Приклад обсягів генеральної та вибіркової сукупності

(при )

Обсяг вибіркової сукупності	Обсяг генеральної сукупності,
											і більше
, %									7,4	3,9	0,4	< 0,13

За аналізом, поданих у табл.2 даних, можна дійти висновку, що для проведення будь-яких досліджень досить провести спостереження над 400 одиницями. Але цей висновок статистично обгрунтовує обсяг вибірки, достатній для вивчення лише одного параметра генеральної сукупності, або однієї ознаки (одного запитання анкети, наприклад В.М. Шейко, Н.М. Кушнеренко). Якщо треба одержати значущі розпо-діли за к-ознаками, то треба суттєво збільшувати вибірку. Варто сказати, що не може бути універсальної методики вибірки на всі випадки. Важливо пам’ятати, що достовірність інформації про дослі-джуваний об’єкт залежить від вибору найсуттєвіших ознак, за якими буде здійснюватися відбір респондентів.

Крім простої випадкової (ймовірної) вибірки, є й інші типи: стихійна, квотна, систематична, гніздова (серійна).

Стихійна вибірка – вибір «першого зустрічного». Цим методом користуються, коли генеральна і вибіркова сукупності за своїм обсягом достатньо великі.

Квотна вибірка використовується, якщо дослідник намагається досягти структурної відповідності вибіркової та генеральної сукуп-ностей. Відбір респондентів здійснюється за певними ознаками: стать, вік, освіта тощо.

Систематична (механічна) вибірка є спрощеним варіантом прос-того випадкового відбору. Для цього слід мати список членів гене-ральної сукупності (наприклад, список виборців) і проводити відбір респондентів пслідовно через один і той самий інтервал, який нази-вають “кроком вибірки” і вираховують за формулою:

, (15)

де – обсяг генеральної сукупності;

– обсяг вибіркової сукупності.

При систематичній (механічній) вибірці відбір починають не з першого номеру списку, а найчастіше з кандидата, номер якого К/n.

При гніздовій (серійній) вибірці за одиницю відбору беруть не окремих респондентів, а групи, класи, бригади, відділки чи інші подібні підрозділи. Відібрані у вибірку серії залучають до суцільного вибіркового дослідження.

Є декілька методів формування контрольного та експеримен-тального масиву.

Метод попереднього відбору полягає у тому, що об’єкт май-бутнього експериментального дослідження розглядається як множина одиниць спостережень, які розрізняються за наявності чи відсутності у них однієї з ознак (успішність, стать, вік, тощо). На першому етапі здійснюється розподіл множини осіб на дві підмножини за однією з ознак, наприклад, статтю. Потім в одній із підмножин відбирається індивід і знаходиться для нього пара в іншій підмножині за іншою ознакою, наприклад, віком. Відібрані особи є елементами двох нових підмножин, рівних між собою за двома ознаками: стать і вік. Особи, для яких не знайшлося пари в іншій підмножині, з подальшого дослідження вилучаються. Аналогічна процедура повторюється з під-множинами, які утворилися, за кожною новою ознакою. Чим більше змінних, за якими здійснюється вирівнювання, тим більше кількісно скорочуються групи. Важливо, щоб наприкінці відбору величина групи відповідала вимогам репрезентативності.

Метод частотного розподілу передбачає виділення такої під-множини, яка була б моделлю досліджуваного об’єкта за певними ознаками (стать, вік, професія, національність тощо). Утворені в результаті такого відбору групи більш адекватно моделюють гене-ральну сукупність, ніж при попарному відборі. Але варто відмітити, що сам процес приладжування ознак за відсотками є недостатньо обгрунтованим і не забезпечує необхідну об’єктивність.

Експериментальною називають групу, на яку дослідник впливає незалежною (експериментальною) змінною; іншими словами, у цій групі проводиться експеримент.

Контрольною називається група, ідентична експериментальній за розмірами та іншими ознаками, на яку не здійснюють вплив експе-риментальні змінні (тобто, експеримент у цій групі не проводиться).

Доведено, що створення експериментальної та контрольної груп шояхом поєднання попарного відбору (чи частотного розподілу) з рендомізацією забезпечує найбільшу частоту експерименту. Суть цього методу полягає у тому, що вирівняні за певними ознаками групи розподіляються на контрольний та експериментальний масив на засадах ймовірності: кожна особа за таблицями випадкових чисел розподіляється в одну з нових груп. При цьому припускається, що особи з однаковими ознаками за законом випадкового розподілу мають в рівній кількості потрапити як у контрольну, так і в експериментальну групу. Доцільно вказати, що якщо констатувальний і формувальний експеримент проводять з різними групами, то такі вибірки називають незалежними. Коли і в констатувальному, і у формувальному експерименті беруть участь одні й ті самі учасники, тоді вибірки вважають залежними. Наприклад, педагог хоче виявити ефективність нової технології організації самостійної роботи студентів при вивченні курсу «сільськогосподарські машини» й зареєструвати показник «рівень сформованості пізнавальної самостійності». У цьому випадку одні й ті самі групи розглядаються і в констатувальному (до інновації), і у формувальному експериментах.

Згідно структури педагогічного експерименту (рис.8.1) на наступній стадії дослідник має провести аналіз однорідності дослі-джуваних груп. Ця процедура проводиться лише для незалежних вибірок. Відмінність ефектів педагогічного впливу буде обгрунтованою, якщо контрольна й експериментальна групи (які співпадають за своїми характеристиками до початку експерименту) розрізняються після реалізації педагогічної інноватики. Отже, треба провести два порів-няння й показати, що при перших замірах (до початку експерименту) характеристики контрольної та експериментальної груп співпадають, а при других (на завершення експерименту) – є відмінності.

Природно, говорити про співпадання чи відмінності характе-ристик експериментальної та контрольної груп можна лише умовно, в статистичному значенні.