Особливості міжнародних розрахунків – інкасо, акредитив, банківський переказ, валютні кліринги.

Документарний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобов'язується на прохання клієнта здійснити оплату документів третій особі (бенефіціару), на користь якої відкрито акредитив.

Рис. 5.1. Розрахунки за документарним акредитивом

Після укладання контракту експортер готує товар до відван­таження, про що повідомляє імпортера. Отримавши таке пові­домлення, покупець подає своєму банкові доручення (заяву) на відкриття акредитива. У цій заяві банку доручається відкрити то­варний акредитив на умовах, які перелічені в ньому і відповіда­ють укладеному контракту.

Відкритий банком акредитив направляється експортеру, який указаний у цьому акредитиві. Як правило, акредитив направля­ється через авізуючий банк, що знаходиться в країні експортера.

Отриманий від емітента акредитив може бути авізований бан­ком без зобов'язань з його боку. У цьому разі авізуючий банк тільки перевіряє наявність документів за зовнішніми ознаками. Він не бере на себе жодних зобов'язань щодо гарантії платежу експортеру.

Якщо банк-емітент звертається до авізуючого банку дати під­твердження відкритому акредитиву, тобто додати власну гаран­тію платежу, то такий банк уже виступає в ролі банку, що підтвер­джує цей акредитив. Тоді відкритий акредитив має гарантії двох банків, один з яких перебуває в країні експортера, а другий — у країні покупця.

Далі відкритий акредитив підлягає переданню його бенефіціару. Отримавши акредитив, бенефіціар перевіряє відповідність йо­го умовам контракту. У разі невідповідності бенефіціар може сповістити свій банк про умовне прийняття акредитива і вимага­ти у покупця внесення необхідних змін до його умов. Якщо бе­нефіціар згоден з умовами відкритого на його користь акредитива, він у встановлені терміни відвантажує товар і, отримавши транспо­ртні документи від перевізника, надає їх разом з іншими докумен­тами у свій банк. Банк експортера перевіряє всі документи щодо їх відповідності умовам акредитива і надсилає їх банку-емітенту для оплати, акцепту.

Отримавши документи, банк-емітент перевіряє їх, після чого переказує суму платежу банку експортера, дебетуючи рахунок імпортера. Банк експортера зараховує виручку бенефіціару. Імпортер же, одержавши від банку-емітента документи, одержує за ними у власність товари від перевізника.

Банк-емітент може сам виконати акредитив чи уповноважити банк експортера (або інший банк) на виконання акредитива, здій­снивши платіж бенефіціару або акцепт його тратт. Витрати, пов'язані з відкриттям акредитива, як правило, бере на себе покупець, хоча він може вимагати в експортера, щоб той взяв на себе всі витрати і комісії або їх частину.

У практиці міжнародних розрахунків розрізняють такі основні форми акредитива:

Відкличний акредитив у будь-який час може бути змінений або анульований банком-емітентом за вказівкою сторони, яка да­ла наказ на відкриття акредитива навіть без попереднього пові­домлення бенефіціара. Отже, відкличний акредитив не надає бенефіціару достатньої га­рантії. Він ніколи не підтверджується банком-кореспондентом і може використовуватись лише у ділових відносинах між партне­рами, які відомі одне одному як такі, що заслуговують на взаємну довіру.

Безвідкличний акредитив дає бенефіціару високий ступінь гарантії того, що його поставки і послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. Іншими словами, безвід­кличний акредитив, якщо надані документи й додержані всі його умови, є твердим зобов'язанням платежу банку-емітента. Для змінення та анулювання умов безвідкличного акредитива обов'яз­ково необхідна згода як бенефіціара, так і відповідальних банків.

При безвідкличному непідтвердженому акредитиві банк-кореспондент лише авізує бенефіціару відкриття акредитива. У цьому разі він не бере ніякого власного зобов'язання щодо платежу і, таким чином, не зобов'язаний його проводити по доку­ментах, які надані бенефіціаром, за свій рахунок.

При безвідкличному підтвердженому акредитиві банк-ко­респондент підтверджує бенефіціару акредитив. Тим самим він зобов'язується здійснити платіж за документами, відповідними акредитиву і поданими в строк. Отже, у цьому разі бенефіціар поряд з зобов'язанням банку, що відкрив акредитив, має юридично рівноцінне і самостійне зобов'язання банку-кореспондента здійснити платіж. Тому ступінь забезпечення платежу для нього істотно збільшується.

Документарні акредитиви можуть бути покритими і непокритими.

Покриття може надаватися кількома способами:

* кредитуванням на суму акредитива кореспондентського ра­хунку виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку;

* наданням виконуючому банку права списати всю суму акре­дитива з рахунку банку-емітента, що ведеться в ньому;

* відкриттям банком-емітентом страхових депозитів або депо­зитів покриття у виконуючому банку.

Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розра­хункових документів суму коштів, що йому належить, від плат­ника (імпортера) за відвантажені йому товари чи надані послуги і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

Розрізняють два види інкасо — чисте і документарне. Чис­те інкасо означає інкасо фінансових документів, які не супро­воджуються комерційними документами. Документарне інкасо — це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних до­кументів.

Рис. 5.2. Розрахунки у формі інкасо

Розрахунки у формі інкасо здійснюються за схемою, яка пока­зана на рис. 5.2. Після укладення контракту, в якому сторони, як правило, обумовлюють, через які банки проводитимуть розраху­нки, експортер відвантажує товар відповідно до умов його поста­вки. Отримавши від перевізника транспортні документи, експор­тер готує комплект документів (рахунки, коносаменти, серти­фікати якості тощо, а також, за необхідності, фінансові докумен­ти — тратти і чеки) і подає їх при інкасовому дорученні своєму банку-ремітенту. Банк-ремітент перевіряє за зовнішніми ознака­ми відповідність поданих документів переліченим в інкасовому дорученні і відправляє їх разом з дорученням банку-кореспон­денту країни імпортера. В інкасовому дорученні банк експортера, як правило, дає інструкції щодо переказування коштів, отрима­них від імпортера, або (у разі необхідності) щодо векселів, акцеп­тованих імпортером (якщо такі направляються при інкасовому дорученні). Отримавши інкасове доручення і документи, банк країни імпортера (інкасуючий банк, або банк, який подає доку­менти) передає їх покупцеві (імпортеру) для перевірки з метою отримання від нього платежу (акцепту тратти). При цьому інка­суючий банк може зробити подання платнику безпосередньо або через інший банк. Документи видаються платнику тільки проти платежу (акцепту тратти). Після отримання платежу від імпорте­ра інкасуючий банк переказує виручку банку-ремітенту поштою. телеграфом, каналами СВІФТ (залежно від інструкцій). Отрима­вши переказ, банк-ремітент зараховує виручку експортеру.

Інкасо є таких видів:

1. Вручення документів проти платежу – банк ,який подає документи може вручати їх платнику тільки проти негайної оплати.

2. Вручення документів проти акцепту - банк ,який подає документи може вручати їх платнику проти акцепту тратти, яка підлягає сплаті протягом 30-180 днів після пред’явлення, чи тратти, що підлягає платежу в обумовлений сторонами термін. Трасат до здійснення платежу вже вступає у володіння товаром. Він може продати його дуже швидко ї тим самим отримати необхідні кошти для сплати векселя. Для продавця після відвантаження товару забезпеченням може бути тільки акцепт трасата. Таким чином, у період до строку платежу за векселем він ризикує, що може не одержати платежу. З метою зменшення свого ризику продавець може вимагати, щоб акцепт був доповнений авалем першокласного банку.

3. Документи без оплати – документи можуть бути видані без оплати під письмове зобов’язання платника здійснити платіж у визначений термін. Це зобов’язання підписується покупцем і банком покупця.

4. Акцепт із врученням документів проти платежу – використовується дуже ріко. У таких інкасових дорученнях продавець вимагає, щоб трасат після пред’явлення документів акцептував вексель строком закінчення його дії в зазначений час (н-д, через 60 днів після пред’явлення).при цьому він може отримати документи тільки після платежу за векселем. До цього часу товар повинен бути на зберіганні.

Розрахунки під час здійснення заліку взаємної заборгованості (Платіж на відкритий рахунок) - До розрахунків, що здійснюються як залік взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише за їх різницею здійснюється платіж на загальних підставах.

Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми по­точної заборгованості. Після відвантаження товару і відправлен­ня документів на адресу імпортера експортер заносить суму вар­тості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі прове­дення. Таким чином, ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу.

Другою особливістю цієї форми розрахунків є те, що товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, у зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів покладається на плечі учасників угоди, передусім експортера. Ще одна особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком за­лежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними здійсню­ватимуться не за кожною окремою партією товару, а у відповідні терміни — зазвичай в кінці місяця або кварталу. Якщо поставки товарів взаємні, то можливий залік вимог на безвалютній основі. Підприємства, що мають господарські зв'язки за поставками товарів (виконаними роботами, наданими послугами), можуть здійснювати розрахунки періодично за сальдо зустрічних вимог.

У договорах між підприємствами передбачаються періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки.

Після складання акта звіряння взаємної заборгованості в строки, визначені законодавством України, та сторона, на користь якої склалося кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує
розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель.

Платіж на відкритий рахунок — найризикованіша для експортера форма розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того, як всі права на товар перейшли до покупця разом з трваророзпорядчими документами, постачальнику залишається тільки покладатися на платоспроможність і розрахункову дисци­пліну покупця. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунку аналогічний ризику непостачання товару або недопостачання товару експор­тером при авансових платежах.