моральної культури. Моральна культура — це один з аспектів загальної культури осо­би, що характеризується системою моральних цінностей, які форму­ються протягом усього життя особи і виступають як головний критерій у виборі моделі, мети, засобів здійснення поведінки, а також доміну­ючого мотиву будь-якої свідомої діяльності.

1.2. Моральні якості юриста

Особа, яка не вміє стримувати своїх почуттів, раціонально мисли­ти в критичних ситуаціях, припускає здійснення негативних вчинків. Низький рівень чуттєвого розвитку особи — причина цілого ряду жит­тєвих негараздів, а іноді і трагедій.

Високим вимогам моральної культури особливо повинні відпові­дати керівники підрозділів, посадові особи юридичних установ, що безумовно сприяє створенню в колективі обстановки доброзичливості, взаєморозуміння, комфортності, додає керівникові авторитету, сприяє ефективності та стабільності роботи всього колективу.

Високий рівень моральної та професійної культури в цілому є необхідним фактором якісного вирішення поставлених перед юрис­том завдань.

Виділимо найбільш вагомі моральні якості юриста:

- якості, в яких виявляються ставлення особи до Батьківщини, свого народу, його культури, мови, історії розвитку;

- розвинуте почуття обов'язку, особистої відповідальності за справу;

- особисті моральні якості: чесність, правдивість, почуття власної гідності; скромність у спілкуванні;

- моральні якості, які виявляються в екстремальних ситуаціях:

сміливість, мужність, дисциплінованість, готовність до самопожертви тощо;

- якості, що характеризують культуру спілкування співробітників

під час служби та побуту.

Підсумовуючи зазначене, слід зауважити, що моральна культура юриста повинна відповідати переліченим якостям у трьох позиціях. власне, в самій особі юриста, у службовій діяльності і при прий­нятті рішення.

Основні поняття

Моральна свідомість, моральна культура .

Необхідно запам'ятати

Моральна свідомість — це система понять, поглядів, уявлень та почуттів особи про загальнолюдські цінності, а також діяльність, по­в'язана з вимогами моральних норм.

Моральна культура — це один із аспектів загальної культури особи, що характеризується системою моральних цінностей, які фор­муються протягом усього життя особи і виступають як головний кри­терій у виборі моделі, мети, засобів здійснення поведінки, а також домінуючого мотиву будь-якої свідомої діяльності.

МОДУЛЬ 2. Правова культура юриста

2.1. Правова культура і Її види

Норми моралі стають ефективними тоді, коли вени діють спільно з правом у взаємному нормативному і психологічному погодженні. В ши­рокому розумінні право є моральним явищем, тому, як правило, всі норми права повинні прийматися з урахуванням моралі, справедливості.

Правова культура — це невід'ємна частина загальної культури людства. Формування правової культури — це' невідокремлений про­цес від розвитку інших видів культури — моральної естетичної, пол­ітичної. Це комплексна проблема.

Сьогодні існують численні визначення правової культури. Серед них багато філософських визначень. Спочатку розглянемо загальне визна­чення, яке може стати основою для формулювання конкретного поняття культури — світової, європейської, національної, індив дуальної тощо.

Правова культура — це система правових цінностей (форм, норм, принципів та інститутів), уявлень і установок, що відповідають досяг­нутому рівню правового розвитку людства, суспільства і особи.

Отже, можна говорити про правову культуру світового (або євро­пейського) співтовариства і правову культуру конкретного суспільства (національну правову культуру). Але систему правових цінностей, (форм, норм, принципів та інститутів), накопичених людством, і систе­му правових цінностей, накопичених конкретним наоодом, не можна ототожнювати. Однак, їх не можна і розривати, оскільки вони збага­чують одна одну, конкретизують, доповнюють.

Показником прогресу світової цивілізації є інститут прав людини, закріплений в міжнародних актах. "Декларації прав людини", "Декла­рації про економічні соціальні та культурні права люди" та в багатьох інших. І хоча кожна національна правова культура здатна власними правовими цінностями збагачувати світовий культурно-правовий простір, однак вона зазнає вплив правової культури як людства в цілому, так і окремої держави. Тобто у світі постійно відбуває гься процес взає­мовпливу правових культур різних народів.

Сьогодні стало модним говорити про глобалізацію¹ правової куль­тури як провідну тенденцію світу. Однак, не можна забувати культурно-правові цінності, успадковані від минулого своєї краГни, свого народу.

У розвиток правової культури суспільства найбільший вклад вно­сять юристи. В свою чергу, професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру суспільства, "виходить" з неї.

Врахування національних особливостей правового розвитку тієї чи іншої країни — традиційний підхід, що завжди буде в інструментарії юриста, поки будуть існувати розходження не тільки між народами світу, але і між окремими людьми.

Розглянемо елементи правової культури суспільства:

1. Правосвідомість у суспільстві, ставлення суспільства, дер­жави, особи до права.

Нормальне функціонування правової системи забезпечує знання

закону членами суспільства.

2. Розвиток правотворчоїдіяльності і якості законодавства, ступінь збалансованого відображення в нормативно-правових ак­тах інтересів суспільства, соціальних груп і особи.

Так, від юриста, що розробляє закони, від його професійної куль­тури залежить якість законодавства, його продуманість, узгодженість, попєднання динамічності і стабільності, а також юридична техніка підго­товки; прийняття і опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних законодавчих питань. Юрист бере участь у законотвор­чому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь в упорядкуванні і системати­зації правових актів, покликаний забезпечувати їх досконалість.

Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції Украї­ни до Європи, зближенню національного законодавства з європейським правом. Важливо, щоб юрист-учасник законодавчого процесу чи учасник групи щодо підготовки проекту нормативного акту сприяв своєчасному впровадженню ратифікованих міжнародних конвенцій у національне за­конодавство, і вони не залишалися на рівні побажань. Правник може та­кож запропонувати ратифікувати ту чи іншу міжнародну конвенцію.

Наприклад, враховуючи той факт, що в Україні відбувається пенс­ійна реформа і вже прийняті основоположні нормативні акти, серед яких основним є Закон України від 9 липня 2003 року "Про загальнообов'яз­кове державне пенсійне страхування", необхідно у зв'язку з цим ратиф­ікувати Конвенцію про мінімальні норми соціального забезпечення 1952 року. Конвенцію про основні цілі та норми соціальної політики 1962 року.

На жаль, механізм участі спеціалістів-юристів у правотворчій діяль­ності ще дуже недосконалий. Наприклад, зараз розробляється новий Кодекс законів про працю. У Верховній Раді знаходиться проект цього Кодексу, розроблений одним із депутатів, [виявляється, цей проект

просто переписаний з російського кодексу. Більше того, зроблено неграмотний переклад, а деякі юридичні поняття подаються непра­вильно. Учасники науково-теоретичної конференції з проблем рефор­мування трудового та соціального законодавства України, яка відбу­лася у Харкові у листопаді 2002 року, дуже емоційно обговорювали цей законопроект і підготували свої пропозиції. Але чи будуть внесені напрацьовані на конференції пропозиції до нового кодексу, чи не залишаться вони під сукном якогось чиновника, який не бачить різниці між поняттями «нормативно-правовий акт» і «норма закону»?

3. Стан юридичної' практики

Практична діяльність юриста є показником рівня правозастосов-ної культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у налагодженій роботі щодо розгляду правових питань, юридичних справ і доведенні їх до повного юридичного вирішення.

Але слід сказати, що стан юридичної практики е! Україні потребує значного поліпшення. Є чимало фактів порушення законності і право­порядку, замахів на життя, честь, гідність громадян.

4. Затвердження режиму законності і правопорядку Правопорядок у суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і кожного громадянина. У механізмі впровадження і затвердження правопорядку юристу належить відповідальна роль охоронця прав людини. Але юрист повинен бути грикладом у своїх діях, культурі. Скажімо, до працівників міліції' у нашому суспільства неоднозначне ставлення. Адже від уміння поводити себе, виконувати професійні обов'язки, роз'яснювати норми права залежить авторитет будь-якого працівника — міліціонера, судді чи адвоката, а від їх авто­ритету залежить і авторитет закону, держави.

Професійно-правова культура юриста спирається на правову куль­туру суспільства, «виходить» з неї. Одночасно воі-а впливає на неї, піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого рівня, служить стимулятором її розвитку.

Правова культура юриста — це міцні знання юридичних теорій, діючого законодавства, наявність уміння і нае;ичок його реалізації, а також повага і дотримання цього законодавства.

2.2. Правова культура юриста і її риси

Із наведеного визначення виділимо основні риси як теоретичної, так і практичної правової культури майбутнього юриста:

а) знання основних юридичних понять, категорій, термінів. Цю рису студент повинен розвивати вже з першого курсу навчання;

б) знання основних закономірностей функціонування державно-правових явищ. Тут слід зазначити, що державно-правові явища дос­тупні пізнанню перш за все на підставі законів, а також категорій діалектики — закону єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін в якісні, закону заперечення запереченню, а також філософських категорій — явище і сутність, форма і зміст, аналіз і синтез тощо. Всі ці закони і категорії докладно будуть вивчатися при вивченні філософії і філософії права;

в) досконале орієнтування у змісті основних законів (Консти­туції, кодексів тощо);

г) глибоке знання тих юридичних норм, які юрист повсякчас реа­лізує у своїй професійній діяльності. Скажімо, якщо це підприємець, то він чітко повинен знати норми Закону "Про підприємницьку діяльність", наприклад, статтю 5 цього Закону, яка визначає принципи підприєм­ницької діяльності. Або повинен знати, наприклад, що Законом "Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності" встановлений перелік, згідно з яким 60 видів підприємницької діяльності здійснюються тільки при наявності ліцензії.

Вміння і навички реалізації законодавства — це:

а) вміння тлумачити закони, тобто розуміти їх зміст, уміння роз'­яснити зацікавленим особам. Ця риса необхідна юристу будь-якого профілю, особливо юрисконсультам, нотаріусам. А на етапі навчання студент повинен перш за все навчитися юридичне грамотно коменту­вати норму закону. По-перше, чітко розмежувати такі поняття, як нор­ма, закон, нормативно-правовий акт тощо;

б) вміння застосувати юридичні норми в конкретних життєвих ситуаціях. Наприклад, якщо особа вирішили відкрити власне підприє­мство, то для того, щоб оформити його підприємство, як кажуть, "під ключ", необхідно пройти 10 державних інстанцій, і візит до кожної інстанції вимагає підготовки окремого пакета документів, передбаче­них відповідними нормативними актами.

Приміром візит до Управління внутрішніх справ, де отримується дозвіл на виготовлення печатки. При цьому слід керуватися наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17, де визначено набір документів, які необхідно подати для реєстрації в цьому органі.

Правова культура юриста передбачає повагу і дотримання діючого законодавства. Тобто головне в професійно-правовій куль­турі юриста — високе місце права, його верховенство. Але правова культура юриста відрізняється не просто стійко позитивним ставлен­ням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими приписами, тобто солідарністю із законодавством.

Відповідно до "Основних принципів юридичної діяльності", роз­роблених 00Н, юристи — це "основні представники здійснення пра­восуддя". І як захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.

2.3. Професійна деформація і її вплив на розвиток і форму­вання правової культури юриста

Основними факторами, які сприяють професійній деформації, а також негативно впливають на розвиток правової культури, є:

1) Зловживання владою або службовим становищем, переви­щення службових повноважень.

Влада в будь-якому суспільстві — феномен, що багатьох "п'я­нить", позбавляє здорового глузду. Неспроста говорять: якщо хочеш перевірити людину — дай їй владу. Проявів зловживання владою в нашому суспільстві дуже багато, особливо у вищих її ешелонах. Ска­жімо, глава облдержадміністрації підписує розпорядження, яке надає перевагу у підприємницькій діяльності певному приватному підприєм­ству, і завдяки цьому розпорядженню інші підприємства не витриму­ють конкуренції. Але це він робить не просто так, а має свій інтерес, і цей «інтерес» отримує у вигляді хабаря в дипломаті.

Зловживання владою може бути і у разі, наприклад, необмежено­го утримання обвинуваченого під вартою. На жаль, в нашій державі таке трапляється. А між іншим, у відповідності із п.З ст. 14 Міжнарод­ного пакту про громадянські і політичні права, особа, яку затримали за кримінальним обвинуваченням, має право поставити перед судом або іншим органом питання про розгляд законності її затримки або звільнення від суду.

В Україні також є норма, яка передбачає ііідпое.ідвльність за зло­вживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК Украї­ни), у вигляді виправних робіт на строк до двох років або у вигляді позбавлення вол/ на строк до п'яти років (за тяжкі наслідки).

2) Некомпетентність, тобто відсутність спеціальних тео­ретичних і практичних знань, умінь, навичок.

Наприклад, некомпетентність судді в питаннях проведення, експертизи. Не знаючи можливостей експертизи або не розуміючи того, що саме необхідно з'ясувати, суддя може відмовити у клопотанні захисника про проведення експертизи. А це призводить до неповноти судового розгляду і прийняття помилкових рішень.

Крім цього, слід знати вимоги статті 75 КПК, яка передбачає, що висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, про­курора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постановах, ухвалах, вироках.

3) Винесення обвинувального вироку з порушенням принципу презумпції невинуватості.

Принцип призумпції не винуватості, закріплений у статті 62 Кон­ституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчи­ненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвину­вальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невину­ватість у вчиненні злочину.

Цей принцип закріплений у частині другій статті 2 КК, а саме -"Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду".

4) "Зовнішній процес" або "телефонне право" — втручання в розгляд юридичних справ з боку посадових осіб, які наділені влад­ними повноваженнями, але не мають до цих справ службового

відношення.

Це виражається в тиску ззовні на процеси розкриття, наприклад, організованих злочинних угрупувань, у тому числі і корумпованих. Такі факти втручання спостерігаються на рівні народних депутатів, мерій міст тощо. Тобто ігнорується принцип невтручання в діяльність суду, закріплений в статті 129 Конституції України - "Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підпорядковуються тільки закону", або принцип — "Вплив на суди будь-яким чином забороняється", зак­ріплений у статті 126 Конституції.

Основні поняття

Правова культура, правова культура юриста.

Необхідно залам ятати

Правова культура (загальне поняття) — це система правових цінностей (форм, норм, принципів і інститутів), уявлень і устано­ вок, що відповідають досягнутому рівню правового розвитку люд­ства, суспільства і особи.

Правова культура юриста — це міцні знання юридичних теорій, діючого законодавства, наявність вміння і навичок його реалізації, а також повага і дотримання цього законодавства.

Додаток до модулів блоку 2 рівня З Відповіді на запитання для самоконтролю.

2.1. Моральна культура юриста виявляється в активній творчо-пра­вовій діяльності. Моральна культура має органічний взаємозв'язок з духовною, інтелектуальною і внутрішньою культурами. Вона пронизує культуру юридичних дій, є основою особистої просзесійної поведінки юриста.

2.2. Ці норми випливають із законів Всесвіту, законів природи. Вони є відображенням людської думки, їх розуміння норм духовного права. Крім цих норм, людина не повинна визнавати вищими для себе якісь інші норми, тобто вони для неї є безальтернативними.

2.3. "Деформована моральність" притаманна людині, яка в дум­ках таїть у собі зло, а ззовні видає себе доброю — це штучна, фаль­шива моральність; або людині, яка в думках, і на ділі не живе за вищими моральними законами, виявляючи аморалзність.

2.4. В Статуті Організації Об'єднаних Націй, в міжнародних актах:

"Декларації прав людини", "Декларації про економічні соціальні та культурні права люди" та в багатьох інших.

2.5. Професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру суспільства, «виходить» з неї. Одночасної вона впливає на неї, піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить стимулятором її розвитку.

БЛОК 3. Фактори формування ефективної професійної діяльності юриста

Тематика модулів

МОДУЛЬ 1. Фактори формування професійної свідомості юриста.

МОДУЛЬ 2. Значення та вплив деонтологічної правосвідо­мості на розвиток і формування професійної культури юриста.

МОДУЛЬ 3. Службовий обов'язок юриста та професіограми юридичних професій.

МОДУЛЬ 1.

1) Вплив особистих і професійних якостей на розвиток професій­ної культури юриста.

2) Професійне мислення та його роль у формуванні правової свідомості та професійної культури юриста.

МОДУЛЬ 2.

1) Поняття деонтологічної, загальної і юридичної правосвідомості.

2) Взаємозв'язок деонтологічної правосвідомості і професійної культури юриста.

3) Соціальні відхилення у діяльності юристів як один із негатив­них факторів впливу на професійну культуру юриста.

4) Суть і структура професійної культури юриста.

МОДУЛЬ 3.

1) Службовий обов'язок та види службового обов'язку юриста.

2) Закріплення службового обов'язку юриста у відповідних зако­нодавчих актах.

3) Деонтологічна характеристика професійної діяльності юриста за допомогою професіограм.

4) Професіограми юридичних професій.

Зміст модулів блоку 3 і рекомендована література для вивчення матеріалу

МОДУЛЬ 1. Фактори формування професійної сзідомості юриста

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Фактори об'єктивного і суб'єктивного характеру, що впливають на професійну свідомість юриста. Особа і формування її свідомості та культури. Особисті і професійні якості юриста. Позитивні і негативні якості юриста. Професіограма деяких юридичних пзофесій, професі-ограма слідчого. Професія судді. Якості прокурора та адвоката.

Професійне мислення юриста. Судження, умовив д, поняття. Творче мислення юриста, проблемний характер підходу до вивчення явищ. Оперативність мислення. Логічність. Критичність. Об'єктивність. Гли­бина і широта мислення. Гнучкість мислення. Самосвідомість — вища форма свідомості. Зовнішні та внутрішні структурні елементи індиві­дуальної правосвідомості юриста.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р. // Україна в міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охоро­на культурних цінностей). — К., 1997. — С. 295-298.

2. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи):

Збірник документів. - К., 1989. - С. 97-112.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ. — 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

4. Основи законодавства України про культуру. Закон України від 14.02.1992. // ВВРУ. - № 21. - Ст. 294.

Деонтологічні кодекси

1. Загальний кодекс правил для адвокатів крсіїн Європейського Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністер-| ство закордонних справ України, Рада Європи) // ]сіуа5сгірт: ОрепОос | ('994_343').

2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н)// іауазсгірт: ОрепОос ('995_788').

3. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.

4. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприємницької етики та професійної відповідальності, затвердже­ний Асоціацією "ПФТС" 01 липня 1997 року. // іауазсгірт: ОрепОос

('п0001211-97').

5. Правила етики арбітра (члена трудового арбітражу), затверд­жені наказом Національної служби посередництва і примирення від 8

вересня 2000 року.

6. Загальні правила поведінки державного службовця, затверд­жені наказом Головдержслужби України від 2 жовтня 2000 року.

7. Кодекс професійної етики судді, прийнятий на V з'їзді суддів України 24 жовтня 2002 р. // "Вісник Верховного Суду України", №

5, вересень-жовтень, 2002 р.

8. Постанова Верховної Ради України від 28 листопада 2002 № 297-ІУ "Про прийняття за основу проекту Закону України про прийняття Кодексу професійної етики судді". // ]ауа5сгірт: ОрепОос ('297-15').

9. Концепція запобігання маніпуліванню ринком цінних паперів, нечесній торговій практиці і порушенню етики професійної діяльності на фондовому ринку, затверджена рішенням Державної ккомісії з фондового ринку і цінних паперів (ДКЦПФР) від 14 січня 2003 № 21 // іауазсгірї : ОрепОос ('уг021312-03').

10. Кодекс професійної етики аудиторів банківських установ, зат­верджений постановою Національного банку України від 12 лютого 2003 № 50//]ауа5сгірт: ОрепОос ('у0050500-03').

Спеціальна та додаткова література

1. Жалинский А.З. Профессиональная деятельность юриста. Вве-дение в специальность: Учебное пособие. - М.: Изд-во БЕК, 1997. —

330с.

2. Сливка С.С. Рудницький М.І., Підгірський М.Т. та інш. Фор­мування правосвідомості юриста. - Львів, 1997. — 96 с.

3. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія. / Стислий курс лекцій.

- К.: МАУП, 1998. - С. 29 - 39.

4. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних закладів.- К.: "Атика", 1999.—С. 94 — 134.

5. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: "Атика", 1999. - С. 273 - 316.

6. Гисарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.—К.: ВІРА;

Дакор., 2000. - 506 с.

7. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підруч­ник. - Харків: Вид-во НУВС, 2002. - С. 156 - 211; 292-325.

8. Несімко О.Д., Сливка С.С., Штангрет М.Й, Особа юриста. — Львів, 1999. - 126 с.

9. Шкода В.В. Вступ до правової філософії. — Харків: Фоліо, 1997. - С. 132- 149.

10. Ткаченко Т.С. Етико-правові проблеми професійної дефор­мації співробітників органів внутрішніх справ /Автореферат. — К., 1997.

МОДУЛЬ 2. Значення та вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і формування професійної культури юриста.

ЗМІСТ ДИДАКТИЧНОЇ ОДИНИЦІ

Формування деонтологічної правосвідомості. Поняття деонтологічної правосвідомості. Загальна правосвідомість: теоретична, практична, дос­конала. Юридична правосвідомість та її стадії: неочікувано-раптова;

очікувано-раптова; постійна. Пріоритет права у формуванні деонтолог­ічної свідомості. Вплив деонтологічної правосвідомості на розвиток і формування професійної культури юриста.

Соціальні відхилення: юридичні; економічні, організаційні, інте­лектуальні, соціально-психологічні, соціально-ціннісні. Поняття про­фесійної деформації. Причини соціальних відхилень і можливість їх усунення.

Поняття професійної культури. Всі види культур особи юриста — компоненти професійної культури юриста. Принципи професійної куль­тури юриста. Функції професійної культури юриста. Взаємозв'язок деонтологічної правосвідомості і професійної культури юриста.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Нормативно-правові акти

1. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охоро­на культурних цінностей). - К., 1997. - С. 295-298.

2. Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи):

Збірник документів.- К..1989.-С. 97-112.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року // ВВРУ. -1996.-№ ЗО.-Ст. 141.

Деонтологічні кодекси:

1. Загальний кодекс правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства. /Міжнародний договір від 01 жовтня 1988 (Міністер­ство закордонних справ України, Рада Європи) // ]ауазсгірт: ОрепОос

('994_343').

2. Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб. / Міжнародний договір від 23 липня 1996 (Міністерство закордонних справ України, 00Н) // іауазсгірт: ОрепОос ('995_788').

3. Статут патрульно-постової служби міліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28 липня 1994 року.

4. Примірний перелік дій, що порушують високі стандарти підприє­мницької етики та професійної відповідальності, затверджений Асоціацією "ПФТС" 01 липня 1997 року. // ]ауазсгір1: ОрепВос