Фактори виробництва.

Ресурси виробництва - це сукупність тих природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей.
Між поняттями "фактор виробництва" і "виробничий ресурс" є певні відмінності. Ресурс - це потенційний фактор: тільки той ресурс, що залучається у виробництво, стає фактором. В економічній теорії ресурси прийнято ділити на чотири групи:
*природні - "невичерпні" та "вичерпні" ( а в останніх - "відновлювані" та "невідновлювані";
* матеріальні - всі створені людиною засоби виробництва, що самі є результатом виробництва(обладнання, заводи, транспортні засоби)
* трудові - населення в працездатному віці;
* фінансові - грошові засоби, які суспільство виділяє на організацію виробництва.
Природні, матеріальні та трудові ресурси притаманні будь-якому виробництву, тому вони називаються базовими; фінансові ресурси, які виникли на "ринковому" етапі, - похідними.
Слід відзначити, що у кожний даний момент необхідні для господарської діяльності економічні ресурси є обмеженими. Ця обмеженість відносна і означає, що ресурсів менше, ніж потрібно для задоволення всіх потреб за даного рівня економічного розвитку. Обмеженість часто характеризують іще як рідкість ресурсів відносно безмежності людських потреб. Ці потреби постійно зростають і змінюються з розвитком суспільства, із зростанням господарської діяльності, розвитком ринку і т.д. Одне слово, люди в будь-якій країні хочуть більше благ і послуг, ніж вони мають.
Обмеженість природних ресурсів зумовлена особливостями геологічного складу її ґрунтів, географічним положенням, кліматичними особливостями та низкою інших чинників.
Обмеженість трудових ресурсів зумовлена загальною кількістю населення країни і часткою працездатних людей у його складі. Обмеженою є також кількість людей певної спеціальності та певного рівня кваліфікації.
Обмеженість матеріальних ресурсів визначена всім попереднім економічним розвитком кожної країни, досягненим технологічним рівнем виробництва, наявними можливостями імпорту капітальних ресурсів.
Щодо обмеженості підприємницьких здібностей, то за деякими оцінками, лише 3-5% працездатного населення країни за своїми здібностями можуть бути вдалими підприємцями.

Крива виробничих можливостей.Умови ефективного використання ресурсів.Найефективніше комбінування ресурсів можливе за умови їх повної зайнятості та повних обсягів виробництва. Для цього підприємець повинен віднайти такий вид діяльності у певній галузі, де він мав би зрівняльну перевагу (здатність виготовляти товари з меншими альтернативними витратами. )
Щоб чіткіше уявити значення альтернативних можливостей об'єктів, побудуємо графік меж виробничих можливостей.
Якщо нанести цифри на графік, отримаємо точки, які показують варіанти вибору ресурсів. Так, у точці В ресурси поділяються так, що на них можна побудувати 55 лікарень, шкіл і 10 готелів. Якщо ресурси розподілити так, що виробництво здійснюється у межах виробничих можливостей (точки А, В, С, Д, Е, /), то досягаються найвища ефективність економіки і правильність вибору. У цьому разі точка К свідчить про недостатньо ефективне використання виробничих можливостей, а точка N знаходиться поза межею таких можливостей.

Зміст основних проблем економіки

що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?

Почнемо з першої — що виробляти? За ринкової економіки це питання розв’язує сам ринок, створюючи необхідну інформацію в процесі безлічі контактів виробників (продавців) і споживачів (покупців). Якщо, наприклад, потреба в якомусь товарі зростає (у зв’язку зі змінами способу життя людей, їхніх смаків, рівня доходів тощо), це проявиться у зростанні маси покупок, збільшенні суми грошових витрат на придбання цього товару. Щоб задовольнити потреби покупців, що зросли, необхідно збільшити виробництво даного товару, що підвищить попит і ціну на відповідні ресурси. І навпаки.

Проблема як виробляти пов’язана з організацією виробництва, способом поєднання ресурсів, технологією виробництва. В її розв’язанні важливим пунктом також є “голосування” грошима. Проте повна відповідь на питання як виробляти в ринковій економіці можлива лише з урахуванням такого явища, як конкуренція між виробниками (фірмами). Саме конкуренція виявляє, які фірми можуть забезпечити виробництво даного товару і якої якості залежно від застосовуваних технологій і форм організації праці. На розв’язання питання як виробляти великий вплив здійснюють ціни на ресурси (землю, капітал, працю). Зміна цін на будь-який із ресурсів може спонукати підприємця відмовитися від однієї технології (комбінації ресурсів) і віддати перевагу іншій.

Розв’язання проблеми для кого виробляти залежить від орієнтирів самих споживачів, їхніх бажань і можливостей купити той чи інший товар. Оскільки кількість продукту певного виду в конкретний час обмежена, то конкурентами стають споживачі. Конкуренція споживачів може спричинити підвищення цін.

Пояснимо цей механізм на прикладі. Нехай певний продукт купують три споживачі з різним рівнем доходів. Перший може витратити на нього 100 грошових одиниць, другий — 250, третій — 375. У результаті подорожчання ресурсів ринкова ціна продукту зросла зі 100 до 125 грошових одиниць. Завдяки цьому перший споживач вибуває з числа покупців даного продукту. Другий і третій споживачі, що мають вищі доходи, зберігають обсяги споживання.

3. Товар - це продукт праці, виготовлений з метою обміну або продажу, а не для особистого споживання.

Будь-який товар має дві властивості: задовольняти якусь людську потребу (корисність) і властивість обмінюватися на інші товари (мінова вартість).
За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби виробництва й послуги.

Предмети споживання - це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо (продукти харчування, взуття, одяг, книги і т.д.)

Засоби виробництва - це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо і т. д.)-

Послуги - це своєрідна споживна властивість, споживна вартість послуги не має речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє й не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги - це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту - це переміщення вантажів, людей. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичува­ти, включати до складу речового національного багатства країни.

Показником виробничої діяльності і суспільства виступає сукупний суспільний продукт (ССП) або валовий суспільний продукт (ВСП). Це сума матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу, як правило за рік.Продукт в матеріальній або речовій формі - це матеріальне благо. Продукт в духовній формі (знання, духовні цінності тощо) - це духовне благо.

ВСП його структуру можна подати таким чином:

ВСП = ФЗ + ФС + ФН,

де ФЗ - фонд заміщення; ФС - фонд споживання; ФН - фонд нагромадження.

Фонд заміщення використовується для заміни тих засобів виробництва, що протягом даного року вибули з процесу виробництва через зношення. Він складається виключно із засобів виробництва.

Фонд споживання - це та частина ВСП, що використовується протягом даного року на особисте споживання. До його складу входять лише предмети споживання.

Фонд нагромадження - це та частина ВСП, яка використовується для розширення масштабів суспільного виробництва шляхом залучення додаткових засобів виробництва і додаткової робочої сили. За своєю натуральною формою він складається як із засобів виробництва, так і з предметів споживання для додаткової робочої сили.

За вартісною формою (у ціновому виразі) ВСП має таку структуру:

ВСП = С + (V + т),

де С - стара або перенесена вартість;

V + т - нова або добавлена вартість;

V - необхідний продукт; т - додатковий продукт.

Перенесена вартість складає ту частину вартості ВСП, яка протягом даного року переноситься із засобів виробництва на створений продукт. Вона створена минулою працею. Наприклад, станок, виготовлений в попередні роки, але його вартість переноситься на продукт, створений у наступному році.

Добавлена вартість - це та частина вартості ВСП, що створюється заново протягом даного року і добавляється до старої, перенесеної вартості.

Чистий продукт суспільства поділяється на необхідний і додатковий.

Необхідний продукт складає ту частину чистого продукту, яка використовується для відтворення робочої сили, включаючи і продукт для підтримання життєдіяльності членів сім’ї працівників, підготовки нового покоління робочої сили.

Додатковий продукт - це та частина чистого доходу, що створюється понад необхідний продукт. Додатковий продукт використовується на розширення виробництва, утримання непрацездатних членів суспільства, державні витрати на оборону, управління, соціальну допомогу тощо.

4. Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва.

В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва (рис. 5.9).

Рис. 5.9. Види ефективності виробництва

Рівень ефективності суспільного виробництва визначається за допомогою системи показників.

Однак цей показник дуже узагальнений, оскільки характеризує ефективність усіх сукупних витрат, які припадають на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріале-віддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; еколого-ефективність (рис. 5.10).

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

Трудомісткість - це показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

Фондовіддача - це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.

Фондомісткість - це зворотний показник фондовіддачі, який показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

Матеріаломісткість є зворотним показником матеріа-ловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Капіталомісткість - це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції:

де Кя- капіталомісткість продукції; К - обсяг капіталовкладень; Д<? - приріст обсягу виробленої продукції.

Екологоефективність. Сучасна економічна наука вважає, що поряд з показниками економічної ефективності слід визначати й ефективність природокористування суб'єкта господарювання за допомогою показника еколого-економічної ефективності (Е) за такою формулою:

де Е0- загальноекономічний ефект суб'єкта господарювання; А - вартість природоохоронних заходів; В - втрати від пошкодження природного середовища; С - вартість природних ресурсів.

Рис. 5.11. Показники соціальної ефективності виробництва

Рівень життя - це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту - прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум - це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:

- обсяг реального ВВП на душу населення;

- середню тривалість життя;

- рівень грамотності населення;

- середню тривалість навчання в країні.

Ці чотири стандарти (ІРЛ) використовуються у світовій практиці експертами ООН для встановлення відповідності рівня життя, освіченості і довголіття країни міжнародним стандартам.

Крім того, для аналізу стану її прогнозування соціально-економічної ситуації в країні розраховують й інші показники:

- рівень мінімальної погодинної заробітної плати;

- рівень безробіття;

- межу бідності;

- коефіцієнт народжуваності;

- рівень охорони здоров'я;

- рівень фізичного розвитку людини;

- якість і комфортність житла;

- тривалість робочого тижня;

- кількість вільного часу та наявність можливостей його раціонального використання;

- умови праці та ц безпеки;

- ступінь розповсюдження засобів зв'язку та комунікацій;

- стан і екологічна місткість навколишнього середовища тощо.

В основу теорії Маслоу покладено такі засадничі ідеї:
люди постійно відчувають певні потреби;
явно виражені потреби, що їх відчувають люди, можна об’єднати в окремі групи;
групи потреб людей ієрархічно розміщені стосовно одна одної;
потреби, якщо їх не задоволено, спонукають людину до дій. Задоволені потреби більше не справляють мотивувального впливу на людину;
якщо одну потребу задоволено, то на її місце стає інша — незадоволена;