Соціальні джерела упереджень

Соціальна нерівність. Упередження мають кілька джерел, оскільки виконують декілька функцій. Упередження може посилювати наше відчуття власного Я і забезпечувати признання референтної для нас групи. Соціальна нерівність обумовлює виникнення упереджень. Останні допомагають виправдати економічну і соціальну перевагу тих, в чиїх руках багатство і влада.

До недавнього часу забобони сильніше відчувалися в тих регіонах, в яких колись існувало рабство. У XIX в. антропологи ніби виправдовували колонізаторську політику імперіалістичних держав своїми ідеями, буцімто народи, що населяють колонії є «нижчими за рівнем розвитку», «потребують захисту» і окультурення.

Французька дослідниця Ніколь-Клод Матьє писала про те, що антропології фіксуються й поширюються стереотипні уявлення про корінне населення колоній, зокрема про жінок. В етнологічних розвідках початку ХХ ст. практично відсутня репрезентація голосу африканських жінок, вони зпортретовані як щось природнє, дике[69].

В іншій праці Радхіки Моханрам розглянуті сучасні політики вигнання, міґрації населення з бідних постколоніальних держав у меґаполіси західного світу[70]. Там еміґранти, викоренені з власної культури, створюють марґінальні осередки (відоме у США початку ХХ ст., так зване, чорне гетто). Невдоволеність міґрантів соціальними зв’язками, відкинутість із повновартісних сфер, із офіційних просторів суспільства, в яке вони вимушені були влитися ґлобальними потоками, примушує їх шукати марковані полісом (капіталістичним містом), але вільніші простори. На думку професора Сорбони Розі Брайдотті, такими привілейованими зонами політик опору стають підземні переходи, станції метро, переправи, мости, кімнати очікування на літовищах, залізничних станцій. Простори меґаполісів пронизані нерівністю суспільних відносин, в них зароджуються нові упередження еміґрантів стосовно корінного населення – господарів меґаполісу[71]. Коли виникають конфлікти (як це було на вулицях міст Франції у 2006 році), неґативні установки легко «підганяються» під поведінку. Люди з обох боків нерідко сприймають один одного як ворогів та деперсоніфікують за допомогою расових, етнічних ярликів.

Релігія і упередження. Відомий дослідник упереджень Ґ.Олпорт у своїй розвідці з М.Россом „Особистісні релігійні орієнтації та упередження” (1967) зауважив, що істинно віруючі люди демонструють менше забобонів, ніж ті, для кого релігія є певним засобом групової ідентичності, спілкування близькими по духу людьми. Не виключено, що малоосвічені люди мають більш виражені забобони. Можливо, забобони приводять їх до релігії: поверхнево віруючі люди звертаються до релігії, бажаючи знайти в ній підтримку своїм забобонам. Подібне може стосуватися фанатиків, які нерідко виправдовують свій фанатизм релігійністю. Проте справжня глибинна релігійність практично несумісна із забобонами. Звідси і релігійне коріння сучасного руху за громадянські права всіх без винятку людей, серед лідерів якого немало релігійних діячів.

Деструктивні групи та упередження. Якщо узагальнити засади створення та діяльності радикальних груп, наприклад чорносорочечників в Німеччині, або в Італії 1930-х рр. та сучасних молодіжних угрупувань, то можна знайти їх спільність у нетерпимому ставленні до представників іншої раси, національності, етносу. У процесі перетворення звичайного обивателя в „штурмовика” у минулому та теперішньому є багато спільного.

У своїй праці „Нацистські лікарі: медичне вбивство та психологія геноциду” психолог Дж.Ліфтон розробив концепцію „подвоєння особистості”, яка пояснює участь людей в деструктивних рухах. Зазначимо, що у суспільствах, які переживають перехідний період докорінно змінюється соціальне середовище, відбувається ресоціалізація. Це явище виявляється в тому, що людина намагається пристосуватися до змінених соціальних обставин, норм та цінностей. Це доволі болісний для особи процес руйнування старого світогляду й намагання побудувати новий, розрив із традиційними цінностями і прагнення бути сучасним, виконуючи невідповідну до власного Я соціальну роль.

Ліфтон зазначає, що інколи інтелектуальні та психічно здорові люди можуть ставати фанатами рухів, ідеологія та діяльність яких суперечить початковим поглядам цих людей на світ. Ця глибинна ресоціалізція особистості є результатом специфічної адаптивної реакції в умовах високого групового тиску і маніпулювання базовими людськими потребами. Згідно Ліфтону „подвоєння” – це роз’єднання системи власного Я на дві незалежні цілісності, одна з яких чинить вплив на іншу. Розмежування відбувається тому, що в певний момент член групи стикається з фактом, що його нова поведінка несумісна з догруповим Я. Тобто, поведінка, що вимагається та нагороджується тоталітарною групою, настільки відрізняється від „старого Я”, що звиклого психічного захисту (раціоналізації, витіснення) вже недостатньо. Усі думки, переконання, дії, почуття, пов’язані з перебуванням в деструктивному культі, організуються в незалежну систему часткового Я, яке повністю відповідає вимогам даної групи. Це відбувається не в результаті вільного вибору особи, а як інстинктивна реакція самозбереження в психологічно незносних умовах. Новостворене часткове Я починає діяти як цілісне Я, усуваючи внутрішній психологічний конфлікт. Відтак Дж. Ліфтон пояснює деструктивну поведінку членів радикальних рухів як глибинну ресоціалізацію особистості.

З 1990-х рр. на пострадянському просторі активізувалися напади та злочини проти „расових ворогів” з боку неофашистських груп, зокрема організацій скінхедівського руху. Новостворені правозахисні організації, правозахисні органи стурбовані цією статистикою. Скінхеди – молодіжна субкультура, яка виникла на Заході в 1960-х рр. як протест проти суспільної моралі. Як раніше зазначалося (тема 10), невдовзі цей молодіжний рух політизувався, виокремилися його радикальні групи. Одні примкнули до ідеології правого, інші – до ідеології лівого спектру. Виокремилися неонацистські, комуністичні, анархічні групи. Наприкінці 80-х рр. сформувалися американські групи SHARP-скінів (Skin Heads Against Racial Prejudice), так звані «скінхеди проти расових упереджень». Ідеологію цього руху розділяли інші групи SCAR, SPAR, RASH, HARP тощо. Представники руху RASH (Red and Anarchist Skinheads) виступали «проти нацизму та влади капіталу». Існували подібні китайські, гавайські, японські рухи. Інші неофашистські групи (бонсхеди) виступали за «расову чистоту».

Для всіх політизованих груп скінхедівського руху притаманні взаємоперехрещувані упередження, вони втягнуті в своєрідні міжусобні війни. Їх радикальна діяльність є прикладом використання молоді в «політичних ігрищах», які мають деструктивні наслідки для суспільства. «Поборювачі» різних упереджень самі стають на шлях протиправної, антизаконної діяльності, яка посилює конфлікт між різними групами людей, дестабілізує суспільство.

Вплив дискримінації на особистість людини. Дискримінація впливає на тих, хто стає її жертвами. Якщо соціальне довкілля буде недоброзичливо ставитись до людини, то це неґативно відобразиться на її характері. Таку думку висловив Ґ.Олпорт у своїй класичній праці „Природа упередження”(1958). Він також називає низку можливих наслідків переслідування. Їх можна об'єднати в дві основні групи, одну з яких утворюють наслідки для дискримінованої особи, що виявляються у відчутті власної провини (уникнення контактів, ненависть до самого себе, аґресія стосовно власної групи). Іншу групу утворюють наслідки для дискримінуючої особи, що виявляються в приписуванні провини зовнішнім обставинам (боротьба з подолання невигідного становища; ненадійність сусідів; почуття хизування, викликане причетністю до власної статусної групи).

Неґативні стереотипи мають погані наслідки для Я-концепції людини. Цей феномен отримав назву вразливості до стереотипу. Це руйнівний вплив особистісного побоювання стосовно того, що неґативний стереотип може підтвердитися, справдитися. Якщо стосовно жінок існує стереотип гірших математичних здібностей у порівнянні до чоловіків, то жінки матимуть уразливість до цього стереотипу. Це було підтверджено кількома експериментами С. Спенсера, К.Стіла і Д.Квін (1995;1999). Вони запропонували студентам і студенткам, що мали приблизно однакову математичну підготовку, пройти дуже важкий математичний тест. Коли досліджуваних налаштовували, що від чоловіків і жінок очікують хороших результатів, то жінки систематично справлялися з ним не гірше, ніж чоловіки. Коли ж їх неґативно налаштовували, тобто висловлювали сумніви щодо спроможності студенток зробити тест, то жінки незмінно справлялися із завданням значно гірше, ніж чоловіки. Відтак студентки-жінки ніби підтверджували відомий їм стереотип. Зрозуміло, що під час роботи вони були схвильовані та напружені від висловлених сумнівів щодо їх здібностей. Тому жінки підтверджували існуюче упередження. (Див. рис.3).

Рис.3. Неґативна налаштованість стосовно здібностей жінок та низька результативність розв’язання математичних задач жінками

Формування вразливості до неґативних стереотипів, яка призводить до погіршення поведінки можна спостерігати у школах. Інколи неґативні стереотипи (расові, національні, етнічні) стосовно окремих учнів спричиняють дидактогенні (виниклі в процесі навчання) неврози. Моральна дидактогенія виникає тоді, коли про учня (представника певної етнічної групи, наприклад ромів) думають, що він хитрун, нечесний тощо. Інтелектуальна дидактогенія виникає тоді, коли учня постійно критикують і порівнюють до інших („розумніших учнів”). Вольова дидактогенія виникає під впливом таких стереотипних думок : „ З тебе нічого путнього не виросте!”. Уразливість до стереотипів може не лише погіршити поведінку особи, а й примусити її не ідентифікуватися з інституційною групою та шукати можливості для самоповаги за її межам

Рис.3. Наслідки вразливості до стереотипу : деідентифікація