Сутність соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини

Як система

Сутність соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини (СТВ) є складовою частиною соціального управління.

Соціально-трудові відносини– це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками й роботодавцями в умовах ринкової економіки, що направлені на задоволення соціальних потреб кожного з учасників цих відносин. Вони характеризують економічні, соціальні й психологічні аспекти вище згаданих взаємозв'язків, а також правові аспекти цього питання.

Соціально-трудові відносини охоплюють як соціально-економічний аспект майнових відносин, так і систему правових інститутів, пов'язаних з колективними переговорами, регулюванням умов праці, участю профспілок в управлінні, вирішенням трудових суперечок і т.і.

Соціально-трудові відносини дозволяють визначити соціальну значимість, роль, місце, суспільне становище їх носія (групи, індивіда). Вони є сполучною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, між певними групами працівників й окремих їх членів. Жодна група працівників, жоден член трудового колективу не може існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов'язками відносно один одного, поза взаємодіями.

У вітчизняній економічній літературі категорія «соціально-трудові відносини» часто ототожнюється з категорією «трудові відносини». Економічні словники й довідники не містять термін «соціально-трудові відносини». Однак між ними є різниця.

Трудові відносини існують тільки у рамках окремих організацій. У них вступають учасники кооперованої праці – різні соціально-професійні групи працівників, менеджери організації, роботодавці. Об'єктом трудових відносин є: нормування, облік, оцінка праці, мотивація й стимулювання праці, умови праці й т.і.

Соціально-трудові відносини не збігаються із трудовими відносинами, вони включають важливі соціальні аспекти, пов'язані з реалізацією трудових прав і прав власності, наданням соціальних пільг, регламентуванням витрат праці, величиною мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму тощо.

Структура соціально-трудових відносин включає такі взаємопов’язані елементи (Рис. 3.1) [Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник. – Київ: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 188 с.]:

Рис. 3.1. Структура соціально-трудових відносин

Суб’єкт соціально-трудових відносин – це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами в соціально-трудових відносинах.

Для ринкової економіки характерні такі суб'єкти соціально-трудових відносин як найманий робітник, роботодавець і держава. Суб'єктом соціально-трудових відносин можуть виступати також і профспілкові організації, об'єднання профспілок, об'єднання роботодавців, різні партії й рухи, із приводу узгодження інтересів і дотримання трудових прав суб'єктів трудових відносин в організаціях. Кожен суб'єкт має свої характеристики й виконує певну роль у системі соціально-трудових відносин.

Найманий працівник – це громадянин, що уклав трудовий договір (контракт) з роботодавцем на проведення певної роботи у відповідності до своїх здібностей, професійних якостей, індивідуальних можливостей, кваліфікації тощо.

Суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути лише ті працівники, у яких є колективні або індивідуальні трудові договори з роботодавцями й певний правовий захист. Такі договори можуть, мати письмову або усну форму, але в кожному разі вони визначають соціально-трудові відносини між їх учасниками.

Виходячи з наведеного, слід підкреслити, що частка населення, зайнятого в тіньовій діяльності, в неформальному секторі економіки, не є суб’єктом офіційних соціально-трудових відносин, що підтримуються державним законодавством.

Роботодавець – це юридична чи фізична особа, що працює самостійно та створює робочі місця, використовує найману працю згідно з трудовим договором (угодою). При цьому вона може бути як володарем засобів виробництва, так і найманим спеціалістом.

У вигляді юридичної особи роботодавця представляє вповноважена ним особа – керівник організації. Він діє без доручення від імені організації, висловлюючи його інтереси. Він виконує ряд функціональних обов’язків: укладає договори, наймає та звільняє працівників, виконує організаційні функції, оперативне керівництво, делегує ряд повноважень підлеглим.

Як фізична особа з найманим робітником з вищевказаних питань спілкується безпосередньо сама особа, тобто роботодавець.

Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виступає як власник майна й роботодавця (якщо це стосується державних підприємств). З розвитком ринкових структур частина функцій держави в галузі соціально-трудових відносин різко змінюється: у перехідний період воно виступає як координатор й організатор регулювання цих відносин, контролер, посередник або арбітр.

Інтереси суб'єктів соціально-трудових відносин найчастіше різні. Працівники зацікавлені в одержанні й рості заробітної плати, просуванні по службовим сходам, поліпшенні умов праці, у реалізації своїх здібностей, розв'язанні своїх соціальних проблем.

Інтереси роботодавця полягають в збільшенні прибутку, повному і продуктивному використанні засобів виробництва, раціональному використанні потенційних можливостей працівників, підвищенні інтенсив-ності праці найманих робітників, збільшенні продуктивності праці тощо.

Інтереси державних і муніципальних органів влади полягають в забезпеченні прав і свобод громадян у соціально-трудовій сфері, захисті їх економічних інтересів, у забезпеченні й збереженні соціальної стабільності в суспільстві, підвищенні рівня життя й доходів населення, поліпшенні соціально-економічних умов проживання населення в різних регіонах країни, гармонічному розвитку територій, створенні й підтримці атмосфери соціального партнерства, рішенні життєво важливих проблем в інтересах більшості населення країни.

Сучасні фахівці в галузі соціально-трудових відносин пропонують виділяти чотири групи суб’єктів соціально-трудових відносин [Українець С. Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. – 1998. – № 2. – С. 23]:

1. Первинні носії прав та інтересів (наймані робітники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування).

2. Представницькі організації та їхні органи, котрі є носіями делегованих повноважень (об’єднання роботодавців, професійні спілки, органи влади й управління).

3. Органи, через які реалізується соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, в організаціях).

4. Органи, покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, попереджувати загострення соціально-трудових відносин (посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо); навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.

При цьому розподілі сторонами угод, переговорів, індивідуальних та трудових спорів, що реалізують свої первинні або делеговані повноваження, виступають суб’єкти перших двох груп.

При аналізі й регулюванні соціально-трудових відносин має місце таке поняття як «рівень соціально-трудових відносин». Він залежить від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин і визначається властивостями соціально-економічного простору, у якому функціонують ці суб'єкти.

Залежно від кількості учасників та напрямків взаємозв’язків між ними виділяють:

Індивідуальний рівень характеризується взаємозв’язками між окремими найманими працівниками, окремим найманим працівником або окремим роботодавцем, окремими роботодавцями.

Груповий рівень соціально-трудових відносин представлений взаємодією об’єднань найманих працівників (профспілок) з об’єднаннями роботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характеризується відносинами працівників і роботодавців з державою; найманий працівник – держава; роботодавець – держава.

На рівні найманого робітника система соціально-трудових відносин забезпечує організацію процесу праці, його зміст, режим й оцінку трудової діяльності. Оскільки інтереси найманих робітників в основному збігаються, і конкуренція між ними виражена в меншій мірі, ніж між роботодавцями, наймані робітники для реалізації своїх інтересів поєднуються в колективи й професійні спілки.

На рівні роботодавця (підприємства) соціально-трудові відносини дозволяють ефективно використовувати робочу силу, розвивати людський фактор виробництва, виховувати партнера для досягнення спільних цілей шляхом трудової згоди й солідарності.

На рівні держави соціально-трудові відносини складаються власне з інтересів держави й інтересів інших суб'єктів, що делегують свої повноваження державі в особі законодавчих і виконавчих інститутів влади.

Залежно від територіального критерію виділяють рівень підприємства, галузі, регіону, держави.

Під предметом соціально-трудових відносин розуміють соціально-трудові процеси і явища, які виникають у соціально-трудовій сфері. Їх можна розділити на три блоки:

1) соціально-трудові відносини зайнятості;

2) соціально-трудові відносини, пов’язані з організацією та ефективністю праці;

3) соціально-трудові відносини, які виникають у зв’язку з винагородою за працю.

Такий розподіл дозволяє впливати на предмет СТВ, з огляду на ринкові відносини.

Кожному рівню СТВ властиві специфічні предмети відносин і взаємозв'язку між ними. Предметами соціально-трудових відносин можуть виступати:

- на рівні індивідуумів – певні сторони в життєвому циклі людини, що включає кілька стадій:

1) від народження до закінчення навчання (трудове самовизначення, профорієнтація, профнавчання);

2) період трудової й/або сімейної діяльності (звільнення, профпідготовка й перепідготовка, оцінка праці, винагорода за працю);

3) період післятрудової діяльності (пенсійне забезпечення).

- на рівні колективних відносин – кадрова політика організації, що включає весь спектр діяльності організації по управлінню персоналом (атестація, організація й нормування праці, аналіз і контроль праці, оцінка ефективності праці, трудові конфлікти й трудова мотивація).

Типи соціально-трудових відносин характеризують психологічні, етичні, правові форми взаємин у процесі трудової діяльності. За організаційними формами виділяють наступні типи соціально-трудових відносин: патерналізм, партнерство, конкуренцію, солідарність, субсидіарність, дискримінацію і конфлікт.

Тип соціально-трудових відносин визначається їх характером і принципами, на основі яких приймаються рішення в соціально-трудовій сфері. Базисну роль у формуванні типів соціально-трудових відносин грають принципи рівності й нерівності прав і можливостей суб'єктів. Їх комбінація безпосередньо формує певний тип соціально-трудових відносин. Таким чином, соціально-трудові відносини сформувалися на основі сполучення специфічних обставин і конкретних факторів.

У цей час у суспільстві почалося формування нового типу соціального розшарування населення по життєвому рівні трудової мотивації, соціальної й професійної орієнтації, трудовому поводженню, а також по адаптації до ринкових форм господарювання.

Існує безліч факторів, які мають вплив на формування соціально-трудових відносин у суспільстві, серед них:

- соціальна політика і її особливості в країні;

- глобалізація економіки;

- рівень розвитку суспільної праці й виробництва.