У праві кожного демократичного суспільства принцип презумпції невинуватості особи посідає чільне місце.

На юристів як на окрему частину суспільства також по­ширюється цей загальноправовий принцип. Йдеться про недопущення поспішності у звільненні юристів з роботи у випадку порушення проти них кримінальної справи. Адже винуватість визначається тільки судом.

До спеціальних принципів професійної культури юриста належать: дозволяється те, що дозволяє закон; уміння ко­ристуватися владними повноваженнями; самосвідомість юриста; оптимальність й ефективність юридичної діяль­ності: диференційований підхід у правоохоронній роботі.

Принцип «дозволяється те, що дозволяє закон» може використовуватися лише службовими особами, в тому чис­лі юристами. Тут немає місця альтернативі, плюралізму. Принцип розрахований на можливі прогалини в законі, по­яву нових прецедентів та ін. Він має на меті забезпечити правомірну поведінку юриста, застерегти його від пору­шення законності. Професійна мораль у цьому випадку до­помагає юристові правильно реалізувати цей принцип. Од­нак юрист повинен бути впевнений, що при виконанні слу­жбових обов'язків його дії навіть після негативної реакції населення будуть оцінені адекватно, не ставитимуться під сумнів, не підлягатимуть ревізії з боку інших чинів та ін­станцій і йому не загрожуватиме покарання.

Такий загальноправовий принцип, як «все, що не забо­роняється законом, дозволяється» не притаманний профе­сійній культурі юриста.

Уміння користуватися владними повноваженнями влас­тиве юристам, оскільки вони наділені значною владою. Реа­лізація цього принципу на практиці грунтується на високих моральних якостях представника державної влади. Багато-профільність юридичної діяльності вимагає оптимального вибору професійно-правових відносин з громадянами, які зумовлені нормами поведінки юристів, їхнім службовим етикетом, простими нормами моралі і відрізняють їх від дія­льності членів інших професійних груп. Суть даного прин­ципу професійної культури полягає у зіставленні законних прав юриста з його інтелектом, здібностями, внутрішньою культурою, фізіологічними можливостями особистості тощо. При такому порівнянні простежуються специфічні негативні якості: так зване захмеління від влади, зверхність, грубість.

Вони можуть виявлятися у застосуванні (правомірному чи ні) юридичних норм, при обмеженні прав та свобод, дієздат­ності громадян з метою демонстрування юристом свого пра­вового становища у суспільстві. Здебільшого це викликає зворотну реакцію у населення - неповагу до представників влади, підсвідому готовність підкоритися тощо.

Розглядаючи наступний принцип - самосвідомість юри­ста, зазначимо, що не існує видів самосвідомості, а є лише відповідні почуття. Для юриста, його професійної культури надзвичайно важливі національні, моральні та правові по­чуття. Їх треба розглядати в цілому, оскільки власне вони формують самосвідомість, яка є якісною характеристикою свідомості, вона виступає і критерієм професійної культури.

Суть принципу оптимальності й ефективності юридич­ної діяльності полягає в тому, щоб забезпечити успішне виконання зовнішнього і внутрішнього імперативів служ­бового обов'язку, виконати професійні дії якісно і з наймен­шою втратою засобів та сил. Основною вимогою реалізації цього принципу є глибоко продуманий вибір того комплексу шляхів, форм, методів та засобів юридичної роботи, який найбільше відповідає ситуації, що склалася.

Диференційований підхід у юридичній діяльності врахо­вує як загальну мету, так і конкретні обставини кожного правопорушення. Цей принцип професійної культури поля­гає у роботі з кожним окремим суб'єктом правопорушення, в індивідуальних правовідносинах з ним. Організовуючи не­обхідні юридичні заходи, кожен юрист, який володіє висо­ким рівнем професійної культури, проводить їх з урахуван­ням особливостей різних категорій людей, їхнього морально-психологічного стану, специфіки, характеру, способу життя. Так виробляється власний стиль юридичної діяльності.

Для професійної культури юриста характерний принцип гласності. Він передбачає такі напрями:

• участь широкого кола громадськості, органів влади у виробленні заходів по зміцненню правопорядку;

• реалізацію митної діяльності з участю громадян;

• інформування органів влади й управління, трудових колективів, громадських організацій, населення і засобів масової інформації про свою діяльність, як цього вимага­ють відповідні закони України.

Гласність у діяльності юристів визначає рівень їхньої професійної культури, застерігає від проявів професійної деформації. При цьому юристові важливо вміти зберігати державну і службову таємницю, а також конфіденцій­ність службових відомостей.

Гуманізаг/ія юридичної роботи як принцип професійної культури полягає у переконанні громадян, які схильні до вчинення правопорушень, у невичерпних можливостях лю­дини та її здатності свідомо підкорятися законові, у необ­хідності дотримуватися загальноприйнятих правил пове­дінки, сформованих на основі загальнолюдських цінностей. Тут головне - переконання розумом, а не силою.

Для професійної культури юриста надзвичайно важливий принцип режиму законності, успадкований від соціалістич­ного права. Законність в юридичній діяльності визначається рівнем професійної культури кожного юриста, що характе­ризується ступенем використання і застосування норм зако­ну, інших правових актів. Існує залежність між професійною культурою і службовою дисципліною, які слугують засобом зміцнення законності в діяльності юристів. Зневага до про­фесійної культури призводить до морального зубожіння, що своєю чергою сприяє зниженню рівня правового почуття.

Специфічна суть юридичної професійної культури кон­кретизується у таких ознаках (функціях):

" формування почуття моральної та юридичної відпові­дальності;

" дотримання сформованого позитивного стереотипу по­ведінки;

• вироблення моральної обґрунтованості службових вза­ємовідносин;

" готовність бездоганно виконувати службовий обов'язок;

" вироблення культури професійних дій;

• погодження суспільних (надаючи їм перевагу) і особи­стих інтересів юриста;

• недопущення професійної деформації;

• застереження від виявів бюрократизму тощо. Функції моральної та юридичної відповідальності бага­тогранні.

Передусім, моральна відповідальність — це вкорінений у загальнолюдських цінностях і забезпечуваний громадською думкою моральний обов'язок юриста, визнаний у випадку його неправомірної поведінки як такий, що позбавлений певних цінностей, які належали іншій особі.

Моральна відповідальність настає у випадку порушення юристом загальних і професійних моральних норм або у ви­падку його бездіяльності. Вона не має усталених меж, але є домінуючою у професійній культурі юриста. Закріплена за­конодавством юридична відповідальність юриста, який припу­стився професійної помилки, тягне за собою примусове по­збавлення його певних цінностей. У цьому випадку профе­сійна культура спричинена стати тим запобіжним заходом, який би не допустив покарання юриста за скоєний вчинок. Це дає змогу замість юридичне забороненої поведінки юрис­та сформувати його юридичне дозволену, правомірну по­ведінку.

Сформований позитивний стереотип поведінки юриста має соціальну цінність. Він полягає у свідомому дотриман­ні юристом моральних та правових вимог, що в підсумку формує у нього певний зразок поведінки, професійну звич­ку. Високий рівень засвоєння юристом загальнолюдських цінностей спонукає його до правомірних дій під час вико­нання службових обов'язків.

Культура службових правовідносин у сфері юридичної діяльності немислима без моральної обґрунтованості. Ос­нову службових відносин становлять не лише право, а й мораль, традиції, звичаї, що склалися в юридичних орга­нах. Дієвість цих категорій забезпечується відображенням їхніх вимог у різноманітних статутах, інструкціях, відом­чих нормативних актах, які регулюють службові відносини. Морально продумані статутні вимоги слугують основою формування юридичної культури.

Уміння бездоганно виконувати свій службовий обов'язок дається юристові не відразу, воно виховується, формується шляхом розвитку професійної культури. Адже бездоганність у виконанні ґрунтується на свідомому засвоєнні правових норм, умінні застосовувати їх у конкретних ситуаціях, що можливо за умови високої культури професійних дій. Зви­чайно, кожен юрист намагається гідно виконати свій служ­бовий обов'язок, але робить це по-різному, на власний роз­суд. Якщо, наприклад, виконання обов'язку підпорядковане страхові перед покаранням, то, як правило, принижується роль культури дій. Тому критерієм професійної культури є виховання свідомого почуття відповідальності за дору­чену справу, бажання працювати сумлінно, без права на помилку.

Важливою ознакою професійної культури є вироблення такого стереотипу мислення, за якого суспільні інтереси ставляться вище, ніж особисті. Маємо на увазі внутрішні мотиви такого мислення, яке стає закономірністю або пра­вилом. Формування цих мотивів, на інше переконання, роз­починається ще до обрання юридичної професії. На пере­шкоді такому мисленню стають егоїзм, корисливість та ін­ші негативні моральні якості, які спонукають юриста у майбутньому дбати насамперед про власні інтереси. Зви­чайно, для запобігання таких тенденцій необхідні певні со­ціальні умови життя та праці юристів. Роль професійної культури при цьому полягає у виробленні відповідної по­зиції юриста, в умілому поєднанні особистих і суспільних інтересів у профілактиці зловживань службовим станови­щем чи порушенні закону, норм моралі тощо.

Чи не найважливішою рисою професійної культури є недопущення професійної деформації юриста, оскільки са­ме вона завдає великої шкоди юридичній діяльності, по су­ті, паралізує, виводить з ладу працівників правоохоронних та судових органів. Професійна деформація працівників правоохоронних та судових органів спричиняється їхнім тривалим контактуванням з правопорушниками і необхід­ністю реагувати на домагання настирливих громадян, а ін­коли і надмірним захопленням власними владними повно­важеннями.

Щодо першого чинника, то він характеризуються звину­вачувальним підходом до кожної людини з боку юриста, черствістю, байдужістю, жорстокістю, навіть брутальністю. Юристи з низькою загальною культурою виявляють недо-зволений тон, нетактовні розмови з правопорушниками, не­довіру, підозру щодо громадянина, піддають сумніву кожне висловлювання тощо. Дії професіонала, який прагне отрима­ти відповідну інформацію, повинні мати інший характер, визначалися обставинами, ситуацією. Професійна культура покликана нейтралізувати випадки деформації, сприяти ви­робленню шляхів подолання негативних явищ.

На жаль, і сьогодні в діяльності юридичних органів на­явні значні елементи бюрократизму. Що стосується про­фесійної культури (у сфері ведення документації), то треба розрізняти допустимі і необмежені вияви бюрократизму.

Так, культура професійних дій деколи вимагає певної формальності, елементів бюрократизму, що регламентуєть­ся Законом і тільки ним. Наприклад, обов'язковими є про­токоли; пояснення осіб, причетних до вчинення злочинів, висновки експертів, довідки, ухвали тощо. Однак відомчі нормативні документи (різноманітні вказівки інстанцій, телеграми, службові перевірки тощо) іноді занадто деталізо­вані, насичені уточненнями, доповненнями, містять зайву регламентацію юридичної діяльності. До цього призводить низький рівень нормотворчої та управлінської культури. Це значною мірою ускладнює роботу юриста. Шлях до випра­влення становища полягає у підвищенні рівня професійної культури.

Отже, професійна культура юриста покликана визнача­ти межі поширення моральних норм на службову діяль­ність; утверджувати загальнолюдські цінності, українські національні традиції та звичаї, теоретично обґрунтувати їхню необхідність, сутність та специфіку вияву на прак­тиці, відображати норми службової поведінки працівників, піддавати її критично-ціннісному аналізові, сприяти доці­льному вибору тих чи інших правил взаємовідносин та принципів професійної моралі.

Професійна культура юриста як різновид культури осо­би вбирає в себе внутрішні і зовнішні професійні аспек­ти практично усіх видів культур. Професійна майстерність юриста визначає його вміння застосовувати у процесі реа­лізації правових норм результати існуючих видів культур (субкультур), здійснювати правове виховання громадян.