Банківський переказ

Банківський переказ являє собою просте доручення комер­ційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи (рахунки, транс­портні та інші документи) направляються від експортера імпор­теру безпосередньо, минаючи банки. Комерційний банк виконує тільки платіжне доручення іноземних банків або оплачує відпо­відно до умов кореспондентських відносин виставлені на нього банківські чеки за грошовими зобов'язаннями іноземних імпо­ртерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на іноземні банки за грошовими зобов'язаннями українських імпортерів.

Рис. 4.2. Банківський переказ

Банки починають брати участь у цій формі розрахунків при поданні в банк імпортера відповідної заяви на оплату контракту. Банки не несуть ніякої відповідальності за платіж (поставка товару, передання документів, а також сам платіж не входять у функції банку до моменту подання платіжного дору­чення). Таким чином, банки несуть мінімальну відповідальність при банківському переказі і, отже, стягують мінімальну комісій­ну винагороду. При банківському переказі комісію, як правило, бере банк імпортера з переказодавця, відповідно до тарифів комі­сійного винагородження комерційного банку за роботу з клієнта­ми (розмір її визначається самим банком і є або фіксованим, або виражається у відсотках). Банк імпортера, прийнявши заяву на переказ від клієнта-імпортера, надсилає від свого імені платіжне доручення у відповідний банк експортера.

Після отримання платіжного доручення банк експортера пере­віряє його правильність і зараховує отриману суму на рахунок експортера. Це схема банківського переказу за фактично постав­лений товар. Вона вигідніша імпортеру, оскільки останній отри­мує товар і документи, як правило, до моменту оплати.

8. Валютний дилінг у банках. Валютні клірингові операції та валютний арбітраж.

Операції на валютному ринку комерційні банки проводять через підрозділи валютного дилінгу, які складаються з двох відділів: дилінгового відділу (front-office) та відділу розрахунків за валютними операціями (back office).

У дилінговому відділі (front-office) працюють групи фахівців, що займаються проведенням конверсійних, кредитно-депозитних опе­рацій, а також обслуговуванням клієнтів, які здійснюють за посеред­ництвом банку операції на валютному ринку. Фахівці, що займаються проведенням конверсійних операцій, здійснюють купівлю-продаж валют за дорученням клієнтів, а також проводять арбітражні та спе­кулятивні операції з валютою. Фахівці кредитно-депозитного підроз­ділу займаються залученням та розміщенням валютних ресурсів за дорученням клієнтів та від імені банку. Дилери підрозділу з обслу­говування клієнтів банку укладають з останніми угоди з конвертації валютних ресурів, приймають валютні депозити. Безпосередньо ди­лери цього відділу не працюють на ринку, а забезпечують виконання доручень клієнтів фахівцями групи конверсійних та кредитно-депо­зитних операцій.

Основними функціями відділу розрахунків за валютними опера­ціями (back office) є отримання та перевірка правильності оригіналів угод, оформ­лення платіжних документів для перерахування коштів банкам-кореспондентам, контроль за реальним рухом коштів, перевірка та оплата рахунків брокерських фірм, що виступали посередниками при укладанні угод тощо.

Фахівці відділу валютного дилінгу беруть участь у реалізації ком­плексної стратегії банку з управління ризиками, оскільки прове­дення обмінних та кредитно-депозитних операцій з валютою вимагають від співробітників відділу узгодження термінів, обсягів ва­лютних вкладень, а також узгодження процентних ставок за інвес­тованими та залученими валютними ресурсами. Дилери відділу контролю­ють ведення відкритої валютної позиції банку, стежать за підтри­манням ліквідності балансу, визначають стратегії валютного та про­центного арбітражу.

Валютні дилери вітчизняних банків користуються для проведен­ня операцій на внутрішньому чи зовнішньому ринках послугами міжнародних інформаційних агентств "Рейтер" (REUTERS), "Доу-Джонс Телерейт" (Dow Jones Telerate), фірми "Блумберг". Ці агент­ства пропонують своїм користувачам інформацію про курси цінних паперів на найбільших організованих ринках, поточні та форвардні валютні курси, процентні ставки на міжнародному й регіональних ринках. Дилери валютного ринку можуть не тільки ознайомитись з економічними новинами, а й скористатись пакетами прикладних програм для проведення фінансового аналізу ринку, прогнозування та формування спекулятивних або інвестиційних стратегій.

Конверсійні угоди укладаються по телефону або з використанням дилінгової системи "Рейтер-2000", яка дає змогу учасникам системи вести переговори та укладати угоди в режимі двостороннього телекс­ного зв'язку з більш як 3600 банками та компаніями у 82 країнах. Переговори учасників угоди фіксуються на плівці і зберігаються протягом визначеного часу (як правило, не менше, ніж 3 місяці). Угода вважається формально укладеною після використання клю­чового слова і може бути розірвана лише за взаємною згодою учас­ників угоди. Текст переговорів роздруковується на спеціальному принтері і видається учасникам угоди банками-контрагентами. У разі відмови від угоди одного з її учасників інша сторона угоди може використати копію запису для доведення факту здійснення угоди.

Основними реквізитами угоди є сума купленої чи проданої валю­ти, обмінний курс, дата валютування, платіжні інструкції (рахунки, на які потрібно переказати куплену валюту та валюту платежу), на­зва брокерської фірми, якщо за її допомогою укладалася угода.

Процедура укладання угоди складається із запиту одного з учас­ників угоди на купівлю (продаж) визначеної суми валюти, відповіді іншого учасника угоди щодо курсів попиту-пропозиції за даною угодою, уточнення курсів у разі м'якої пропозиції (коли курси можуть кори­гуватись) та укладання угоди. Стандартний запит містить валюти, що обмінюються, обсяг базової валюти в мільйонах та умови розрахунків.

У разі укладання угоди з розміщення або залучення депозитів зазначаються валюта, сума, процентні ставки, дата валютування та дата закінчення угоди, платіжні інструкції. Процедура укладання угоди складається із запиту одного з учасників угоди про процентні став­ки з інвестування (залучення) коштів у визначеній валюті на обу­мовлений термін, відповіді іншого учасника угоди щодо можливих процентних ставок за цією валютою, уточнення ставок, якщо це мож­ливо, та укладання угоди.

Запит, що має вигляд DEPO USD 5 3МТН, означає бажання інвестувати (чи залучити) 5 млн. дол. США на 3 міс. та бажання отримати інформацію про відповідні процентні ставки.

Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного зако­нодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів – за допомогою вільно конвертова­ної валюти у повному обсязі або через валютний кліринг.

Валютний кліринг у міжнародних розрахунках має обов'яз­ковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг. Міждержавними угодами визначаються:

− банки, уповноважені вести клірингові рахунки;

− обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина);

− валюта клірингу;

− технічний кредит – граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком;

− порядок погашення сальдо за клірингом – без конверсії, з об­меженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту.

Особливою формою валютних операцій є валютний арбітраж, оскільки він, як основна операція в роботі дилерів комерційних банків, використовується і небанківськими учасниками валютного ринку Валютний арбітраж — це операції з валютами з метою одержання прибутку через використання у визначений момент часу існуючих на фінансових ринках розривів між курсами і відсотковими ставками за касовими і строковими операціями.

Основний принцип валютного арбітражу — купити певний фі­нансовий актив дешевше і продати його дорожче. Це пов'язано з відхиленням валютного курсу на валютних ринках, яке визначається величиною операційних витрат на переказ даної валюти з одного ринку на інший. Отже, курс долара у Нью-Йорку відрізняється від курсу цього ж долара в Токіо на величину операційних витрат, пов'язаних з переказом долара з Нью-Йорка в Токіо. У випадку, якщо курси валют відрізняються на величину більшу, ніж величина операційних витрат, виникає можливість гри на курсових різницях, яка має назву валютного арбітражу. Розрізняють часовий і просторовий (локальний) валютний арбітраж.

Часовий валютний арбітраж — це валютна операція з метою одержання прибутку від різниці валютних курсів у часі.

Просторовий (локальний) валютний арбітраж передбачає одержання доходу за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально-віддалених ринках.

Кожний валютний арбітраж водночас може бути простим і складним (крос-курсовим). Простий арбітраж виконується з двома валютами, складний (крос-курсовий) — з трьома і більше.

Переваги валютних арбітражних операцій полягають у тому, що завдяки одночасній купівлі і продажу валют легко закрити валютні позиції, що в свою чергу зводить до мінімуму валютні ризики.