Вогнегасильні речовини

У практиці гасіння пожеж використовується наступні вогнегасильні речовини:

– вода;

– піни;

– інертні гази і пара;

– галоідовуглеводні;

– порошкові суміші.

Вода застосовується при гасінні пожежі у вигляді компактних або розпорошених струменів.

Дії води:

– механічна, шляхом збивання полум'я компактним струменем;

– охолоджуюча дія, внаслідок значної теплоємності і теплоти пароутворення;

– розбавляюча дія, що призводить до зниження вмісту кисню в навколишньому повітрі, зумовлюється тим, що об'єм пари в 1700 разів перевищує об'єм води, що випарувалася.

Водою не можна гасити:

1) горіння ЛЗР;

2) електроустановки під напругою;

3) тверді речовини, які вступають в реакцію з водою (карбіди лужних металів);

4) дуже нагріті предмети.

Гасіння водою проводять установками водяного пожежогасіння, пожежними автомашинами і водяними стволами (ручними і лафетними).

Піни застосовують для гасіння ЛЗР, каучуків, гуми, продуктів нафти. Піни підрозділяються на хімічні і повітряно-механічні.

Хімічна піна утворюється при взаємодії розчинів кислот і лугів у присутності пінотворної речовини.

Повітряно-механічна піна кратності 5-10 одержується за допомогою спеціальної пінотворної апаратури з 4-6%-х водних розчинів піноутворювачів ПО-1, ПО-6, ПО-11.

Для одержання повітряно-механічної піни застосовують повітряно-пінні стволи, генератори піни і пінні зрошувачі. Повітряно-пінні стволи з кратністю близько 10 і генератори піни з кратністю до 100 використовують в пересувних установках для гасіння зовнішніх і внутрішніх пожеж.

Інертні гази – двоокис вуглецю (вуглекислий газ), азот, димові чи відпрацьовані гази, пара, а також аргон і інші гази.

Гасіння пожеж парою застосовується для пожежного захисту закритих технологічних апаратів чи об'єктів з обмеженим повітрообміном.

Перспективніші такі вогнегасильні засоби, які ефективно гальмують хімічні реакції в полум'ї, тобто здійснюють на них інгібіруючу дію. Такими сумішами є інгібітори на основі граничних вуглеводнів, в яких один або декілька атомів водню заміщено атомами галоїду.

Галоїдовуглеводень погано розчиняється у воді, але добре змішується з багатьма органічними речовинами. Найбільшого поширення набули: тетрафтордиброметан (хладон 114В2), бромистий метилен, трифторбромметан (хладон 13В1) а також суміші 3,5; 7; 4НД; СЖБ; БФ, розроблені в ВНИИПО на основі бромистого етилу.

Галоїдовуглеводні суміші володіють зручними для пожежогасіння фізичними властивостями. Так високі значення щільності рідини і пари обумовлюють можливість створення вогнегасного струменя і проникнення крапель в полум'я, а також утримання вогнегасної пари біля вогнища горіння. Низькі температури замерзання дозволяють використовувати ці суміші при мінусових температурах.

Порошкові суміші – на основі неорганічних солей лужних металів. Не дивлячись на високу вартість, складність в експлуатації і зберіганні, ці суміші, завдяки своїм властивостям, знаходять широке застосування. Порошкові суміші є, зокрема, єдиним засобом гасіння пожеж лужних металів, алюмінійорганічних і ін. металоорганічних сполук. Найширше використовуються порошкові суміші на основі карбонатів і бікарбонатів натрію, калію (ПСБ-1, ПСБ-2, ПФ, П-1А, СИ і ін.).

Проте порошки не позбавлені недоліків. Відомо, що для досягнення найбільшого вогнегасного ефекту частинки порошку мають бути дуже дрібними, проте це збільшує їх зчіплюваність і схильність до злежування, що утрудняє зберігання і особливо подачу порошку у вогнище горіння.