Способи визначення точки стояння

Спосіб визначення точки стояння підбирають залежно від характеру місцевості, умов видимості, наявності часу, а також точності, з якою необхідно визначити цю точку.

Точку стояння можна визначити:

а) окомірно за найближчими орієнтирами;

б) за виміряною відстанню;

в) способом перпендикуляра;

г) способом створів;

д) зворотньою засічкою;

е) способом Болотова;

є) за прямокутними координатами (при використанні координатора і курсопрокладника).

Окомірно за найближчими орієнтирами точку стояння необхідно визначати на середньопересіченій місцевості, коли точка стояння знаходиться поблизу від об'єкта місцевості, який зображено на карті. Для цього орієнтують карту, намічають 2-3 найближчих орієнтирн і визначають окомірно віддаль до них. За визначеними віддалями, враховуючи напрямки, наносять точку стояння на карту (мал. 12.4).'

Точність визначення точки стояння цим способом залежить від відстані до орієнтирів і окоміру спостерігача. При цьому необхідно керуватися правилом - орієнтуйся за віддаленими орієнтирами, визначайся за найближчими.

Мал. 12.4. Визначення точки стояння за найближчими орієнтирами

За виміряною відстанню. Спосіб застосовується під час руху вздовж доріг і лінійних орієнтирів, переважно на закритіи місцевості або за умов обмеженої видимості. Відстань вимірюють за спідометром або будь-яким іншим способом; потім цю відстань відкладають у масштабі карти. Точність визначення точки стояння залежить, головним чином, від величини похибки виміру відстані- Спосіб перпендикуляра застосовується при знаходженні на будь-якому лінійному орієнтирі (дорозі, лінії зв'язку тощо). Помічають на карті будь-який орієнтир, який можна спостерігати з точки стояння під прямим кутом до лінійного орієнтира, і опускають від зображення цього предмета на лінійний орієнтир перпендикуляр (мал. 12.5). ^ Спосіб створів застосовується на місцевості, насиченій орієнтирами. Створом називається пряма лінія, яка проходить через

точку стояння і два орієнтири. Цей спосіб має три різновиди визначення точки стояння:

за створом і лінійним орієнтиром;

за створом і боковим орієнтиром;

за створом і відстанню, яку виміряно.

За створом і лінійним орієнтиром. Знаходячись на лінійному орієнтирі та в створі з двома орієнтирами, проводять на карті пряму через умовні знаки цих орієнтирів до перетину з лінійним орієнтиром. Точка перетину лінії створу і лінійного орієнтира і буде точкою стояння (мал. 12.6).

Мал. 12.5. Визначення точки стояння способом перпендикуляра

12.6.Визначення точки стояння за створом і лінійним орієнтиром

За створом і боковим орієнтиром. Карту орієнтують за лінією створу і прикладають лінійку до умовного знаку бокового орієнтира (окремого дерева), візують на нього і креслять за допомогою лінійки пряму до перетину з лінією створу. На перетині цієї прямої з лінією створу і буде точка стояння (мал. 12.7).

За створом і виміряною відстанню. На карті креслять лінію створу. Далі одним із найпростіших способів визначають відстань до найближчого орієнтира, що знаходиться на лінії створу, і відкладають цю відстань на щойно накресленій прямій. Отримана на прямій точка і буде точкою стояння.

Мал. 12.7. Визначення точки стояння за створом і боковим орієнтиром

Зворотня засічка за двома - трьома орієнтирами. Спосіб застосовується переважно на відкритій місцевості, бідній на орієнтири, коли визначено три (принаймі два) орієнтири. За можливості, варто використовувати орієнтири, найближчі до точки стояння. Карту ретельно орієнтують за компасом, прикладають лінійку до умовного знака одного з орієнтирів на карті і направляють її в бік того ж орієнтира, а потім креслять лінію від орієнтира на себе (мал. 12.8). Не порушуючи орієнтацію карти, так само креслять напрями від другого і третього орієнтирів. Перетин напрямів трьох орієнтирів, як правило, утворює трикутник помилок, центр якого і буде точкою стояння. Якщо сторона трикутника помилок більша за 2 мм, тоді засічку повторюють.

Мал. 12.8. Визначення точки стояння зворотньою засічкою

За умов, коли ускладнено роботу з картою (лід час дощу, в межах видимості противника тощо) застосовують зворотню компасну засічку. На три орієнтири визначають магнітні азимути напрямів. Потім їх переводять у дирекційні кути, які перетворюють на зворотні, і відкладають їх від кожного орієнтира (мал. 12.9). Точка перетину цих напрямів і буде точкою стояння.

Мал. 12.9. Визначення точки стояння зворотньою компасною засічкою

При визначенні точки стояння будь-яким способом за зворотньою засічкою вибирають напрями так, щоб вони перетинались під кутом, не менше 30° і не більше 150°.

Спосіб Болотова є різновидом зворотньої засічки і застосовується за обставин, коли карту неможливо орієнтувати за компасом (у машині, в районі магнітних аномалій тощо).

Аркуш прозорого паперу кладуть на тверду основу (планшет польова сумка, картон) і закріплюють його. У центрі аркуша намічають точку і від неї візують на три орієнтири, прокреслюючи напрями від себе. Потім накладають кальку на карту так, щоб кожен накреслений на ній напрям проходив через умовний знак того орієнтира, на який він прокреслений, і, сполучивши всі напрямки з відповідними умовними знаками орієнтирів, переносять на карту точку стояння (мал. 12.10).

Точність визначення точки стояння така ж сама, як і в попередньому способі. Рекомендується користуватися цим способом на відкритій місцевості, де орієнтирів небагато, проте їх помітно здалеку.

Звірення карти з місцевістю - заключний етап топографічного орієнтування. На цьому етапі вивчають місцевість, виявляють ступінь відповідності карти цій місцевості та уточнюють розташування об'єктів, які показані на карті.

Щоб знайти на карті об'єкт, видимий на місцевості, уявно або ж за допомогою лінійки проводять лінію з точки стояння на цей об'єкті за напрямом цієї лінії знаходять умовний знак об'єкта, який шукають, або ж переконуються, що об'єкт на карті не зображений. Для точнішого визначення напрямів можна визначити магнітний азимут, розрахувати дирекційний кут і за його значенням прокреслити напрям на карті.

Мал. 12.10. Визначення точки стояння способом Болотова

Для того, щоб вирішити зворотню задачу, тобто визначити на місцевості об’єкт, указаний на карті, уявно або ж за допомогою лінійки візують по лінії, що з’єднує точку стоянки і умовний знак об’єкта, і в цьому напрямку, врахувавши віддаль, знаходять об’єкт на місцевості.