Функції економічної теорії. Економічні категорії і економічні закони.

Слово «функція» у перекладі з лат. означає «виконання, звершення». Економічній теорії властиві теоретико-пізнавальна, практична, прогностична і методологічна функції (рис. 7).

Теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів і категорій, істотні причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів, форми їхнього вияву, об'єктивні внутрішні суперечності, подолання яких забезпечує поступальний розвиток суспільства. Вона є методологічним фундаментом для інших економічних дисциплін.
Процес пізнання розпочинається з розгляду фактів, масових економічних спостережень, вивчення поведінки господарських суб'єктів. На основі аналізу цього матеріалу відбираються сталі, типові явища. Це дає змогу перейти до пізнання економічних законів і категорій.
Практична функція полягає в обґрунтуванні практичного застосування економічних законів для вирішення господарських завдань, здійснення економічної політики, яка б якомога повніше відповідала інтересам людини, колективу, суспільства; раціональних форм управління господарством; досягнення ефективних результатів розвитку виробництва і зростання добробуту населення.
Прогностична функція економічної теорії — це передбачення напрямів розвитку економічних процесів для запобігання економічним втратам, пом'якшення перебігу деяких негативних процесів, прогнозування дій, які сприятимуть подоланню економічних криз, зменшенню інфляції, скороченню безробіття, зростанню реальних доходів населення тощо.
Цю функцію економічної теорії можна розглядати на макро- та мікроекономічному рівнях. Макроекономічне передбачення полягає у розробленні економічних програм уряду, відповідних загальногосподарських заходів. Прогностична функція економічної теорії може стосуватися також приватних підприємців.
Сутністю методологічної функції є використання економічних знань. Вона спрямована на формування сучасного економічного мислення людей, дає змогу об'єктивно і всебічно оцінювати економічну політику держави.

Економічні закони, їх об'єктивний характер. Закон І сутність, як відомо, поняття однорідні (одно-порядкові). Сутність — комплекс необхідних, глибинних зв'язків і відносин, які визначають основні риси, особливості й тенденції розвитку певної матеріальної системи. Сутність, як і закон, розкриває лише глибинні, сталі, внутрішньо необхідні форми зв'язку. Тому явище багат­ше, ніж закон, бо у ньому відображаються також випад­кові, нестійкі зв'язки, форми вияву закону. Сутність, а отже й закон, всебічно можуть бути досліджені лише че­рез всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форму, ціле й частину тощо).

Закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між проти­лежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи. Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою супереч­ністю.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єкти­вний характер. Проте вони істотно відрізняються від зако­нів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — у виробни­цтві, розподілі, обміні та споживанні. Крім того, економіч­ні закони, на відміну від законів природи, діють не вічно. Класифікація економічних законів. На початкових етапах розвитку капіталістичного суспільства економічні закони реалізуються через стихійну діяльність людей, через конкурентну боротьбу на вільному ринку, подібно до непізнаних сил природи. На сучасному етапі розвитку капіталізму, стихійна дія економічних законів доповнюється елемен­тами їх свідомого використання через механізм держав­ного і наднаціонального регулювання економіки.

До системи економічних законів належать передусім чотири їх типи:

1. Загальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідно­сті виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності пра­ці, закон економії часу тощо). Загальні економічні зако­ни відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві насамперед технологічному способу ви­робництва.

2. Закони, що діють у декількох суспільно-економіч­них формаціях: закон вартості, закон попиту і пропози­ції тощо. Такі закони відображають внутрішні, необхід­ні, сталі й суттєві зв'язки, властиві декільком техноло­гічним способам виробництва.

3. Специфічні економічні закони, тобто закони, що ді­ють лише в межах одного суспільного способу виробниц­тва. Найважливіший серед них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, від­носинами економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

4. Закони, що діють лише на одній із стадій (висхід­ній або низхідній) суспільного способу виробництва (за­кон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму).