Особистісні причини упереджень: статус, тип особистості.

Потреба в статусі. Люди, що перебувають на нижчих щаблях соціально-економічної драбини, або ті, чий статус значно знизився, відчувають небезпеку для позитивного Я-образу. Результати дослідження свідчать: члени клубів з нижчим статусом зневажливіше ставляться до членів інших клубів, ніж члени клубів з вищим статусом. Якщо статусу людей ніщо не загрожує, вони менше турбуються за відчуття власної переваги. Експерименти також підтверджують існування зв'язку між самооцінкою і упередженнями. Люди, які вірять у власні сили, відноситимуться до представників чужих груп доброзичливіше.

Тип особистості. Вважається, що емоційні потреби, «відповідальні» за упередженгня, переважають в «авторитарної особистості». Це зауважив Теодор Адорно у книзі „Авторитарна особистість” (1950). Провівши опити дорослих американців, Т. Адорно і його колеги виявили, що ворожість по відношенню до євреїв нерідко співіснує з ворожістю по відношенню до інших національних меншин. Для етноцентричних людей (переконаність у вищості власної етнічної та культурної групи та презирливе ставлення до інших груп) є одночасно характерними авторитарні тенденції. Авторитаризм особи – ценетерпимість у стосунку до слабких, установка на їх покарання та шанобливе підпорядкування тим, хто втілює владу в їх власних групах.

Авторитарні тенденції, що деколи виявляються в напружених міжетнічних відносинах, значно посилюються в неспокійні періоди економічного спаду і соціальної напруженості. Серед населення колишнього СРСР є індивіди з яскраво вираженою схильністю до авторитаризму. Вони підтримують політичні сили, які сповідують марксистсько-ленінську ідеологію та не розуміють доцільності проведення демократичних реформ.

Отже, упередження мають також емоційне коріння. Фрустрація підживлює ворожість, яка може виявлятися у вигляді пошуку «цапа-відбувайла», а деколи у ставленні до конкурентів. Посилені відчуттям соціальної переваги, упередження здатні також маскувати невпевненість у власних силах. Люди, схильні до авторитаризму, нерідко є носіями різних упереджень.

Коґнітивні джерела упереджень. Розглянемо, як спрощенське мислення здатне породжувати упередження. Відомий когнітивний психолог Джорж Келлі сформулював когнітивну теорію особистості[72]. Згідно неї, люди мають певні „понятійні системи” або особистісні конструкти. Келлі виокремлює такі типи людей у відповідності до їх конструктів: упереджений тип (користується невеликою кількістю категорій для опису світу, переважно дихотомними, типу „добре-погано”, „чорне-біле”); стереотипний (користується узагальненими поняттями, прийнятими в його середовищі стереотипами); передбачувальний (користується значною кількістю понять). Властиво останній тип найменш схильний до упереджень.

Стереотипам мислення присвячені тисячі праць. Відтак, упередження та стереотипи – це не лише наслідки соціальних умов і способів виразу ворожості, а й «побічні продукти» розумових процесів. Багато стереотипів є більше результуючими спрощенського, «механічного мислення», ніж емоційних станів.

Способи спрощенського мислення: категоризація. Це один із способів, до якого вдаються люди для спрощення, полегшення розуміння соціального довкілля. Співвіднесення людей до певних категорій полегшує їх розуміння. Знаючи, що члени якої-небудь групи мають деякі загальні риси, можна завдяки почутому стереотипові мати корисну інформацію про групу з мінімальними зусиллями. Сприятливими обставинами для виникнення стереотипів є: обмаль часу; надмірна зайнятість; втома; емоційне збудження; вік та недостатність досвіду.

З досвідом перебування в культурі людина виробляє досвід категоризації інших: за статусом, причетністю до етнічної групи, віком, статю.

Сприймана схожість і відмінності. Людина, яка живе в гомогенній групі, не має досвіду спілкування з представниками інших культур часто не може побачити зовнішні відмінності між ними. Спрацьовує механізм фізіогномічної редукції: поява відчуттям, що всі вони «на одне обличчя». Також може виникнути ефект однорідності чужої групи: поява відчуття, що вони всі одинакові, а ми різні. Багато людей називають всіх вихідців з Латинської Америки одним словом – «латинос» (Latinos). Що ж до самих американців мексиканського, кубинського або пуерто-ріканського походження, то для них відмінності між ними очевидні, особливо відмінності між своєю власною підгрупою та іншими. Оскільки нам зазвичай подобаються люди, схожі на нас самих, і не подобаються ті, кого ми сприймаємо як несхожих на нас, природно, що в результаті виникає схильність мислити на користь своєї групи.

Д.Майерс зауважує: чим більше ми знаємо про яку-небудь соціальну групу, тим виразніше розуміємо, що вона не однорідна. Чим менше знань, тим більше стереотипні наші уявлення[73]. Крім цього посилення соціальної ідентифікації відбувається через специфічну інтерпретацію неґативних вчинків. (Табл. 4). Якщо неґативний вчинок скоює член власної групи, то вчинок пояснюється ситуацією, якщо хтось з іншої групи, то схильністю до таких вчинків. Тут очевидною є фундаментальна помилка атрибуції.

Таблиця 4.