Основні етапи розвитку економічної теорії

Предмет економічної теорії можна зрозуміти краще, якщо розглянути її становлення як науки в історичному аспекті. Сучасна економічна наука є результатом тривалого процесу накопичення знань про закономірності господарської діяльності, послідовної зміни різноманітних концепцій та шкіл.

Перші думки та зауваження щодо процесів господарювання можна відшукати у найдавніших письмових документах Стародавнього Єгипту, Вавилону, Індії, Китаю та інших давніх цивілізацій. Це свідчить про те, що свідомий про­цес виробництва навіть примітивних матеріальних благ потребує певних знань для його правильної організації. Але навряд чи в цьому разі можна говорити про виникнення чи існування тут економічної теорії як науки. Це поки що несистематизовані знання, що мають суто практичне значення та набуті емпі­ричним шляхом. Вміння скип'ятити воду ще не свідчить про пізнання фізич­них законів теплообміну. Так само й правильний розрахунок кількості рабів, необхідних для обробки поля певної площі, чи застосовування худоби як роз­рахункової одиниці при обміні, ще не означає наявності теоретичних знань у галузі економіки.

Перші, справді, теоретичні економічні розробки з'являються лише у ІУ-У ст. до н.е. у Давній Греції. Філософ Ксенофонт пише трактат "Економія", що дає життя новому терміну—"економія", який застосовується відтепер для окреслення окремої галузі знань, що стосується суто господарської діяльності. Вчений-енциклопедист Аристотель закладає основи теорії вартості товару, розмірковуючи про його дві основні властивості та пропорції, в яких одні товари обмінюються на інші. Свій подальший розвиток ідеї давньогрецьких філософів отримують у працях мислителів Давнього Риму. Але після розпаду Римської Імперії для економічної теорії, як і для багатьох інших наук, настають важкі часи. Раннє середньовіччя не було сприятливим часом для наукових дослід­жень, і поповнення економічних знань майже не відбувалось.

Відновлення інтересу до теоретичних економічних досліджень відбувається у ХУ-ХУІІ ст., коли виникла та панувала перша школа економічної теорії — школа меркантилістів. Назва школи походить від італійського слова "мерканте" (торговець, купець), хоча найбільш видатними її представниками є не італійські, а англійські та французькі економісти. Саме представник французь­ких меркантилістів А.Монкретьєн у 1615 р. дав нову назву економічній теорії — "політична економія" ("політикос"— державний, суспільний і "ойкономія"), яка одноособово зберігалася за нею до кінця ХІХ ст. і використовується ще й сьогодні поряд з "економікс". Стосовно ж теоретичних поглядів меркантилістів, то вони цілком визначалися історичними умовами свого часу. Це епоха утво­рення та зміцнення централізованих держав Західної Європи, відкриття і ко­лонізації нових континентів, налагодження з ними активних торговельних зв'язків. Тож головну увагу меркантилісти приділяли дослідженню проблем за­безпечення державних інтересів у зовнішньоторговельній діяльності. Сучасна протекціоністська політика (політика захисту інтересів власного виробника), що запроваджується окремими державами, має своє коріння в теорії меркантилізму. Незважаючи на успішне для свого часу дослідження проблем зовніш­ньої торгівлі, меркантилісти забували про те, що для того, щоб торгувати, тре­ба спочатку виробляти придатні для обміну продукти. Слабиною цієї школи вважається впевненість її представників у тому, що багатство держави визна­чається лише правильно організованою торгівлею при практично повному нех­туванні дослідження проблем, пов'язаних з виробництвом продукції.

Об'єктивні зміни, що відбулись у економіках провідних західноєвропейських держав у ХУІІІ ст., змусили змістити акцент в економічних дослідженнях і привели до появи нової школи, що отримала пізніше назву — класичної. Стрімкий розвиток мануфактурного виробництва, утворення і зміцнення пер­ших підприємств капіталістичного типу та зростання значення промислового виробництва в цілому висувало потребу у переосмисленні теоретичних побу­дов меркантилізму. Класична економічна теорія виникла як відповідь на недо­сконалість попередньої школи і найбільш відома вона у двох своїх варіантах — французькому та англійському.

Школа класичної французької політичної економії більше відома як шко­ла фізіократів. Термін "фізіократія" походить від грецьких слів "фізіо" — при­рода та "кратос" — влада, панування, сила. Така назва даної школи ("влада природи") відбиває головну її особливість — визнання єдиною продуктивною галуззю землеробства. Стверджуючи, на відміну від меркантилістів, що багатство держави створюється не в обігу, а у виробництві, фізіократи вважали за останнє тільки виробництво сільськогосподарської продукції, називаючи робіт­ників мануфактур, ремісників, промисловців та купців — "безплідним" кла­сом. Цю обмеженість фізіократів, що проявилась у нерозумінні значення про­мислового виробництва, трохи пізніше було подолано у класичній англійській політекономії, і це можна пояснити відносною відсталістю промисловості Франції ХУІІІ ст. порівняно з промисловістю Англії цього періоду. Ос­новоположником та найбільш яскравим представником фізіократів був Ф.Ке­не, який видав у 1758 р. свої знамениті "Економічні таблиці", що часто розгля­даються в сучасній літературі як перша спроба макроекономічного досліджен­ня.

Незважаючи на заслуги фізіократів у боротьбі з поглядами меркантилістів та закладанні основ нової теорії, все ж класичною теорією у її завершеному вигляді вважається англійська класична політекономія: головний представник цієї школи є автор "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776 р.) — А.Сміт. А.Сміт розглядається сьогодні не просто як представник певної школи, а як один з найвидатніших вчених-економістів усіх часів. Багато хто вважає, що саме завдяки йому економічна теорія перетворюється свого часу у самостійну науку, а його "Багатства народів" — називають "економічною біблією". Справді, його можна визнати за автора першого закінченого, цілісного дослідження процесів функціонування економіки в цілому. Він систематизував 14 накопичені до нього економічні знання, доповнив певні ланки і зумів поясни­ти, як насправді працює ринкова економіка епохи вільної конкуренції. Ідеї його головної праці лягли в основу багатьох наступних теорій і не втратили своєї актуальності й сьогодні. Пояснюючи роботу сучасних економік, що викорис­товують ринковий механізм, звертаємося до теорії А.Сміта, а в усіх сучасних теоріях вартості ми можемо знайти відгуки висловлених ним ідей. Англійська класична політекономія—справжній фундамент практично всіх сучасних еко­номічних шкіл.

У ХІХ ст. розвиток економічної теорії набуває бурхливого характеру. Інтерес, розбуджений до цієї галузі знань класичною теорією, породжує виникнення десятків різноманітних концепцій та шкіл. Але визначальною для цьо­го періоду можна вважати боротьбу двох основних теорій, що сформувались і зміцніли, відстоюючи свої позиції від взаємних критичних атак. Мова йде про боротьбу марксистського та маржиналістського напрямків у економічній теорії.

Поява у І867 р. першого тому "Капіталу" К.Маркса була визначною подією не тільки для свого часу. Один з найвидатніших теоретиків в історії економічної думки — К.Маркс із суто німецьким сумлінням, логічно та педантично обґрунтовував на сторінках своєї книги власну модель капіталістичної економі­ки, що базувалась на доведеній ним до досконалості теорії трудової вартості А.Сміта і Д.Рікардо (ще одного представника класичної англійської політеко­номії). Виходячи з того, що величина вартості будь-якого товару визначається кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на його виробництво, автор "Капіталу" доводив наявність експлуатації у капіталістичній системі, розкри­вав її антагоністичні суперечності та передрікав її крах у недалекому майбутнь­ому. Марксистська теорія мала значення не тільки для подальшого розвитку економічної думки. Як політичний рух марксизм проявив свою потужність, практично визначивши всю історію наступного ХХ ст.

Найбільш впливовим напрямком, що протистояв марксизму в економічній теорії у ХІХ ст., був маржиналізм (від французького "маржинал" — граничний). До цього напрямку можна віднести велику кількість шкіл та окремих економістів з різних країн: К.Менгер, Ф.Візер та Є.Бем-Баверк (Австрійська школа), У.С.-Джевонс (Англія), Д.Р.Кларк (США) та ін. При усіх розбіжностях у поглядах на ті чи інші проблеми політекономії, маржиналістів поєднувало однакове запе­речення марксистської теорії трудової вартості та використання натомість теорії граничної корисності. Згідно з даною теорією величина вартості будь-якого товару визначається його граничною корисністю для людей, а не витратами праці на його виробництво. Твердження, що витрати праці не відіграють вирі­шального значення у визначенні вартості товару, руйнувало тезу К.Маркса про наявність капіталістичної експлуатації та всі його подальші висновки щодо фун­кціонування і майбутнього капіталістичної системи в цілому. Безкомпромісне протистояння марксизму і маржиналізму в економічній теорії тривало до кінця ХІХ ст.

У1890 р. видатний англійський економіст А.Маршалл видав свої "Прин­ципи економіки (економікс)". Ця книга не тільки дала ще одну назву еко­номічній теорії — економікс, а й запропонувала принципово новий підхід до вирішення питання про утворення вартості товару. А.Маршалл поєднав в одній теорії дві протилежні: теорію трудової вартості та теорію граничної корисності. Запропонована ним теорія ціноутворення практично без змін відтворюється в сучасних підручниках "Економікс".

Найбільш помітною подією ХХ ст. в економічній теорії стала поява ще однієї школи — кейнсіанської. Економічна концепція Дж.М.Кейнса була ви­кладена у його відомій праці — "Загальна теорія зайнятості, проценту та гро­шей" (1936 р.) та стала відповіддю на необхідність осмислення "Великої деп­ресії" (світової економічної кризи 1929-1933 рр.). До першої третини ХХ ст. в економічній теорії Заходу панувала думка про саморегульованість капіталі­стичної економіки за рахунок дії механізмів вільного ринку. Потужна, а го­ловне, затяжна криза 1929-1933 рр. спростувала ці уявлення. Кризу було по­долано врешті-решт, тільки завдяки енергійним зусиллям урядів країн, що були охоплені нею. Тож головним у кейнсіанській теорії стало обґрунтування ідеї про необхідність постійного державного регулювання ринкової економі­ки та розробка інструментарію такого регулювання. Слід відзначити, що кейнсіанські рецепти широко використовувались багатьма країнами Західної Європи після Другої світової війни і дали неабиякі результати з точки зору темпів економічного зростання та подолання циклічних криз перевироб­ництва.

Серед найбільш сучасних теорій, що виникли в останніх два-три десятиріччя, можна назвати: монетаризм (М.Фрідмен), теорію раціональних очікувань (Р.Лукас), теорію економіки пропозиції (А.Лаффер). Суть цих теорій буде розг­лянуто пізніше, коли мова йтиме про сучасні методи державного регулювання економіки.