деонтологічних нормативів у майбутнього юриста 11 страница

2. Конституційні основи правового господарського порядку в Ук­раїні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знахо­дяться в межах території України, природні ресурси її континенталь­ного шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюєть­ся від імені Українського народу органами державної влади і органа­ми місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією Ук­раїни; право кожного громадянина користуватися природними об'єкта­ми права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарюван­ня, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності;

економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключ­но законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтри­мання екологічної рівноваги на території України; забезпечення дер­жавою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав спо­живачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

3. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері гос­подарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого право­вого господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Стаття 6. Загальні принципи господарювання 1. Загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист дер­жавою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'яз­ку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту на­селення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про статус суддів

від 15 грудня 1992р. Не 2862. - ВЗРУ. - 1993 № 8. - Ст. 56. (витяг)

Цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належ­них умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і за­конів України, охорони прав і свобод громадян.

Глава І

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Суддя — носій судової влади

1. Професійні судді (далі — судді) та залучені у визначених зако­ном випадках для здійснення правосуддя представники народу є нос­іями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади.

2. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуд­дя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційно­му Суді України та судах загальної юрисдикції.

Стаття 2. Повноваження суддів

Судді мають необхідні для здійснення правосуддя повноваження, передбачені законами України.

Стаття 3. Незалежність суддів

1. Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є неза­лежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні.

2. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України.

3. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забез­печення суддів і судів.

Стаття 5. Вимоги, що ставляться до судді

Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану робот/, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 6. Обов'язки суддів Судді зобов'язані:

- при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд су­дових справ з дотриманням встановлених законом строків;

- додержувати вимог, передбачених статтею 5 цього Закону, служ­бової дисципліни та розпорядку роботи суду;

- не розголошувати відомості, що становлять державну, військову, служ­бову, комерційну тгі банкі вську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відо­мості про особисте життя громадян та інші відомості, про які вони дізнали­ся під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нероз-голошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання;

- не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

Глава II

ОБРАННЯ СУДДІВ

Стаття 7. Право на зайняття судової посади

1. На посаду су.цді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

5. Необхідною умовою для зайняття посади судді будь-якого суду, вказаного у частині 1 цієї статті, є складання кваліфікаційного екзамену.

6. Особливі вимоги, необхідні для зайняття посади судді Консти­туційного Суду України, господарських та військових судів, визнача­ються Конституцією України, законами України "Про Конституційний Суд України", "Про господарські суди" та іншими законами України.

7. Не може бути суддею особа, яка має судимість, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Стаття 10. Присяга судді

Вперше призначений суддя в урочистій обстановці приймає при­сягу такого змісту:

"Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктив­ним і справедливим".

Присяга судді складається перед Президентом України.

Глава III

ГАРАНТІЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ

Стаття 11. Забезпечення незалежності суддів

1. Незалежність суддів забезпечується:

- встановленим законом порядком їх обрання (призначення), зу­пинення їх повноважень та звільнення з посади;

- особливим порядком присвоєння військових звань суддям військо­вих судів;

- передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя;

- таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголо­шення; '

- забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснен­ня правосуддя;

- відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

- правом судді на відставку;

- недоторканністю суддів;

- створенням необхідних організаційно-технічних та інформацій­них умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпечен­ням суддів відповідно до їх статусу;

- особливим порядком фінансування судів;

- системою органів судового самоврядування.

2. Всі державні органи, установи та організації, органи місцевого самоврядування, громадяни та їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї.

3. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знихені іншими нормативними актами України і Авто­номної Республіки Крим.

Стаття 12. Недопустимість втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя

1. Будь-яке не передбачене законом втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відпові­дальність згідно з законом.

2. Суддя не .зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих спраіі або справ, які знаходяться в його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і порядку, передбачених законом.

КОДЕКС професійної етики судді

ЗАТВЕРДЖЕНО V з'їздом суддів України 24.10.2002

Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етич­них питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосо­вуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визнача­ти ступінь їх провини. Разом з тим судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утверджеі-ня незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.

Стаття 1

Суддя повинеч бути прикладом законослухняності, неухильно до­держувати присяга й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру грома­дян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду,

Стаття 2

Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі ви­користовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб.

Стаття З

Суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 4

Суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя.

Стаття 5

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні.

Стаття 6

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

Стаття 7

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначе­них процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Стаття 8

Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.

Стаття 9

Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за озна­ками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціаль­но-економічного становища, фізичних вад тощо.

Стаття 10

Суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або вислов­лювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуд­дя.

Стаття 11

Суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призве­сти до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів.

Стаття 12

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсуд­ливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про нотаріат

від 02 вересня 1993 р.

№ 3425-12.- ВВРУ.- 2002.- № 16. - Ст.114. (витяг)

Цей Закон встановлює порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні.

Стаття 2. Правова основа діяльності нотаріату Правовою ос-ювою діяльності нотаріату є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.

Стаття 3. Нотаріус

Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юри­дичну освіту (унІЕ.ерситет, академія, інститут) і пройшов стажування протягом шести місяців в державній нотаріальній конторі або у нотарі­уса, що займається приватною нотаріальною практикою, склав квалі­фікаційний іспит та одержав свідоцтво про право на заняття нотаріаль­ною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

Стаття 4. Права нотаріуса

Нотаріус має право: витребувати від підприємств, установ і орган­ізацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій; складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотарі­альних дій і консультації правового характеру. Чинним законодав­ством нотаріусу можуть бути надані й інші права.

Стаття 5. Обов'язки нотаріуса

Нотаріус зобов'язаний: здійснювати свої професійні обов'язки відпо­відно до цього Закону і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприє­мствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті закон­них інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчи­ненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Стаття 6. Присяга нотаріуса

Особа, якій вперше надається право займатися нотаріальною діяль­ністю, в управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в уро­чистій обстановці приносить присягу такого змісту: "Урочисто прися­гаю виконувати обов'язки нотаріуса чесно і сумлінно, згідно з зако­ном і совістю, поважати права і законні інтереси громадян і органі­зацій, зберігати професійну таємницю, скрізь і завжди берегти чисто­ту високого звання нотаріуса".

Стаття 7. Вчинення нотаріальних дій

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, по­становами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на тери­торії Республіки Крим, крім того, — законодавством Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних. Київської та Севастопольської міських державних адмініст­рацій. Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод.

Стаття 8. Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержувати таємниці цих дій.

Стаття 9. Обмеження у праві вчинення нотаріальних дій Нотаріус та посадова особа виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної чотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів не вправі вчиняти нотаріальні дії також на ім'я і від імені даного виконавчого комітету. У зазначених випадках нотаріальні дії вчиняються в будь-якій іншій державній нотаріальній конторі, у приватного нотаріуса чи у виконавчому комітеті іншої сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Стаття 10. Кваліфікаційні комісії нотаріату

Для визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю, при управлінні юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій утворюється кваліфікаційна комісія нотаріату, положення про яку затверджується Міністерством юстиції України. На підставі результатів складеного іспиту кваліфікаційна комісія нотаріату приймає рішення про можливість допуску особи до нотаріальної діяль­ності. Особи, які на склали кваліфікаційний іспит, допускаються до його повторного складення не раніш як через один рік. Рішення кваліфікацій-но'і комісії може бути оскаржено у Вищу кваліфікаційну комісію нотаріа­ту при Міністерстві юстиції України в місячний строк з дня вручення його копії заінтересованій особі. Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату затверджується Кабінетом Міністрів України.

КОДЕКС

професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ

СХВАЛЕНО Постанова Правління Національного банку України 12.02.2003 N 50

1. Загальні положення

1.1. Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ (далі - Кодекс) встановлює правила поведінки та принципи етики, яких має дотримуватися внутрішній аудитор банківської уста­нови (далі — внутрішній аудитор).

1.2. Головне завдання цього Кодексу є встановлення моральних принципів етики та поведінки внутрішнього аудитора для забезпечен­ня гарантії високої якості його роботи, ефективної роботи банківської установи (далі - банк), а також підвищення організаційного статусу служби внутрішнього аудиту (внутрішнього аудитора) банку.

1.3. Кодекс розроблено відповідно до етичних вимог до професій­ного зовнішнього аудитора, які наведені в Кодексі професійної етики аудиторів України, затвердженому рішенням Аудиторської палати України від 18.12.98 № 73.

2. Моральні принципи етики внутрішнього аудитора Внутрішній аудитор під час виконання своїх службових обов'язків дотримується таких моральних принципів:

2.1. Чесність:

а) на чесності, що є головним принципом моральної етики внут­рішнього аудитора, ґрунтується довір'я до думки аудитора. Внутрішній аудитор має виконувати свої службові обов'язки чесно та неуперед-жено.

2.2. Об'єктивність:

а) внутрішній аудитор має продемонструвати найвищий рівень професійної об'єктивності під час виконання своїх службових обо­в'язків у процесі збирання, оцінювання і надання інформації про діяльність банку, яку перевіряє. Внутрішній аудитор повинен робити зважену оцінку всіх обставин, ставитися до справи неупереджено та не допускати того, щоб особиста упередженість або тиск з боку могли позначитися на об'єктивності його оцінок та висновків;

б) об'єктивно о основою для висновків, рекомендацій внутрішнь­ого аудитора може бути тільки достатній обсяг інформації, а не упе­редженість або конфлікт інтересів.

2.3. Конфіденційність:

а) внутрішній аудитор під час виконання своїх службових обо­в'язків має доступ до інформації щодо діяльності банку і зобов'яза­ний дотримуватися її конфіденційності;

б) внутрішній аудитор несе відповідальність за несанкціоноване розголошення кочфіденційної інформації та комерційної таємниці і не має права використовувати її у власних інтересах та розкривати її без відповідного на це дозволу керівництва банку, крім випадків, коли цього вимагає законодавство України.

2.4. Компетентність:

а) професійне» компетентність внутрішнього аудитора вимагає на­явності в нього повної вищої фінансово-економічної освіти, яка отри­мана в навчальному закладі України, що має державну акредитацію, або в навчальному закладі іноземної держави, дипломи якого мають юридичну силу в /країні. Внутрішній аудитор використовує необхідні знання, навички і досвід роботи під час здійснення внутрішнього аудиту;

б) внутрішній аудитор бере на себе лише ті зобов'язання, для виконання яких він володіє достатніми професійними знаннями, навичками і практичним досвідом;

в) внутрішній аудитор проводить внутрішній аудит відповідно до професійних танд.іртів, зазначених у Методичних вказівках щодо зас­тосування стандартів внутрішнього аудиту в банках України, затверд­жених постановою Правління Національного банку України від 20.07.99 N 358, та вимог Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 20.03.98 N 114 (зі змінами).

3. Загальні обов'язки та правила поведінки внутрішніх аудиторів

3.1. Внутрішній аудитор під час виконання службових обов'язків діє згідно з Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Національного банку України, положенням про служ­бу внутрішнього аудиту банку.

3.2. Внутрішній аудитор визнає свою відповідальність перед суспільством, вкладниками та кредиторами банку, сприяє створенню умов для виконання завдань та мети банку, а також докладає зусиль для їх досягнення.

3.3. Внутрішній аудитор на високому професійному рівні виконує свої службові обов'язки, планує свою роботу, своєчасно і якісно ви­конує поставлені перед ним завдання, проявляє ініціативу.

3.4. Внутрішній аудитор постійно створює та підтримує належну репутацію своєї професії, утримуючись від будь-яких дій, що можуть дискредитувати його.

3.5. Внутрішній аудитор постійно підвищує свій рівень знань і навичок відповідно до функцій та завдань займаної посади, підвищує свій професійний, інтелектуальний та культурний рівень шляхом вив­чення відповідних національних і міжнародних стандартів бухгалтерсь­кого обліку, аудиту, відвідування семінарів, курсів підвищення квалі­фікації, участі в наукових конференціях, симпозіумах та шляхом са­моосвіти.

4. Діяльність, яка несумісна з виконанням завдань внутрішнього аудитора

4.1. Внутрішній аудитор не бере участі в будь-якій іншій діяль­ності, що є несумісною з виконанням завдань професійного характеру і яка могла б завдати шкоди їх оцінці, чесності, об'єктивності, неза­лежності чи репутації внутрішнього аудитора або яке може суперечи­ти меті та інтересам банку.

4.2. Внутрішній аудитор дотримується письмового зобов'язання банку про збереження та нерозголошення банківської таємниці, яка стала відома йому під час виконання своїх службових обов'язків.

4.3. Внутрішній аудитор не має права:

відмовляти службовим особам у наданні інформації, що передба­чено посадовою інструкцією та нормативно-правовими актами Націо­нального банку України, умисно затримувати її, надавати недостовір­ну чи неповну інформацію;

сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним та юридичним особам в одержанні ними кредитів або позичок, прий­манні вкладів (депозитів) та здійсненні інших банківських операцій з наданням пільг або переваг під час їх проведення;

вимагати чи брати від фізичних та юридичних осіб подарунки, отримувати послу-й, що є чи можуть бути як винагородаза рішення або дії, що належать до його службових обов'язків;

сприяти, використоЕіуючи своє службове становище, окремим фізич­ним або юридичним особам у проведенні ними кредитно-фінансової діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших зацікавлених осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших привілей.

Директор

Генерального департаменту

банківського нагляду В.В.Пушкарьов

Правила етиііи арбітра (члена трудового арбітражу)

(витяг)

Затверджено наказом

Національної служби посередництва і примирення від 8 вересня 2000 року № 72

Стаття 4. Незалежність арбітра

(1) Специфіка цілей і завдань трудового арбітражу вимагає як необхідної умови чалежного здійснення діяльності арбітра максималь­ної незалежност; арбітра у виконанні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку сторін колективного трудового спору (конфлікту), державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.

(2) 3 метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяль­ності арбітр зобов'язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежнсть, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обоп'язків, відстоюванні професійних прав та їх ефек­тивному використанні в інтересах дотримання законності у вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).

(3) Арбітр зобов'язаний не допускати в своїй професійній діяль­ності компромісів, що применшували б його незалежність, з метою догодити сторонам колективного трудового спору (конфлікту), дер­жавним і громадським органам, третім особам, якщо такі компроміси розходяться з нормами чинного законодавства і перешкоджають на­лежному вирішенню колективного трудовому спору (конфлікту).

(5) Арбітр не повинен при виконанні обов'язків члена трудового арбітражу керуватися вказівками інших осіб стосовно змісту, форм, методів, послідовності і часу здійснення його професійних прав і обо­в'язків, якщо вони суперечать його власній уяві про оптимальний вар­іант вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Стаття 5. Дотримання законності

(1) У своїй професійній діяльності арбітр зобов'язаний дотриму­ватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та прак­тичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

(2) Арбітр не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.

Стаття 6. Конфіденційність

(1) Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і важли­вою передумовою діяльності арбітра, без яких є неможливим прий­няття рішення трудового арбітражу. Тому збереження конфіденцій­ності будь-якої інформації, отриманої арбітром від сторін колектив­ного трудового спору (конфлікту) під час роботи трудового арбітражу, є правом арбітра у відносинах із сторонами колективного трудового спору (конфлікту) та обов'язком щодо сторін, кого ця інформація стосується.

(2) Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі.

(3) Конфіденційність певної інформації, що охороняється прави­лами цієї статті, може бути відмінена тільки стороною колективного трудового спору (конфлікту), зацікавленою в її дотриманні, в пись­мовій або іншій зафіксованій формі.

(4) За всіх інших обставин при визначенні обсягу відомостей, на котрі поширюється обов'язок збереження конфіденційності, арбітр повинен виходити з норм цих Правил.

(5) Арбітр зобов'язаний забезпечити такі умови зберігання доку­ментів, переданих йому сторонами колективного трудового спору (кон­флікту), та інших матеріалів, що знаходяться в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.

Стаття 7. Компетентність та добросовісність

(1) Зважаючи -іа суспільну значущість і складність професійних обо­в'язків арбітра, від нього вимагається високий рівень професійної підго­товки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів діяльності арбітра.

(2) Арбітр зобов'язаний надавати правову та консультативну до­помогу сторонам колективного трудового спору (конфлікту) компе­тентне і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в ура­хуванні всіх обставин, що стосуються вирішення конкретного колек­тивного трудового спору (конфлікту) і можливих правових наслідків виконання рішення трудового арбітражу.

(3) Арбітр зобов'язаний незалежно від своєї основної спеціаль­ності підтримувати на належному рівні знання у питаннях вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

(4) Арбітр має постійно працювати над вдосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві.

Стаття 8. Чесність і порядність

Арбітр повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приват­ному житті бути чесним і порядним, поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в процесі вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Стаття 9. ПоЕага до професії арбітра

(1) Всією своєю діяльністю арбітр повинен стверджувати повагу до професії арбітра, її сутності і громадського призначення, сприяти зберіганню та підвищенню її престижу.

(2) Цей принцип повинен дотримуватись у всіх сферах діяльності арбітра: професійній, громадській, публіцистичній та ін.

(3) Арбітр зобов'язаний виконувати рішення Національної служби посередництва і примирення, прийняті в межах її компетенції, що не виключає можливості критики останніх та внесення пропозицій до них.

Стаття 10. Культура поведінки

Арбітр повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приват­ному житті, дбаючи про престиж звання арбітра, забезпечувати висо­кий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактов­но, зберігати самоконтроль і витримку, при здійсненні своєї профес­ійної діяльності мати пристойний зовнішній вигляд.

Стаття 12. Дотримання принципу добросовісності під час роботи трудового арбітражу