Всмоктування речовин у кишечнику

знову в кишечник і в клубовій кишці всмоктуються в кров. Якби не було такого кругообігу жовчних кислот, тоді для забезпечення всмоктування жирів потрібно було б 12 л жовчі. Жирні кислоти надходять в епіте- ліоцит. Подальше їх всмоктування здійснюється двома шляхами.

Високомолекулярні жирні кислоти (з вуглецевим ланцюжком більше 10-12) в ентероциті з’єднуються з гліцерином (реетерифікують до тригліцеридів). Тригліцериди й холестеролові ефіри, вкриті шаром з білків, холестеролу й фосфоліпідів, утворюють хіломікрони (діаметр 1 мкм). Хіломікрони всмок- туються в лімфатичні судини ворсинок (утворюється емульсія білого кольору) і через грудну лімфатичну протоку надходять у кров. З током крові хіломікрони надходять в жирові депо, де утворюється білий жир.

Другий шлях. Низькомолекулярні жирні кислоти (з вуглецевим ланцюжком до 10-12) від ентероци- тів надходять безпосередньо в кров’яні капіляри й транспортуються як вільні (неетерифіковані) жирні кислоти через ворітну вену в печінку, де відбувається синтез фосфоліпідів, ліпопротеїнів.

Всмоктування вуглеводів.Вуглеводи всмоктуються у вигляді моносахаридів: глюкоза, галакто- за, фруктоза. Максимум за годину всмоктується 120 г глюкози.

Моносахариди всмоктуються різними шляхами.

Пасивний транспорт: за концентраційним градієнтом, за електрохімічним градієнтом.

Натрійзалежне транспортування глюкози (котранспортування, симпорт, вторинне активне транс- портування – енергозалежним є транспортування Na+): внаслідок меншої концентрації в ентероциті Na+ за градієнтом концентрації (пасивно) рухається в клітину; глюкоза надходить разом із Na+ і вивільняється в клітину; йони Na+ активно транспортуються в бічні міжклітинні простори а глюкоза за допомогою транспо-

ртера SGLT 2 – до інтерстеційного простору, а звідти – до капілярів.

Активний транспорт – всмоктування глюкози шляхом фосфорилювання.

Всмоктування білківздійснюється після їх розщеплення до амінокислот. В ентероцитах є 7 тра- нспортних систем для амінокислот. 5 із них залежать від Na+, 2 – від Cl-. Ди- та трипептиди всмоктуються за участю Н+. Низькомолекулярні білки можуть всмоктуватися пасивно шляхом персорбції, шляхом дифу- зії та завдяки електростатичним силам. У новонароджених білки можуть всмоктуватися шляхом піноцито- зу. Таким чином в організм дитини з молоком матері надходять антитіла.

Всмоктування води й мінеральних солей.До органів травлення щодоби надходить близь- ко 10 л води: 2-3 л з їжею, 6-7 л – з травними соками. З калом виділяється 0,1-0,15 л. Основна маса води всмоктується у верхніх відділах тонкої кишки завдяки осмосу. Всмоктування вуглеводів, амінокислот, а особливо мінеральних солей сприяє одночасному всмоктуванню води. Вирішальна роль у всмоктуванні води належить іонам натрію та хлору.

Всмоктування натрію через базолатеральні поверхні мембрани ентероцита здійснюється активно натрій-калієвим насосом. Завдяки цьому в клітині підтримується низька концентрація Na+ і він завдяки концентраційному градієнту входить через апікальну мембрану. За Na+ за електрохімічним градієнтом

альдостерон, кортикостероїди.

Всмоктування кальцію здійснюється також активно. Для переносу Са2+ потрібні вітамін D, білок, який зв’язує Са2+. При цьому збільшується всмоктування фосфатів. Всмоктування Са2+ залежить від гор- монів гіпофіза, наднирників, щитоподібної (кальцитонін) та прищитоподібної (паратгормон) залоз.

Всмоктування заліза. Щоденна доза заліза становить 20 мг. Засвоєння заліза стимулюють фітова кислота (міститься у зернових пластівцях), фосфати, оксалати. Найліпше абсорбується двовалентне за- лізо (Fe2+), однак більшість харчового заліза міститься у феритичній формі (Fe3+). Незначна кількість залі-

за всмоктується в шлунку, проте шлунковий сік розчиняє залізо й дає змогу утворювати розчинні компле- кси з аскорбіновою кислотою, забезпечуючи трансформування у Fe2+ форму. Більшість заліза всмокту- ється в проксимальній частині тонкої кишки.

У товстій кишці всмоктується вода, у невеликій кількості глюкоза, амінокислоти, мінеральні солі.

Моторика

Моторика (рухова функція) системи травлення забезпечує подрібнення, розм’якшення і перетирання, змішування їжі з ферментами, транспортування хімусу, виведення екскрементів (рис. 9.2). В основі мо-

торної функції гладеньких м’язів є скорочувальна активність пучка (група клітин діаметром 100 мкм, які щільно прилягають одна до одної), що відбувається за рахунок Са2+.

Гладенькі м’язи здатні до автоматії. Пейсмекерів є декілька: у шлунку в кардіальній і пілоричній части- нах, у 12-палій кишці в ділянці печінково-панкреатичної ампули Фатера, у клубовій кишці. У регуляції мо- торики шлунково-кишкового тракту (ШКТ) приймає участь міжм’язове нервове сплетіння, яке забезпе- чує здійснення місцевих рефлексів і в той же час знаходиться під впливом центрів автономної нервової системи (симпатичні волокна гальмують, парасимпатичні через блукаючий нерв – підсилюють моторику).

Види скорочень шлунка: тонічні, перистальтичні (малі, великі, пропульсивні).

Механізм переходу (евакуації) хімусу з шлунка в 12-палу кишку.Натще пілоричний сфінктер розсла- блений і перша порція хімусу вільно проходить у 12-палу кишку. Кисле середовище цієї порції викликає подразнення хеморецепторів, виділяються секретин, гастрин ШІП і сфінктер закривається (рефлекс Сер- дюкова, замикаючий рефлекс). Після нейтралізації кислого вмісту сфінктер знову розслаблюється. На замикаючий рефлекс впливають також скорочення шлунку, градієнт тиску між шлунком і 12-палою киш- кою, наповнення шлунка та 12-палої кишки, консистенція їжі (рідка евакуюється швидше), склад їжі (жир гальмує, вуглеводи прискорюють евакуацію), температура (тепла прискорює), ступінь гідролізу, наявність газів (СО2 прискорює), тонус блукаючого (парасимпатичного) нерва. Надходження жирів і кислого хімусу зумовлює вивільнення секретину, холецистокінін-панкреозиміну і ШІП, що сповільнює евакуацію. Гіперо- смолярність дуоденального вмісту аналізують осморецептори дванадцятипалої кишки, які ініціюють спо- вільнення шлункової евакуації. Прискорюють евакуацію хімусу також гастрин, мотилін і соматостатин.

Рис. 9.2. Моторна функція ШКТ.

Моторика кишечника

Тонічні скорочення забезпечують контакт хімусу зі слизовою і покращують всмоктування.

Сегментація – перемішування, підвищення тиску.

Маятникоподібні – перемішування, мембранне травлення, всмоктування, рух хімусу в каудальному напрямку.

Перистальтичні – рух хімусу в каудальному напрямку.

Антиперистальтичні скорочення – притаманні в нормі товстій кишці.

Підсилюють моторику кишечника: блукаючий нерв, ацетилхолін, серотонін, гастрин, гістамін, холе- цистокінін, мотилін, кислоти.

Гальмують моторику кишечника: симпатичні волокна, їх медіатори норадреналiн (знижує секрецiю залоз ШКТ розслаблює гладкi м'язи кишки, у той же час слиновидiлення підсилюється) та адреналін (гальмує шлунково-кишкову мото- рику, розслаблює стiнки органiв, але скорочує сфiнктери шлунково-кишкової систем, гальмує травну секрецію), секретин, ВІП, ШІП, панкреатичний поліпептид, атропін (М-холінолітик, блокує холінорецептори постсинаптичної мембрани).