деонтологічних нормативів у майбутнього юриста 9 страница

6) Соціально-ціннісні — стійке порушення ціннісних орієнтацій тих верств чи груп населення, до яких належить юрист.

Для подолання всіх цих соціальних відхилень необхідно ліквіду­вати причини, які їх викликали.

Враховуючи всі особливості деонтологічної правосвідомості в ціло­му, можна сказати, що деонтологічна правосвідомість значно випе­реджає саме право, вона є ідейним джерелом права і призначена для вирішення складних і відповідальних життєвих завдань.

З огляду на особу юриста деонтологічна правосвідомість відоб­ражає рівень його підготовки, стан практичного досвіду і навіть мо­ральних та професійно-моральних якостей.

Отже, деонтологічна правосвідомість прямо впливає на розви­ток і формування професійної культури. Йдеться про професійне ставлення до норм прйЕіа, про високе професійне вміння, про профес­ійний етикет і такт, а також про наукову організацію своєї праці. Тут деонтологічна прсівосвідомість приносить неоціненну користь.

Юристу для здійснення своїх професійних обов'язків необхідно не тільки знати право, дотримуватися вимог законодавства, складати до­кументи, а ще й вільно і красиво викладати свої думки, знати історію, філософію, політику, ввічливо та уважно спілкуватися з громадянами, елегантно одягатися тощо. Тобто володіти більш значною системою духовних цінностей, які складають поняття загальної культури особи.

2.4. Суть і структура професійної культури юриста

Поняття "професійна культура" взагалі включає в себе результа­ти трудової діяльності, які обумовлені високим ступенем професійної моралі та загальноприйнятими нормами поведінки.

Особливостю професійної діяльності юриста є те, що його служ­бові функції здійснюються при строгому дотриманні вимог закону, права. Юрист повсякденно має справу з тлумаченням і застосуванням норм права в органічному взаємозв'язку з нормами моралі. Профес­ійна моральність юриста невід'ємна від суспільної моралі, а являє собою її конкретизацію стосовно юриспруденції. Норми професійної діяльності юриста — це складова частина загальної системи моралі;

вони відображають принципи справедливості, гуманності, служіння закону.

Професійна етика юриста спирається на регулятивні можливості моралі у взаємодії з правом, більшість принципів і норм якого мають безпосередній моральний зміст. Вимоги професійної моралі правни-ка, правозахисника знаходять вираз у різноманітних кодексах і перш за все у Циііільнсму кодексі, Кримінальному кодексі, Цивільно-процесуальному і Кримінально-процесуальному кодексах.

Так, скажімо, у зв'язку з презумпцією невинуватості у практичній діяльності юриста виникає низка питань етичного характеру. Підоз­рюваний, обвинувачений ще не є злочинцем. Ніхто не може бути виз­наний винним у скоєнні злочину, а також підлягати кримінальному покаранню інакше, як за рішенням суду. Це правове положення, прин­цип має велике моральне значення і випливає з визнання гідності людини, її права на повноцінне життя. Обвинувачений не вважається винним, поки це не буде доведено у встановленому законом порядку. Презумпція невинуватості у Кримінальному кодексі попереджує юристів, які займаються конкретною справою, про недопустимість свавілля.

Отже, професійна культура юриста - це результат про­фесіоналізму, розуміння правових явищ, переконання у цінності права, які обумовлені науковою організацією праці, інтелектом правника, юридичною мораллю, психологічним та педагогічним умінням і службовим етикетом.

Це визначення дає можливість окреслити компоненти професій­ної культури юриста.

Тобто професійна культура юриста має свою структуру, і в цій структурі виділяють: духовну, моральну, психологічну, етичну, ес­тетичну, правову, політичну, а також національну та інші куль­тури — інформаційну, економічну тощо.

Всі ці складові професійної культури повинні належати одному фахівцю.

Найбільш вдало і компактно поняття професійної культури даєть­ся в підручнику Біленчука П.Д. і Сливки С.С. "Правова деонтологія" стор. 72-81.

Основні поняття

Деонтологічна правосвідомість, професійна культура юриста.

Необхідно запам'ятати

Деонтологічна правосвідомість - це інтелектуальна власність юриста, оскільки вона пов'язана з його інтелектом та моральними принципами і кожного разу в процесі розгляду юридичних справ має неповторний вияв загальної правосвідомості.

Професійна культура юриста - це результати професіоналізму, розуміння правових явищ, переконання у цінності права, які обумовлені науковою організацією праці, інтелектом правника, юридичною морал-лю, психологічним та педагогічним умінням і службовим етикетом.

МОДУЛЬ 3. Службовий обов'язок юриста та професіограми юридичних професій.

3.1. Службовий обов'язок та види службового обов язку юриста

Під обов'язком слід розуміти певну систему принципів, конкрет­ний перелік дій, доручень, які покладені на когось, за невиконання яких передбачена певна відповідальність.

Службовий обов'язок юриста - це система необхідних, само­стійних правових дій у різних правових явищах, пов'язаних з мораль­ною свідомістю, чуйністю, великою внутрішньою потребою служіння своєму народові.

Яку б посаду не займав юрист, він завжди повинен пам'ятати, що атмосфера поваги до людини повинна панувати у кожній установі. Юрист, який працоє на державній службі і виконує функції слідчого, прокурора, судді, або займає інщі посади у державному апараті, усв­ідомлює, що від якості його діяльності залежить авторитет держави.

Обов'язок юриста реалізується у формі як добровільного, так і примусового викозистання і дотримання приписів правових норм. При­писи можуть встановлюватись державою, трудовим колективом, гро­мадськістю, а також самим юристом (його внутрішнім переконанням і спонуканням).

На основі цього можна виділити такі види обов'язків, що певною мірою стосуються юридичної діяльності: національний, суспільний, державний, юридичний, громадський, моральний, духовний, трудо­вий, професійний, службовий, функціональний, особистий (персо­нальний) та ін.

Національний обов'язок — це система узаконених принципів буття української нації, її менталітету, які правник повинен захищати у процесі правоохоронної діяльності.

Суспільний обов'язок — це система суспільних принципів, які характеризують готовність юриста обстоювати суспільні інтереси в ім'я нормальної життєдіяльності громадян.

Державний обов'язок юриста — це система принципів влади, відображених у Е.имогах до юристів як представників державного органу виконавчої та судової влади для застосування і реалізації законів та інших законодавчих актів з питань юридичної діяльності згідно Закону України "Про державну службу".

Юридичний обов'язок — це система правових принципів, які використовує юрист при розгляді сутності правового явища, щоб вста­новити істину і покарати винну особу.

Громадський обов язок — це система моральних принципів, відоб­раження у вимогах до впровадження у практику юридичних норм че­рез призму особистих якостей правника, його моральної свідомості на основі обов'язкового внутрішнього спонукання. В даному випадку на юриста обов'язки покладаються відповідними громадськими (доб­ровільними) організаціями.

Духовним обов язком юриста можна вважати необхідність набуття ним певного мінімуму всебічних знань для розвитку його за­гального світогляду, ерудиції та становлення особистості.

Трудовий обов язок юриста — це усвідомлення ним необхід­ності здійснення розумових зусиль у систематичній і наполегливій праці на благо народу.

Визначення перелічених видів допоможе з'ясувати, що ж таке | професійний обов'язок, а , відтак, і службовий обов'язок юриста. і Професійний обов'язок юриста — це система професійно-юри­дичних принципів, яка характеризується готовністю працювати у пра­воохоронних органах, сумлінним ставленням до виконання завдань, які висунуто перед юридичними службами (об'єктивний аспект), і гли­боким усвідомленням необхідності його професійних дій для захисту законних прав та свобод громадян (суб'єктивний аспект).

У період перебування на роботі у юриста виникає вже не профес­ійний, не юридичний, а, перш за все, службовий обов'язок.

Різновидом службового обов'язку є функціональний обов'язок.

Функціональний обов'язок виникає під час виконання якоїсь кон­кретної функції, ролі. Цих функцій на юридичній службі доволі бага­то, тому що вони досить звужені, конкретні.

3.2. Закріплення службового обов'язку юриста у відповідних законодавчих актах.

Юристи різних спеціальностей виконують свій службовий обов'я­зок на основі відповідних принципів.

Так, у Законі України "Про адвокатуру"(ст.7.) визначені службові обов'язки адвоката. Згідно з цією нормою, він зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог чинного законодавства, використовувати всі пе­редбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прий­нятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

В цьому законі йдеться й про інші обов'язки адвоката.

А в деонтологічному кодексі правил здійснення адвокатської діяль­ності адвокатів Європейського Союзу, наприклад, є норма, яка так і називається "ДоЕ.іра і моральна недоторканість", в якій визначаєть­ся, що довіри не може бути, коли є сумніви в чесності, порядності, справедливості чи щирості адвоката. Названі властивості є професій­но обов'язковими.

На певних принципах і засадах побудовані також службові обо­в'язки суддів. Їх визначає Закон України "Про статус суддів". Ос­новні вимоги службового обов'язку їх визначено у ст. 6 Закону. Згідно з цією статтею, суддя зобов'язаний при здійсненні правосуддя дотри­муватись Конституції та законів України, забезпечувати повний, все­бічний та об'єктинний розгляд судових справ з дотриманням уста­новлених законом термінів.

Отже, різні види службових обов'язків різних видів юридичної діяльності визначають певні законодавчі акти.

Так, Закон України "Про державну службу" регламентує діяльність осіб, які працюють на державній службі. Державна служба в Ук­раїні— це професійна діяльність осіб, як/ займають посади в державних органах та їх апараті' щодо практичного виконан­ня завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службов­цями і мають відповідні службові повноваження.

Юристи, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипло­матичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та деяких інших органах, вважаються державними службовцями.

Закон України "Про державну службу" визначає, що державна служба грунтується на таких основних принципах.

- служіння народу України;

- демократизму і законності;

- гуманізму і соціальної справедливості;

- пріоритету прав людини і громадянина;

- професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відда­ності справі;

- персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

- дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

- дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

А стаття 5 цього Закону визначає деонтологічні норми — етику по­ведінки державного службовця. Згідно з цією статтею, він повинен:

- сумлінно виконувати свої службові обов'язки;

- шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;

- не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам дер­жавної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

В цьому Законі (ст. 10) визначені і основні службові обов'язки державних службовців:

- додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

- забезпечення ефективної роботи та виконання завдань держав­них органів відповідно до їх компетенції;

- недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

- безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно із законодавством не підлягає розголошенню;

- постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;

- сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.

Конкретні обов'язки державних службовців визначають­ся на основі типових кваліфікаційних характеристик і відобра­жаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Отже, юридична деонтологія надає чільне місце проблемам службового обов'язку. Адже що професійна діяльність юриста найб­ільше конкретизується сумлінням, сформованим для себе обов'яз­ком, який має назву внутрішнього імперативу службового обо­в'язку. У цьому полягає сенс вивчення такої дисципліни, як юридична деонтологія.

3.3. Деонтологічна характеристика професійної діяльності юриста за допомогою професіограм

Кожна професія, крім загальних вимог, висуває до юриста (прокурора, нотаріуса, адвоката судді та ін.) специфічні вимоги. Вони вклю­чаються в Професіограми (моделі) спеціалістів і є частиною юридич­ної деонтології.

Професіограма — це опис відносно стійких (стабільних) власти­востей особи, необхідних для ефективної професійної діяльності.

У професіогсамах юридичних професій виділяють основні на­прями професійної діяльності юриста, про які вже йшлося, коли роз­глядалися види юзидичної діяльності: соціальний, пошуковий, рекон­структивний, комунікативний, організаційний, засвідчувальний.

Соціальний — виражається в необхідності приймати соціальне значимі рішення в процесі тлумачення і реалізації правових норм, виступати захисником прав і законних інтересів громадян, організато­ром боротьби з правопорушеннями на дорученій ділянці, включаючи їх профілактику, проведення правової пропаганди серед населення, а також перевиховання злочинця.

Пошуковий — полягає в застосуванні юристом професійних нави­чок щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, у зборі інформації, необхідної для вирішення юридичних справ.

Реконструктивний— полягає в аналізі та узагальненні всієї зібра­ної юристом інформації з юридичної справи з метою відтворення уявної моделі ситуації, шо потребує правової оцінки.

Комунікативний— відбиває сторони професійної діяльності юри­ста, пов'язані з постійним спілкуванням з людьми — колегами, клієнтами, учасниками справи; всіма тими, хто має відношення до справи.

Організаційний — передбачає ефективну реалізацію юристом по­садових повноважень, що виражається у вольових діях щодо органі­зації власної праі-.і і ввіреного йому колективу.

Засвідчувальний передбачає такі аспекти (сторони) професійної діяльності юриста:

- розвинута письмова мова;

- здібності шпидко узагальнювати інформацію:

- вміння правильно документально оформити правові акти: рішен­ня, постанову, протокол, вирок тощо.

Отже, визначивши характерні риси практичної діяльності юриста, можна розробити професіограму (модель) юриста.

3.4. Професіограми юридичних професій

Якщо взяти, наприклад, професіограму слідчого, то це буде складна ієрархічна структура, в якій усі сторони професійної діяль­ності, а також особисті якості, навички й уміння взаємопов'язані.

В основі Професіограми слідчого лежить пошукова сторона діяль­ності, яка реалізує намагання розкрити злочин і проявляється в зби­рання необхідної інформації для вирішення професійних задач.

На цьому етапі слідчий:

1) відшукує й фіксує сліди скоєного злочину (разом з експер­том- криміналістом);

2) проводить обшук із метою виявлення слідів знарядь злочину, речей і цінностей, добутих злочинним шляхом, а також інших пред­метів і документів, що мають значення для справи, за наявності дос­татніх даних про місце або конкретну особу, яка скоїла злочин;

3) вилучає труп із місця поховання для судово-медичного дослі­дження з метою уточнення визначених даних (ексгумація трупа);

4) робить виїмку предметів і документів, що мають значення для справи, при наявності точних даних про особу або місце їх перебування;

5) винаходить джерела доказів — направляє вимогу (письмовий запит) особі або організації; відображає факт доставки об'єкта й інди­відуальні ознаки витребуваного об'єкта у матеріалах справи; приєднує об'єкт до справи та ін.

Пошукова сторона діяльності слідчого має особливе значення. Оглядаючи місце злочину, слідчий шукає відповіді на питання, що трапилось, які сліди залишились після цієї події.

Для правильного розв'язання цих завдань важливе значення ма­ють особисті якості слідчого: в першу чергу, це знання дисциплін кри­мінально-процесуального циклу (кримінального права, кримінального процесу і криміналістики), навички слідопита (пошук і фіксаціяслідів, механізм їх утворення і зв'язок із злочинами), професійний і життєвий досвід.

У процесі комунікативної діяльності слідчий повинен отри­мати необхідну інформацію для розкриття злочину від людей шляхом спілкування з ними.

Під час допиту від допитуваного отримується інформація про злочин. З психології і тактики допиту, майстерність, яка проявляється в професійному вмінні й навичках ведення допиту.

Слідчий повинен вміти організувати свій психічний стан, керувати своєю волею, а також у рамках закону керувати емоціями допитуваного.

Засвідчувальний етап вимагає від слідчого вміння письмово пере­давати фактичний матеріал, свою точку зору, вміти правильно скласти протокол, постанову тощо.

На наступному етапі слідчий виступає як організатор розслідування. Приймаючи відповідні рішення, він намагається їх реалізувати, при цьому виступає як організатор діяльності багатьох людей. Прак­тична робота вимг.гає від нього особливої зібраності, точності й орган­ізованості.

На наступному рівні знаходиться реконструктивна сторона діяль-ності слідчого, під час якої відбувається обробка інформації й прий­няття рішення. вііжлие.є значення на цьому рівні має загальний та фаховий інтелект слідчого. Сучасний слідчий повинен володіти не тільки фундаментальними юридичними науками, але й спеціальними приклад­ними науками — із тому числі педагогікою, бухгалтерським обліком, судовою балістикою тощо.

Ще один важливий аспект професіограми слідчого — соціальний.

Він виражається в тому, що слідчий:

1) притягає до відповідальності осіб, що скоїли суспільне небез­печні діяння;

2) проводить профілактику правопорушень, з'ясовує причини та умови злочинності;

3) сприяє відновленню порушених прав і свобод та інтересів фізич­них і юридичних осіб, що охороняються законом.

Соціальний аспект слідчої роботи вимагає від слідчого таких осо­бистих якостей:

- підвищеного і розвинутого почуття справедливості ("Законним може бути тільки справедливе рішення. Несправедливість не може бути законною");

- непримиренного ставлення до злочинності в будь-яких її проявах;

- гуманізму;

- безкомпромісності;

- здатності поставити себе на місце іншого.

В цьому посібнику, як приклад, дається професіограма слідчого. З іншими профес ограмами можна ознайомитись у підручниках, зок­рема, у підручнику О.М.Бандурка, О.Ф.Скакун "Юридична деонтоло­гія", стор. 292-323.

Підвищення якості праці юриста неможливе без урахування інди­відуальних особливостей його особи і відповідності особистих якос­тей об'ктивним вимогам професій.

Професіограми різних професій є орієнтиром для підготовки юриста-спеціаліста, а також зразком для практикуючого юриста в сфері правовозастосування, правоохоронної й контрольно-наглядової діяль­ності держави.

Тест-тернінг до рівня З

1. Чим відрізняються норми духовного права від юридичних норм?

2. Чи всі з названих елементів є структурними елементами духовної культури юриста?

а) інтелектуальне осмислення історії, традицій свого народу;

б) знання філософії законів Всесвіту;

в) релігієзнавство;

г) дотримання норм етики;

д) використання загальнолюдських цінностей є) усвідомлення національно-політичної ідеї.

3. Які ви знаєте принципи духовної культури?

4. Назвіть найважливіші функції духовної культури.

5. Чому духовна культура, як і всі культури, вважається скла­довою професійної культури?

6. Як ви розумієте наступне: національна культура — це душа народу?

7. Чи всі з названих елементів є складовими елементами національної культури юриста?

а) національне мислення;

б) державна українська мова;

в) знання джерел позитивного права;

г) ставлення до національної безпеки й виконання національного обов'язку;

д) духовне піднесення.

8. Який зміст можна вкладати в поняття «національна куль­тура юриста»?

9. Чи можна вважати національним обов'язком юриста заз­начене нижче?

а) поліпшення мовної ситуації в Україні;

б) розвиток конструктивного націоналізму;

в) боротьбу з "українським буржуазним націоналізмом";

г) формування національної свідомості у себе й у оточення;

д) розвиток української національної культури.

10. Чому національна культура, як і всі культури, вважається складовою професійної культури?

11. Як Н.Макіавеллі характеризує політику?

12. Чи всі з названих елементів є елементами політичної си­стеми суспільства?

а) суб'єкти (нзсії) політики;

б) державні підприємства й установи;

в) політичні норми та принципи;

г) політичні відносини (стосунки);

д) матеріальні суспільні відносини;

є) політичні погляди;

ж) політична :відомість та культура. 13. До структури політичної культури входить:

а) оволодіння політичними знаннями;

б) широка інсзормованість про політичне життя суспільства, його політичні ідеї і цінності, політичні права й обов'язки громадян тощо;

ваші варіанти: в); г); д); є); ж).

14. Виділіть ;і наведеного окремо принципи політичної куль­тури юриста й окремо функції політичної культури юриста:

формування громадянської культури юриста; державотворча іде­ологія; політична оцінка результатів юридичної діяльності; ідейність;

вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов'язку;

духовність і моральність; запобігання деформації політичної свідо­мості юриста; культура діалогу; розвиток української політико-правової думки; політичний імунітет; упорядкування політико-юридичних куль­турних процесів; сзормування української політичної еліти; логічність, справедливість.

15. Які з названих якостей відносяться до системи мораль­них цінностей?

а) культура спілкування;

б) сукупність стійких знань про добро, зло, справедливість, не­справедливість;

в) стиль поведінки;

г) сукупність стійких знань про наявність певних норм та прин­ципів моралі;

д) морально-чуттєве ставлення до випадків порушення принципів мо­ралі;

є) національне мислення;

ж) готовність стати на захист основних моральних ідеалів та особистими діями втілювати їх у практику життя.

16. Знайдіть відповідники до наступних понять:

а) абсолютні моральні норми;

б) відносні моральні норми

(елементарні, практично-дійові; вищі, теоретичні, ідеальні).

17. Назвіть найбільш вагомі моральні якості юриста:

а) розвинуте почуття обов'язку, особистої відповідальності за справу;

б) скромність у спілкуванні;

в) готовність до самопожертви;

ваш/варіанти: г); д); є); ж); з); і).

18. Дайте визначення поняттю "моральна культура юриста"

19. На основі різних визначень поняття "правова культура юриста, запропонованих у різних підручниках, сформулюйте своє визначення цього поняття.

20. Чим відрізняється правова культура світового (або євро­пейського) співтовариства від правової культури конкретного суспільства (національної правової культури)?

21. Висловіть свої міркування щодо динаміки: свідомість — по­чуття, свідомість — поведінка, почуття — поведінка, свідомість —дія.

22. Правосвідомість юриста містить:

а) професійне мислення юриста, ;

б) емоційний стан юриста;

ваші варіанти: в); г); д).

23. Виділіть з наведеного окремо внутрішні структурні еле­менти індивідуальної правосвідомості юриста й окремо — зовнішні:

повага до права, до закону на основі правових переконань; пра­вові знання; інтелектуальні (раціональні) процеси і стани; соціально-правова актуальність особи; вольові процеси і стани; емоційні проце­си і стани.

24. Які внутрішні та зовнішні сили спонукають юриста до виконання службового обов'язку?

25. Які основі аспекти (сторони) виділяються у професіогра-мах юридичних професій?

Додаток до блоку 3 рівня З

2.1. Мислення допомагає людині орієнтуватися в навколишньому світі, тому що використовує набуті раніше узагальнення в ситуації, що змінилася, а професійне мислення юриста формується завдяки інфор­маційно-правовій насиченості, що склалася завдяки установкам про­фесійного призначення, тобто це узагальнена орієнтація в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності.

2.2. Професійну діяльність юриста характеризують такі категорії:

професійна орієнтація, професійне самоутвердження, професійна май­стерність, талант соціальні почуття, професіоналізм, продуктивна діяльність.

2.3. Дії та вчинки юриста повинні випливати з його власного поля правових поглядів, які залежать від обставин, психічного стану, отри­мання певних зна-іь та багатьох інших проявів. Деонтологічна право­свідомість конкретизує загальну правосвідомість і є надзвичайно актуальною при загостренні правових почуттів юриста, який діє у правовому полі. Саме у деонтологічних проявах зароджується нова правова думка, а надалі ця думка вимагає нормування.

2.4. Спочатку це загальні стадії: теоретична, практична, доскона­ла. На першій стадії у юриста формується теоретична правосвідомість;

на другій стадії (під впливом професійної соціалізації, в процесі прак­тичної діяльності) юрист формує таку правосвідомість, якої вимагає життя; третя стадія пов'язана з великим досвідом юридичної роботи. Юридична правосвідомість, в свою чергу, теж має три стадії: неочіку-вано-раптова; очікувано-раптова й постійна.

2.5. Професійна культура, як результат професіоналізму, розумі­ння правових норм, інтелекту тощо, має велике значення у форму­ванні деонтологіч -юї правосвідомості.

2.6. Оскільки професійна культура юриста об'єднує всі види куль­тур особи юриста, то всі принципи та функції цих видів культури нале­жать також і професійній культурі. На основі різних якостей юриста всіх видів культури формується професійна культура юриста.

2.7. Це детальний опис конкретної професії. В цьому описі відоб­ражаються відносгіо стійкі (стабільні) властивості особи, необхідні для ефективної професійної діяльності.

2.8. Суть розшукової сторони слідчого полягає у виділенні з на­вколишнього середовища важливої інформації (наявність слідів зло­чинця, виявлення слідів знарядь злочину, зброї та ін.), яка дає мож­ливість достовірно відтворити події злочину.

2.9. У соціальній сфері діяльності для всіх юристів повинні бути характерні такі якості: намагання встановити істину, справедливість, гуманність, чесність.

Додаткові матеріали до посібника

Загальна декларація прав людини

Генеральна Асамблея 00Н (від 10 грудня 1948 року) (витяг)

Преамбула

Беручи до уваги, що визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру: і

беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і

беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була зму­шена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення; і

беручи до уваги, що необхідно сприяти розвиткові дружніх відно­син між народами; і

беручи до увг.ги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Ста­туті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи і в рівноправність чоловіків і жінок та вирішили сприяти соц­іальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі; і

беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у співро­бітництві з Організацією Об'єднаних Націй загальній повазі і додер­жанню прав людини і основних свобод; і