Соціальна фасилітація

Розглянемо три приклади групового впливу: соціальну фасилітацію, соціальні лінощі і деіндивідуалізацію. Ці феномени можуть виявлятися при мінімальній взаємодії – те, що називається «мінімальними груповими ситуаціями». Важливими для розуміння є також приклади соціального впливу в групах, учасники яких взаємодіють між собою: групової поляризації, «огрупленого» мислення та впливу меншості.

Ефект присутності інших.Факт того, що присутність співвиконавців або аудиторії, підсилює добре засвоєні індивідом реакції був зафіксований понад століття тому. Ще у 1898 р. психолог Норман Тріплет помітив, що спортсмени демонструють вищі результати не тоді, коли індивідуально «змагаються з секундоміром», а коли беруть участь в колективних заїздах. Для підтвердження своїх припущень він провів лабораторний експеримент – один з перших в історії соціальної психології. Діти, яким веліли намотувати волосінь на котушку вудки з максимально можливою швидкістю, у присутності співвиконавців справлялися з цим завданням швидше, ніж поодинці. Надалі Флойдом Олпортом у 1920 р. було експериментально доведено, що у присутності інших людей досліджувані швидше вирішують прості приклади на множення і викреслюють з тексту певні букви. Присутність інших позитивно впливає на точність виконання завдань на моторику. Так був відкритий ефект присутності інших, або ефект фасилітації (від англ. facility –легкість, сприятливі умови). У сучасному розумінні фасилітація – це посилення домінантних реакцій у присутності інших.

Соціальний психолог Роберт Зайонц встановив, що фасилітація на рівні організму обумовлена фізіологічним збудженням. Останнє підсилює домінуючі реакції, та сприяє виконанню легких завдань і заважає виконанню складних. Засвоєння нового матеріалу, проходження лабіринту або розв’язок складних математичних задач — важчі завдання, правильні реакції на які із самого початку зовсім не такі очевидні. У подібних ситуаціях присутність сторонніх приводить до збільшення числа невірних відповідей[47].

У одному з експериментів Р.Зайонца учасників просили вимовляти (від 1 до 16 разів) різні, позбавлені сенсу слова. Потім їм повідомляли, що ці слова з'являться на екрані, одне за іншим, і кожного разу їм потрібно буде здогадатися, яке саме слово з'явилося. Насправді випробовуваним показували впродовж сотої долі секунди тільки випадкові чорні лінії, але вони «бачили» переважно ті слова, які вимовляли багато разів. Ці слова стали домінуючими реакціями. Випробовувані, які проходили аналогічний тест у присутності двох інших випробовуваних, були ще більш схильні до того, щоб «бачити» саме ці слова.

Автори подальших досліджень підтвердили висновок про те, що соціальне збудження полегшує домінуючу реакцію. Наприклад, у присутності спостерігачів студенти швидше розбиралися з легким лабіринтом і довше – з важким. Спортсмени на змаганнях демонстрували добре засвоєні навички, коли їх підбадьорював натовп уболівальників.

Психологічні причини соціального збудження. Експерименти засвідчили, що людина з добрими навичками в присутності глядачів легко демонструє своє вміння. Соціальне збудження допомагає показати кращий результат. Назвемо причини соціального збудження, кожна з них має експериментальне підтвердження.

Боязнь оцінки. Посилення домінуючих реакцій максимально, коли люди думають, що їх оцінюють. Боязнь оцінки допомагає також пояснити, чому:

· люди працюють краще, якщо співвиконавці в чомусь перевершують їх;

· збудження зменшується, коли група, в яку входять люди, що є референтними для нас, «розчиняється» особами, чия думка для нас є неважливою;

· спостерігачі роблять найбільший вплив на тих, хто більш інших стурбований їх думкою;

· ефект соціальної фасилітації найбільш помітний тоді, коли ми незнайомі із спостерігачами і нам важко стежити за ними.

Розпорошення уваги. Г.Сандерс, Р. Берон і Д. Мур припустили: якщо люди замислюються про те, як працюють їх співвиконавці, або про те, як реагує аудиторія, їх увага розпорошується[48]. Конфліктміж неможливістю не зауважувати тих, що оточують і необхідністю зосередитися на виконуваній роботі, збуджує когнітивну систему. Свідчення на користь того, що люди насправді збуджуються із-за розсіювання уваги, одержані з експериментів, в яких доведено: соціальна фасилітація може бути наслідком присутності не тільки іншої людини, а й, наприклад, спалахів світла.

Факт присутності спостерігача. Р. Зайонц вважав, що навіть сам факт присутності спостерігача здатний стати причиною збудження. Наприклад, його досліджувані більш чітко формулювали своє ставлення до кольорів запропонованого спектру у присутності спостерігачів. При виконанні подібних завдань немає ні «вірних», ні «невірних» відповідей, які могли б оцінити спостерігачі, а тому немає ніяких підстав турбуватися про те, яка думка у них складеться. Та все ж їх присутність спостерігачів вплинула на чіткість відповідей.

Отже, результати деяких ранніх досліджень свідчили про те, що у присутності спостерігачів або співвиконавців люди працюють краще. За даними інших авторів, присутність сторонніх, навпаки, зменшувала ефективність праці. Р.Зайонц «примирив» ці результати, що суперечать один одному, застосувавши принцип, добре відомий з експериментальної психології: збудження підсилює домінуючі реакції. Оскільки присутність інших викликає збудження, присутність спостерігачів або співвиконавців покращує показники при виконанні легких завдань (для них домінуючою реакцією є правильна відповідь) і погіршує показники при виконанні складних завдань (для них домінуючою реакцією є неправильна відповідь). Результати експериментів дозволяють припустити, що збудження частково є наслідком боязні оцінки, а частково – результатом розпорошування уваги – конфлікту між розподілом уваги на сторонніх і необхідністю зосередитися на виконуваній роботі.

Соціальні лінощі

Індивідуальні зусилля та групова робота. Соціальні лінощі – це тенденція людей „докладати менше зусиль у тому випадку, коли вони об’єднують свої зусилля заради загальної мети, ніж у випадку індивідуальної відповідальності”[49].Як правило, соціальна фасилітація виявляється в тих випадках, коли люди працюють над досягненням індивідуальної мети і коли їх особисті зусилля можна оцінити індивідуально. Чи здатний командний дух збільшити результативність, коли йдеться про такі завдання, в яких досягнення групи залежить від суми індивідуальних зусиль?

Всупереч поширеній думці, ніби «колектив – це сила», насправді у членів групи може бути менше підстав добре трудитися над виконанням колективних завдань. Група дослідників з знайшла дотепний спосіб перевірити ці сумніви. Учасникам експерименту було сказано, що інші теж тягнуть канат разом з ними, хоча насправді його тягнули тільки вони. Після того, як випробовувані, яким заздалегідь зав'язували очі, займали позицію біля бар’єру, їм говорили: «Тягніть з максимально можливим зусиллям». Зусилля, яке вони прикладали, коли точно знали, що тягнуть канат поодинці, на 18% перевищувало зусилля, яке вони прикладали, думаючи, що за ними стоять і тягнуть канат інші (2 - 5 осіб)[50].

Дослідники (Б.Латане з колегами) не припиняли пошуків інших способів вивчення цього феномена, який назвали соціальними лінощами. Вони звернули увагу на те, що під час лабораторного експерименту від шести осіб, які разом кричали або аплодували «щосили», шуму більше не в 6 разів, ніж від одного, а менше в 3 рази [51]. Інший дослідник (Дж.Суїні) теж зацікавився тенденцією соціальних лінощів. У його експерименті студенти крутили педалі велосипедів енергійніше (про їх зусилля судили за кількістю одержаної при цьому електрики) в тих випадках, коли знали, що експериментатори спостерігають за кожним з них окремо, ніж тоді, коли оцінювалися сумарні зусилля всієї команди. Коли працює група, у її членів з'являється спокуса проїхатися за рахунок товаришів, тобто стати «халявщиками».

Результати статистичного метаналізу 49 досліджень, в яких взяли участь 4000 досліджуваних, показують: зі збільшенням чисельності групи індивідуальний внесок зменшується, тобто зростає рівень соціальних лінощів ( рис.1).

Рис.1. Особистий внесок та розмір групи.(Джерело: Williams, Jackson & Karau. У книзі «Social Dilemmas: Perspectives on Individuals and Groups». Ed. D. A. Schroeder, 1992, Praeger).

В експериментах з вивчення соціальних лінощів, досліджувані переконані, що їх оцінюють тільки тоді, коли вони діють поодинці. Колективні дії (перетягування каната, крики, аплодисменти тощо) зменшують боязнь оцінки. Коли люди ні за що не відповідають і не можуть оцінити власні зусилля, відповідальність розподіляється між членами групи. В експериментах по вивченню соціальної фасилітації ситуація діаметрально протилежна: боязнь оцінки зростає. Стаючи об'єктом уваги, люди уважно стежать за своєю поведінкою. Іншими словами, «працює» один і той же принцип: коли людина опиняється в центрі уваги, її неспокій про те, як її оцінять, зростає, відтак виявляється соціальна фасилітація. Коли ж у людини з'являється можливість «загубитися в натовпі» і внаслідок цього зменшується турбота про оцінку, виявляються соціальні лінощі (рис.2).

Рис. 2. Вплив присутності інших: соціальна фасилітація та соціальні лінощі

Один із способів мотивування членів груп з метою боротьби з соціальними лінощами полягає в тому, щоб зробити індивідуальний внесок таким, що ідентифікується. Деякі футбольні тренери добиваються цього, записуючи на відеоплівку і оцінюючи дії кожного гравця окремо. Учасники одного нетривалого польового дослідження – робітники конвеєра – без фінансової винагороди збільшили випуск готової продукції, коли з'явилася можливість оцінити особистий внесок кожного[52].

Вплив неординарної мети на ефективність групової діяльності. Соціальні лінощі виявляються у тому випадку, коли працюючі в групах люди не несуть особистої відповідальності за результати своєї праці. Винятки становлять групи, які або виконують надзвичайно важку, привабливу або цікаву роботу, або об'єднують людей, зв'язаних дружніми відносинами. Члени груп також рідше «сачкують», коли перед ними стоїть неординарна, цікава і захоплююча мета. Беручи участь в рішенні виключно важкого завдання, люди можуть сприймати свій власний внесок як незамінний. Якщо люди вважають інших членів своєї групи ненадійними або нездатними внести в загальну справу помітний внесок, вони починають працювати старанніше. Додаткові стимули або звернений до групи заклик теж сприяють колективним зусиллям. Якщо групи упевнені в тому, що серйозні зусилля забезпечать таке виконання роботи, яке принесе їм винагороду, – скажімо, персонал фірм, що стають на ноги, має право купувати акції за пільговою ціною, – члени працюватимуть краще.

Результати досліджень дозволяють говорити також про те, що представникам колективістських культур соціальні лінощі властиві у меншій мірі, ніж представникам індивідуалістичних культур. Відданість сім'ї і корпоративний дух належать до найважливіших етичних цінностей колективістських культур.

Отже, соціальна фасилітація вивчається психологами в умовах, коли є можливість оцінити виконання завдання кожним випробовуваним окремо. Проте нерідко люди трудяться колективно, об'єднуючи свої зусилля, і при цьому не несуть особистої відповідальності за результати своєї праці. Результати досліджень свідчать про те, що люди нерідко працюють менш старанно, ніж тоді, коли трудяться поодинці. Ці результати відповідають і спостереженням над реальними трудовими колективами: відсутність індивідуальної відповідальності за результати праці створює сприятливий ґрунт для проявів соціальних лінощів.

Деіндивідуалізація

Поняття та соціальні обставини виникнення. Деіндивідуалізація – це втрата самоусвідомлення і страху оцінки. Виникає в групових ситуаціях, які забезпечують анонімність і не зосереджують увагу на окремій особі. Результати експериментів по соціальній фасилітації говорять про те, що групи здатні викликати соціальне збудження людей. Якщо збудження накладається на відсутність особистої відповідальності, а загальноприйняті норми поведінки розмиваються, наслідки можуть бути несподіваними. У подібних ситуаціях люди здатні на різні вчинки – від порушень правил поведінки до імпульсних проявів (групового вандалізму, пограбувань) та деструктивних соціальних вибухів (жорстокості з боку правоохоронців, бунтів і самосуду натовпу). У деяких групових ситуаціях люди більш схильні до того, щоб відкинути обмеження, що діють в повсякденному житті, втратити власне Я, зробитися сприйнятливими до групових норм. Іншими словами, відбувається те, що психологи Леон Фестінгер, Альберт Пепітоун і Теодор Ньюком назвали деіндивідуалізацією.

Чисельність групи. Чим численніший натовп, тим помітніше втрата її членами самоусвідомлювання та їх готовність здійснювати жорстокі дії. Філіп Зімбардо вважає, що сама по собі безмежність мегаполісів створює анонімність, а отже і норми, що допускають вуличні грабунки, безпорядки, вандалізм [53].

Фізична анонімність. В одному з оригінальних експериментів Ф.Зімбардо (1970) брали участь жінки з Нью-Йоркського університету, яких він одягав в однакові білі балахони з капюшонами, схожі на ті, що носили члени ку-клукс-клану. Коли Зімбардо попросив їх завдати удару струмом певній особі, то жінки тримали палець на кнопці в два рази довше, ніж жінки, на грудях яких висіли великі таблички з іменами. Чи могли костюми ку-клукс-кланівців, у які вдягали досліджуваних в експерименті Зімбардо, провокувати ворожість? Інші дослідники з’ясували, що так. В ході такого експерименту жінки вдягали халати медсестер, перш ніж вирішити, якої сили удар струмом повинна одержати людина. Коли жінки в халатах перетворювалися на анонімів, вони ставали менш агресивними, ніж коли були відомі їх імена і професійна приналежність. Результати аналізу численних досліджень деіндивідуалізації показують, що індивід, стаючи анонімом, починає менше усвідомлювати себе самого і більше – групу.

Збуджуючі таі відволікаючі заняття. Аґресивним витівкам великих груп нерідко передують малозначущі акції, які збуджують учасників і відволікають їх увагу. Такі колективні дії, як крики, скандування, ляскання в долоні або танці, одночасно і «напружують» людей, і знижують рівень їх самоусвідомлення. А іноді навпаки – спільні співи, релігійні відправи, заходи, де люди переживають позитивні почуття посилюють людську солідарність з тими, що оточують.

Послаблене самоусвідомлення. Колективний досвід ослабляє не тільки самоусвідомлення, але і зв'язок між поведінкою і установками. Результати експериментів дозволяють говорити про те, що деіндивідуалізовані люди менш стримані, менш схильні до самообмеження, більш схильні діяти, не думаючи про свої етичні цінності [54]. Самоусвідомлення діаметрально протилежне деіндивідуалізації. Всі чинники, що сприяють послабленню самоусвідомлення, зокрема алкоголь, підсилюють деіндивідуалізацію. І навпаки: все, що підсилює самоусвідомлення, послаблює деіндивідуалізацію: дзеркала і телекамери, маленькі міста, яскраве світло, таблички з іменами, тиша, індивідуальний одяг та житло.

Отже, коли високий рівень соціального збудження накладається на «розмиту» відповідальність, люди здатні забути про властиву їм в звичайних обставинах стриманості і втратити відчуття індивідуальності. Подібна деіндивідуалізація найбільш вірогідна тоді, коли люди збуджені, а їх увага відвернута; у таких ситуаціях люди відчувають себе анонімами, що загубилися в натовпі або сховалися за форменим одягом. Результатом стає ослаблення самоусвідомлення і підвищена реактивність по відношенню до ситуації, незалежно від того, позитивна вона або негативна.