Параметри та умови виховання дитини з вадами мовлення у сім’ї

Перші кроки життя дитина з вадами мовлення, як і нормально розвинена, робить в сім’ї. Тут вона проходить початкову школу виховання, яка накладає відбиток на подальшу її життєдіяльність. Батько і мати, а також інші дорослі члени сім’ї несуть відповідальність перед суспільством за правильне виховання своїх дітей. Ця відповідальність стає ще більшою, коли в сім’ї народжується дитина з різноманітними відхиленнями психофізичного розвитку.

Поява у сім’ї дитини з вадами мовлення робить суттєвий вплив на весь устрій її життя, веде до його перебудови і покладає на батьків нові, додаткові обов’язки. Від того, наскільки послідовно і правильно вони виконуються, залежить практичне розв’язання проблеми ранньої корекції недоліків психофізичного розвитку дитини, а також попередження виникнення багатьох вторинних психофізіологічних відхилень від нормального розвитку.

Характеристика можливості та своєрідності виховання дитини з вадами мовлення в мікросоціумі потребує, перш за все, звернути увагу на стосунки між батьками в сім’ї. Хвилювання батьків, які пов’язані з народженням хворої дитини, є предметом вивчення багатьох дослідників. Даний період вважають найбільш важким, тому що змінюються взаємини між подружжям, весь устрій сімейного життя. Найчастіше розпадаються сім’ї, де у жінок постійно низький емоційний фон настрою: вони неспокійні, стурбовані, збентежені, дратівливі, весь сімейний устрій підпорядкований проблемам хворої дитини, а потреби інших членів сім’ї не враховуються. Відомо, що початок таких стосунків залежить від сімейної ситуації, яка склалась до народження хворої дитини. Якщо відносини батьків були позитивними, то прогноз значно кращий. Деякі подружні пари вважають, що народження хворої дитини навіть закріпило сімейні узи. Але буває і навпаки. В тих випадках, коли взаємини подружжя і раніше були поганими, народження хворої дитини є лише приводом для розлучення. При цьому, як правило, виникають додаткові психічні травми, які пов’язані з взаємними обвинуваченнями і зневагою один до одного (часто на очах хворої дитини). Спеціальні дослідження показали, що розлучення несприятливо впливає на психічний розвиток як здорових, так і хворих. В них найчастіше виникають стани декомпенсації, які потребують госпіталізації в психічних лікарнях. Спостерігаються також виразні емоційні розлади і труднощі міжособистісного спілкування. Особливо хворобливо на розлучення батьків реагують діти з менш вираженим інтелектуальним дефектом (реакція у дівчаток на розлучення легша, ніж у хлопчиків). Хлопчики почуваються більш впевнено, якщо після розлучення у них існує контакт з батьком. Тому не потрібно мстити батькові, забороняючи йому бачити дітей. Це рішення, перш за все, вплине на дітей. Не потрібно дітям говорити про те, що батько поганий, тому що дитина почуває невпевненість у собі. Несприятливий вплив на сімейну атмосферу і на розвиток хворої дитини роблять грубі, без поваги стосунки між подружжям, застосування фізичних покарань. Найчастіше фізичним покаранням підлягають діти з гіперактивною поведінкою. Вони дратують батьків, вихователів, вчителів: знаходяться у постійному русі, схоплюють усе, що потрапляє на очі, найчастіше лапають речі. Весь час про щось запитують, але відповіді не чують. Їм дуже важко зупинитись на одному виді діяльності. Багато з них мають порушення уваги. Але їх погана поведінка не покращується від застосування фізичних покарань, вони їх ще більше збуджують. Спеціальні дослідження показують, що фізично карають своїх дітей ті батьки, до яких в дитинстві використовували тілесні покарання. Такі батьки мають підвищену імпульсивність і агресивність. Їм самим потрібна психотерапевтична допомога (тренінг, аутотренінг допоможуть батькам контролювати свою поведінку).

Не менш негативно впливає на розвиток дитини гіперопіка. Дитина завжди сприймає нюанси настрою матері. Афективна напруга матері впливає на дитину, її здоров’я і подружні стосунки. Така дитина росте нервовою напруженою і постійно потребує до себе уваги. За рахунок того, що дитина не відпускає матір ні на крок і присутність матері ще більше збентежує дитину, у неї в подальшому виникає зниження адаптаційних можливостей. Найбільш добре складаються взаємини в тих сім’ях, в яких мати прагне краще зрозуміти проблеми своєї дитини, не забуваючи при цьому про потреби здорових членів сім’ї. При цьому мати повинна слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, прагнути бути цікавою, знаходити час для відпочинку. Тяжкі переживання батьків не зникають зовсім, вони мають тенденцію загострюватись в деякі періоди життя сім’ї, особливо при досягненні дитиною статевої зрілості.

Спочатку батьки маленьких дітей хвилюються за те, чи зможе їх дитина навчатись в масовій школі, але коли діти з вадами мовлення стають дорослими, батьки починають розуміти перевагу спеціального корекційного навчання.

Молодим батькам потрібно знати, що сім’я, яка має аномальну дитину переживає цілу серію криз, які обумовлені як суб’єктивними, так і об’єктивними причинами. При цьому сім’ї, які мають кращу соціальну і психологічну підтримку долають ці кризи легше. При тяжких відхиленнях в розвитку дитини батьків хвилює період вікової зрілості. Це пов’язано з іншою переоцінкою цінностей і песимістичними прогнозами на майбутнє. Батьки обговорюють перспективи соціальної адаптації інваліда, міркують про те, хто буде її доглядати після їх смерті. Батькам потрібно враховувати, що психологічні обставини у сім’ї можуть погіршуватись, коли на базі основного дефекту у дитини з’являються епізодичні і спостерігаються різноманітні психічні порушення, які ускладнюють розвиток дитини.

Частота цих ускладнень серед дітей з вадами мовлення (50 % і вище). Потрібно звернути увагу на ці розлади як батькам, так і спеціалістам. Особливо характерними є різні стани декомпенсації в період статевого дозрівання. Це проявляється в підвищеній психомоторній роздратованості, агресивній поведінці. Виховання дітей з вадами мовлення у сім’ї залежить від складу сім’ї, від побуту. В сім’ї діти з вадами мовлення отримують розумове, моральне, фізичне, трудове, екологічне виховання. Вади мовлення ускладнюють навчання і виховання дітей, робить особливо складним процес формування її особистості. Коли дитина знаходиться в спеціалізованих закладах (спеціальні дитячі будинки, садки, школи), то з ними проводиться необхідна педагогічна робота, яка спрямована на розвиток її особистості. Розробляється система занять, щодо підготовки дитини з вадами мовлення до шкільного навчання. Але, якщо існує сім’я, то батьки відповідають за дитину, її дошкільне і шкільне навчання. Важливо, щоб допомога з боку батьків була розумною і мала корекційну спрямованість. Повинна бути єдність у використанні засобів виховного впливу. Виховання дитини з вадами мовлення в сім’ї має відповідати таким параметрам:

1. Визначення оптимальних ставлень до дитини, батьків та інших членів сім’ї.

2. Регулювання процесу формування взаємин дитини з іншими членами сім’ї та іншими людьми.

3. Спеціальна організація життя, поведінки, пізнавальної і трудової діяльності дитини.

4. Організація систематичного навчання дітей, спрямованого на корекцію виявленого недоліку.

5. Допомога батьків дитячому садку, школі щодо успішного розв’язання поставлених задач.

Життя показує, що існують крайнощі у ставленні батьків до дитини з вадами мовлення. В одних сім’ях на дитину дивляться як на хвору і немічну, нещасну. Смуток, журба, страждання, безвихідність панують в домі. Усе життя сім’я підкорена цій дитині, за неї все роблять. І вона звикає до повної бездіяльності. В результаті росте безпомічна і розбещена істота, інвалід. У дошкільному віці вона не володіє елементарними навичками самообслуговування, не має почуття відповідальності і не розуміє необхідності працювати разом з іншими дітьми. Неправильне сімейне виховання призводить до безініціативності, до відсутності необхідних вмінь і навичок у дитини, до невпевненості у своїх силах.

В інших сім’ях можливості дітей неправомірно переоцінюють, до них пред’являють вимоги без урахування їх психофізичного стану. Перевтома, особливо інтелектуальна, веде до зниження працездатності, поведінки, до появи небажаних якостей характеру. Сформована батьками підвищена самооцінка призводить до того, що дитина береться за справу, яку виконати не може. Через це вона нервує, проявляє агресію, втрачає віру в свої сили.

Деякі батьки не надають потрібної уваги дитині, вона стає одинокою. Це призводить до загострення дефекту, виникнення другорядних відхилень. Тому проводиться різноманітна роз’яснювальна робота з батьками дитини з вадами мовлення.

Серед основних умов правильного сімейного виховання дітей з вадами мовлення виділимо наступні:

1. Попередження вад розвитку. Вірогідність появи дитини з вадами мовлення в кожній сім’ї невелика, але ж вона існує. Це вказує на необхідність застосування додаткових засобів, які можуть попередити появу аномалій, особливо якщо для цього є підстави. Попередити аномальний розвиток дитини означає не лише вказати причини його виникнення, але й усунути усі негативні фактори, які його породжують. Багато з них відомі і виявлені в процесі спостереження. Це, перш за все, різноманітні порушення нормального способу життя: алкоголізм, статеве розбещення, захворювання жінок під час вагітності. Патологічний вплив на дитину роблять різноманітні епідемічні захворювання, фізичне і нервове перевантаження, вживання навіть в малих дозах наркотиків і ліків. Про вагітну жінку треба піклуватись, їй потрібно вести спокійний спосіб життя, правильно харчуватись, довгий час знаходитись на свіжому повітрі. Турбота щодо попередження аномалій у дитини не зменшується і після її народження в перші роки життя. Багато випадків порушення зорового, слухового і мовленнєвого аналізаторів, а також інтелекту припадає саме на ранній дитячий період навіть, якщо пологи були успішними. В цей період організм дитини і його нервова система знаходяться в стадії розвитку і становлення, вони слабко захищені від негативних впливів. В цих умовах захворювання може призвести до пошкодження головного мозку або будь-якого аналізатору. Тому дитина потребує створення нормальних умов розвитку, до яких належить санітарний стан приміщення, гігієна одягу, раціональна збалансована їжа, достатнє перебування на свіжому повітрі, сприятливий соціально-психологічний клімат в сім’ї, постійне медичне спостереження за ростом і розвитком дитини. Особливо важливо попередити будь-які психологічні травми і пов’язані з ними перенапруження нервової системи. Повинні бути виключені ситуації, які викликають гострі переживання, конфліктні ситуації, переляк. На дитину травмуюче впливають різноманітні сімейні сварки, пияцтво, бійки. Батьки, якщо вони зацікавлені в нормальному розвитку своєї дитини, повинні створювати для неї сприятливий мікроклімат.

2. Своєчасне виявлення у дитини вад. Це потрібно для того, щоб у дитини не виникло ускладнень і так аномального розвитку. Засоби попередження аномалій стосуються не тільки первинних, але й вторинних відхилень, які ускладнюють головний дефект (теорія Виготського про первинні і вторинні відхилення). Попередження їх знаходиться в тісному взаємозв’язку з своєчасним виявленням у дитини з вадами мовлення. Чим раніше це зроблено, тим менше вторинних ускладнень буде у дитини і тим більше зростає пластичність організму дитини, а це допомагає краще коригувати її недоліки. Встановити, що дитина має вади мовлення можна лише при систематичному спостереженні батьків і лікарів. Об’єктом уваги повинні бути усі стани і реакції дитини на зовнішній подразник. Батьки повинні слідкувати за тим як дитина тримає голівку, як дивиться і куди спрямований її погляд, як слухає, протягує і піднімає руки, бере і утримує предмети, як реагує на появу матері. Якщо голівка дитини час від часу падає, а все тіло гнеться, не маючи опори, якщо дитина не має потягу до світла, до яскравої іграшки і не цікавиться оточуючим, то це повинно насторожувати батьків. Якщо наприкінці першого, на початку другого року життя дитина не встає на ноги і не ходить, гуління не переходить в лепіт, затримується окостеніння черепу і спинного мозку, руки худі і немічні, живіт здутий, спостерігається слиновиділення і конвульсії, то це вже вказує на появу вад у розвитку.

Якщо з’явилася в сім’ї дитина з вадами мовлення, батьки повинні звернутись до спеціалістів і докласти всіх зусиль, щоб якомога більше взнати про природу дефекту дитини, про труднощі, які дитина відчуває на шляху розвитку.

3. Знання батьками природи наявного дефекту і особливостей розвитку дитини з вадами мовлення. Для цього корекційний педагог повинен разом з батьками вивчати дитину, постійно консультувати батьків, надавати спеціальну літературу, щоб батьки могли систематично поповнювати свої знання, щодо правильного розвитку дитини. Особливо важливо виявити, що саме призвело до виникнення відхилень у дитини, які засоби корекції потрібно застосовувати до неї.

4. Наявність відповідної популярної літератури з корекційної педагогіки, яку можна використовувати при роботі з батьками дітей з вадами мовлення.

5. Систематичне спостереження за розвитком дитини (батьки, корекційний педагог, психолог, лікар). Повинна бути розроблена спеціальна програма виховання дитини в сім’ї. В деяких випадках потрібно навчити батьків доглядати за дитиною, побудувати взаємини між ними.

6. Організація спеціального виховання дитини. Індивідуальні програми виховання і ранньої корекційної роботи з дитиною. Складовою частиною системи виховання і корекції є створення сприятливих умов життя дитини. Найголовніше - це повна повага батьків, любов і взаємна відповідальність за виховання дітей, здоровий моральний клімат сім’ї та ін. Завдяки цьому виховання і корекція проходять успішно і ефективно.

7. Взаємозв’язок та взаємодіяльність сім’ї з корекційним педагогом, лікарями-спеціалістами, психологами. Виправлення недоліків автоматично не відбувається. Для цього потрібно спеціальне навчання і виховання дитини.

2 питання. Ефективність консультування батьків дітей з вадами мовлення та надання їм методичної допомоги

Медико-генетичне консультування - це особливий вид медичної допомоги населенню – сім’ям, які зацікавлені запобігти народженню в них дітей із спадковими захворюваннями. Основою медико-генетичного консультування є прогнозування нащадків. Суть прогнозу – розрахунок вірогідності ризику народження хворої дитини в сім’ї, яка звернулась по допомогу.

Наведемо 3 етапи медико-генетичного консультування:

1 етап - уточнення діагнозу захворювання. З цією метою можуть проводитись спеціальні обстеження хворого і його родичів. Найчастіше - це дослідження крові і сечі з метою вивчення каріотипу (набору хромосом) і активності ферментів. Збираються і аналізуються і генеалогічні дані (досліджується генеалогічне дерево).

2 етап - здійснення головної мети консультування - встановлення ступеня ризику народження хворої дитини в даній сім’ї. Найчастіше цей показник передається в відсотках. В складних умовах для оцінки ризику використовують спеціальні комп’ютерні програми. В тих випадках, коли захворювання визначається одним геном з відомим типом спадковості, розрахунок найбільш простий.

3 етап - повідомлення батькам вірогідності народження хворої дитини. Лікар надає інформацію про причину захворювання і повідомляє про існуючі методи профілактики, наприклад про можливість дородової діагностики. Тільки 10 % усіх відомих спадкових захворювань, а їх сьогодні відомо понад 3000, можна діагностувати у внутрішньочеревному періоді розвитку дитини. Показниками для дородової діагностики хвороби плоду є досить важкий ступінь захворювання і досить високий (більше 1%) ступінь генетичного ризику.

У випадку несприятливої відповіді сім’я повинна бути готова на перерву вагітності. Одним з методів медико-генетичного консультування є ультразвукове дослідження. Воно дозволяє виявити порушення розвитку тулуба, головного мозку, кінцівок, а також недоліки внутрішніх органів плоду. Це дослідження дозволяється при всіх вагітностях високого ризику. Ультразвукове дослідження є складовою частиною інших втручань, які пов’язані з внутрішньоматковими маніпуляціями з метою визначення розташування плаценти і плоду. Процедура, яка пов’язана з внутрішньоматковими маніпуляціями називається – амніоцентезом (можливість його проведення лише на 6 тижні вагітності). Метод полягає в тому, що роблять пункцію матки і беруть пробу біляплодової рідини (можна визначити стать плоду, вивчити його хромосоми і провести ряд біохімічних аналізів для визначення порушень обміну речовин). Останнім часом використовують метод біопсії хоріона (можна проводити з 7 тижня вагітності), біопсія ворсинки хоріону (плідна оболонка) проводиться за допомогою спеціальних гнучких щипців, які вводять через шийку матки. Існують і інші методи дородової діагностики, які використовуються менше, оскільки в них менша результативність і високий травматизм. Всебічний розгляд з генетиком питання про здорових спадкоємців є необхідним тому, що багато подружь не прагнуть мати більше дітей, оскільки ризик повторення тяжкої хвороби дуже високий. Лікар може встановити, що цей ризик не перевищує середнього рівня в будь-якій сім’ї. Ризик народження хворої дитини існує в кожній сім’ї, а справа лише в тому, наскільки він перебільшує середній показник.

З метою профілактики спадкових захворювань використовують штучне донорське запліднення. Для проведення цієї процедури вибирається час, близький до овуляції (вихід яйцеклітини з фолікула). Сім’я донора вводиться в шийку матки за допомогою тонкої піпетки. Жінка знаходиться в горизонтальному положенні не більше одної години після процедури. Рахують, що в цей період наступає запліднення. Показниками для штучного донорського запліднення є аутосомно-домінантні захворювання в чоловіків (Хорея Гентінгтона – важке неврологічне захворювання, яке призводить до зниження інтелекту та інвалідизації в зрілому віці), при аутосомно-рецисивних захворюваннях (коли дородова діагностика не можлива, а перерва вагітності небезпечна для подружжя).

В даний час проводиться запліднення в пробірці. Для цього вилучають не запліднену яйцеклітину, запліднюють в пробірці, а потім імплантують яйцеклітину в матку жінки. Цей метод раніше використовувався при безплідді, а зараз для профілактики захворювань, які спадкові від матері. Жінці з високим ризиком спадкового захворювання імплантується в матку яйцеклітина донора запліднена спермою її чоловіка.

Медичні показники, які потрібні для направлення на медико-генетичне консультування:

1)Відставання дитини в психофізичному розвитку без будь-якої причини.

2) Вроджені пороки розвитку та незвичайний вигляд дитини.

3) Подібні захворювання декількох родичів з однієї родини.

4) Спадкові захворювання у будь-кого з родичів подружжя.

5) Порушення розвитку опорно-рухового апарату (карликовість, гігантизм, викривлення кінцівок та ін.).

6) М’язові дистрофії та порушення ходи.

7) Неправильна форма статевих органів.

8) Різко виражені аномалії шкіри і її похідних (волосся, зубів, нігтів), нейрофіброматозні вузли.

9) Незвичний запах сечі дитини.

10) Безпліддя подружжя (якщо доведені спадкові причини).

11) Викидні та мертвонароджені діти з невідомої причини.

12) Сімейні форми алергії.

13) Захворювання, які мають прогресуючий характер.

14) Вік вагітної жінки за 40 років.

15) Несумісність подружжя за резус-фактором, або групами крові АВО, якщо в анамнезі є вказівка на резус, або АВО – конфлікт під час попередніх вагітностей.

16) Порушення поведінки за типом раннього дитячого аутизму.

Для того, щоб отримати медико-генетичне консультування потрібно звернутись в консультативний кабінет з медичної генетики, або в медико-генетичну консультацію. Ці центри проводять також і масове обстеження новонароджених з метою своєчасного виявлення та лікування найбільш поширених порушень обміну речовин (фенілкетонурія, гіпотеріозу).

Якщо в сім’ї наявні будь-які спадкові захворювання, то потрібно звернутись на медико-генетичну консультацію самостійно, або через дільничного лікаря. При багатьох вроджених генетичних аномаліях використовують хірургічне втручання. При цьому можливе повне видужання.

При спадкових порушеннях обміну речовин використовується дієтотерапія. Спеціальна дієта виключає можливість накопичення в організмі шкідливих токсинів, які впливають на центральну нервову систему. Якщо своєчасно почати лікування, то розвиток дитини буде нормальним. В деяких випадках при ендокринних порушеннях ефективна гормональна терапія, тому що лікування спадкових захворювань має симптоматичний характер і не впливає на причину захворювань, тому насамперед потрібно приділяти увагу профілактиці спадкових захворювань.

Однією з головних проблем медико-генетичного консультування, мета якого - полегшення людських страждань, що пов’язані з появою, або ризиком появи генетичних порушень у сім’ї, є проблема ефективності цього консультування. Оцінювати ефективність консультування потрібно за даними наданої генетичної інформації, яка повинна включатися в процес мотивації для прийняття рішення консультуючими. До досягнення кінцевого результату виникає ряд ускладнень, які детермінують процес прийняття рішення, нерідко дуже болісного для батьків. На ефективність консультування впливає багато факторів – як об’єктивних (рівень розвитку медичної генетики в цілому, підготовленість генетиків-консультантів, удосконалення різних методів дослідження, діагностування спадкових хвороб), так і суб’єктивних (рівень інтелектуального розвитку консультуючих, структура міжособистісних стосунків, включаючи статеві взаємини, переконання і нереальність очікувань з якими люди приходять на консультацію, емоційний стан батьків в момент повідомлення генетичної інформації). В літературі є різні дані щодо ефективності генетичного консультування. Число сімей, для яких візит до генетика став корисним коливається від 5до 84%. На половину сімей, які звернулись на медико-генетичне обстеження, консультація не дає ніякого впливу. Суб’єктивна оцінка особами, які отримали консультацію, її потрібності свідчить про недостатню ефективність консультування. Рейнольдс в книжці „Генетичні консультації” наводить наступні дані: 55% пацієнтів рахують відвідування консультації корисними, 20% - безкорисними, 25% залишаються невизначеними. Дослідження консультантів довели, що батьки дуже поверхово знають про захворювання своєї дитини. Рівень початкових знань складає 25-30% від максимально можливих. Характерно, що лише 3 % усвідомлюють рекурентний ризик народження дитини з тією ж спадковою аномалією, 15% батьків рахують, що народження в їх сім’ї дитини з порушеннями - це причина за якою вони не можуть народити здорову дитину, 6% людей, які звернулись на медико-генетичне консультування прагнуть переоцінити вірогідність повторного захворювання в сім’ї, в той час частина батьків не бажає усвідомлювати можливість повторення трагедії. Рівень розуміння генетичної інформації після заключної бесіди з генетиком, на якій батькам надавалась повна інформація щодо захворювання їх дитини, ризику повторної появи в їх сім’ї подібного дефекту, значно варіює (від 30-100% усієї інформації). 15% батьків навіть після консультування не знають про рекурентний ризик для них. У зарубіжній літературі існує дві діаметрально протилежні думки щодо характеру поради спеціалістів. Так, американський вчений Фразер вважає, що медико-генетичне консультування повинно мати директивний характер, тобто консультант активно пропонує сім’ї прийняти вирішальне рішення щодо життя дитини та подальшого дітонародження. Але інші генетики, такі, як Коте, Девіс, Абрамовський дотримуються протилежної думки: консультант повідомляє батькам інформацію про стан дитини, дає прогноз її розвитку, встановлює ризик виникнення подібного захворювання для наступних дітей і разом з цим не надає ніякої конкретної рекомендації. Прийняття рішення відносно подальшої поведінки сім’ї – рішення до того чи іншого виду життя хворої дитини, подальше планування стає вибором з двох альтернатив, що є найбільш відповідальним етапом консультування. В останні роки активно розробляються моделі поведінки консультантів в процесі спілкування з сім’єю. Так, Кеслер в праці „Психологічний аспект генетичного консультування” пропонує деякі методи психологічної підготовки, спрямовані на зменшення негативних реакцій консультуючих. Арнольд, в праці „Різноманітність структурних сценаріїв у генетичному консультуванні”, вважає, що один із засобів, який допомагає подружжю зробити правильний вибір щодо репродуктивної поведінки, може бути програвання різноманітних ситуацій, які можуть виникнути у майбутньому – це так званий „структурний сценарій”.

Підготовча психотерапевтична робота з сім’єю повинна починатись ще під час очікування прийому. Спеціально для цього надається наочна інформація, яка допомагає сім’ї зорієнтуватись в своїй проблемі.

Усі різноманітні реакції батьків щодо народження аномальної дитини проходять 4 основних фази:

1 фаза характеризується станом батьків, їх розгубленістю, а іноді і страхом, це фаза короткочасна, але іноді батьки її використовують, як своєрідний засіб захисту від нещастя, що свідчить про відсутність адаптації в сім’ї. Результатом такого стану батьків є різке падіння самооцінки. В цей період батьки не в змозі адекватно зрозуміти і сприйняти інформацію. В цьому випадку консультування потрібно зупинити, провести психокорекцій ні заходи, або відкласти його до часу мінімальної адаптації в сім’ї. Нерідко батьки знаходячись в шоковому стані, заперечують встановлений діагноз. Це і є 2 фаза стану сім’ї і є важливою психологічною складовою поведінки подружжя, а саме ці почуття відкладають візит в консультацію для отримання подальшої інформації. Функція заперечення спрямована на те, щоб зберегти рівень надії або почуття стабільності сім’ї до факту, який може їх зруйнувати. Крайньою формою негативізму є відмова від обстеження дитини і проведення будь-яких корекційних заходів. Деякі батьки багаторазово прагнуть скасувати встановлений діагноз, звертаючись в наукові та лікувальні центри. Інші визнають діагноз. Описана фаза - негативізм і заперечення, як правило явище тимчасове, цей депресивний стан, пов’язаний з усвідомленням істини, характеризує 3 фазу. Яким чином подібний стан впливає на успіх консультування, ще невідомо. Неможливо повністю оцінити ступінь впливу такого сильного потрясіння. Необхідність допомоги хворій дитині, спеціального безперервного догляду за нею можуть розвивати негативні почуття і таким чином спричинити синдром афекту і мотивації. Цей синдром, який отримав назву „хронічний смуток” є результатом постійної залежності життя батьків від потреб дитини. Самостійне повторне звернення батьків за допомогою в консультацію характеризує собою 4 фазу –початок соціально-психологічної адаптації всіх членів сім’ї, встановлення адекватних емоційних контактів з спеціалістами і достатньо зрозуміла поведінка в плані їхніх порад.

Батьки, які люблять своїх дітей, самі проводять регулярно корекційно-розвивальні заняття, стимулюють їх до контактів з природою і соціумом, організовують спостереження за навколишньою дійсністю, допомагають дитині в цьому. Наприклад, якщо дитина не фіксує погляд на предметах, не виявляє зацікавлення до них, то її навчають:

- дивитись і спостерігати;

- розпізнавати і розглядати кольори, форми, звуки;

- проводять заняття з розвитку фонематичного слуху, формування вимови звуків, слів, фраз;

- формують вміння передавати результати спостережень в словесній формі та ін.

Шляхом організації дій з предметами корегують недоліки сприймання, мислення, уваги та інших пізнавальних процесів.

У сім’ї проводять заняття з малювання, ліплення, ручної праці, домоводства, читання книжок, перегляд телепередач.

Батьки повинні включати дитину з вадами мовлення в спілкування з однолітками, стимулювати її участь в груповій грі. В сім’ї проводиться велика робота з корекції недоліків фізичного розвитку. З дітьми постійно проводиться систематична робота:

- фізичні вправи, ранкова гімнастика, загартовування;

- прогулянки на свіжому повітрі;

- рухові ігри з однолітками;

- дотримання охоронно-педагогічного режиму вимог лікарняного контролю;

- забезпечення раціонального харчування, виконання правил гігієни, відпочинку, раціональна регламентація життєдіяльності дитини (розумне дозування сну, праці, відпочинку).

Головною проблемою, на яку потрібно постійно звертати увагу батьків, є моральне виховання. Щоб виховати у дітей правильні життєві уявлення, вміння правильно жити і працювати в колективі, протистояти негативним впливам та ін., необхідні насамперед здорові взаємини в сім’ї. Там, де немає взаємоповаги, у дітей не формуються якості, необхідні для спілкування з оточуючими. Необхідно показати батькам характерну особливість дитини з вадами мовлення – навіюваність, наслідком якої стають вчинки і правопорушення. Тому важливо, щоб з дитинства вироблялась чесність, порядність, доброта, нетерпимість до зла, брехні. Потрібно вчити дітей взаємодіяти з людьми, бути стриманими, самокритичними. Батьки не повинні соромитись дефектів дітей і відвідувати з ними театри, музеї, виставки. Звертати увагу на поведінку в громадських місцях. Головне – це особистий приклад батьків, який використовується разом з поясненням і бесідами. Значну увагу потрібно приділяти і естетичному вихованню дітей з вадами мовлення. З раннього дитинства потрібно прищеплювати почуття прекрасного, це стосується усього: побуту, сім’ї, культури поведінки, культури взаємин, культури праці тощо. Діти повинні вміти підтримувати чистоту і порядок в домі, гарно і смачно готувати їжу, модно зі смаком одягатися. Всьому цьому потрібно вчити з дитинства демонструючи і показуючи різноманітні приклади, вправи, зразки для виконання та наслідування. Рекомендуючи батькам різні методи і засоби виховного впливу, потрібно відзначити і роль музики у розвитку естетичних смаків. Музика формує емоційний стан (в одних випадках знімає напругу, підвищену збудливість, в інших - тонізує, підбадьорює, спонукає до дії, штовхає на діяльність). Основою виховання дитини з вадами мовлення в сім’ї є трудове виховання. Допоміжна школа робить багато для дитини з вадами мовлення (забезпечує професійну підготовку і виховує бажання працювати, повагу до праці). Але ці навички повинні закріплюватись вдома, для того, щоб адаптація підлітків, після закінчення школи, не ускладнювалась. Діти з вадами мовлення повинні виконувати посильні трудові доручення вдома. (прибирання приміщень, миття посуду, прання білизни, допомога в приготуванні їжі). Важливо, щоб батьки зрозуміли, що в процесі виконання постійних доручень: по-перше, розвиваються і закріплюються трудові навички, по-друге здійснюється психофізична корекція (рухи дитини стають більш координованими, дитина стає спритною, іде розвиток уваги, спостережливості, закріплюється воля, підвищується загальний емоційний тонус, діти стають ініціативними і впевненими в собі.) Збудливі діти заспокоюються під впливом спрямованої діяльності. Готування їжі, пошиття одягу, купівля речей, оплата комунальних послуг потребують найпростіших арифметичних розрахувань, кмітливості, використання набутого досвіду. Праця розвиває пам’ять, розум дітей, викликає потребу до мовного спілкування, збагачує словниковий запас. Дефектолог дає поради щодо вибору виду праці дітей з вадами мовлення, показує, що краще коригує особистість дитини. З цієї позиції дитина повинна відчувати задоволення від праці.