Надання інформації за запитом юридичних осіб.

4. Надання інформації за запитом фізичних осіб.

Наприклад, доступ до інформації через обов’язкове її доведення (на прикладі законодавчої діяльності) повинен бути забезпечений після ухвалення закону та підписання його Президентом, оскільки закони повинні бути опубліковані та набувають чинність тільки у разі їх обов’язкової публікації. Разом з цим обов’язковому доведенню підлягає інформація про обставини та факти з загрози суспільній безпеці, здоров’ю та життю громадян, про реквізити організацій, що надають інформацію, про реєстри офіційних документів, які також підлягають обов’язковому доведенню.

Вільний доступ — це ситуація, коли, наприклад, на сервері відповідного суб’єкта органу влади в електронному вигляді виставляють інформацію про законопроект. Правомірність на вільний доступ до інформації в даному випадку можна реалізувати через обов’язок держави створити умови, при яких особа, зацікавлена в отриманні інформації, могла отримати до неї доступ за своїм бажанням. В перелік таких умов можуть входити — накопичення інформації та підтримка її в актуальному стані, систематизація інформації тощо в той же час умови вільного доступу, включаючи адресу знаходження інформації, повинні бути широко відомі, і тут застосовано вже правомірність обов’язкового доведення.

Розрізняють чотири основні види відносин, які можуть виникати між суб’єктами за ступенем обмеження доступу:

Ø осіб (як фізичних, так і юридичних) по відношенню до держави;

Ø держави по відношенню до осіб (як фізичних, так і юридичних);

Ø фізичних осіб по відношенню до організацій (юридичних осіб);

Ø юридичних осіб по відношенню до фізичних осіб.

Наприклад, при запиті осіб до органів державної влади та місцевого самоврядування обмеження права на доступ до інформації пов’язано лише з державною та службовою таємницею та персональними даними, тому що комерційної, банківської, професійної таємниці в органах державної влади та місцевого самоврядування, за визначенням, бути не може. Що стосується державних підприємств, які, здавалося б, являють державу, то в даній ситуації вони є комерційними структурами з державним видом власності, в яких може мати місце комерційна таємниця.

При запитах держави по відношенню до фізичних і юридичнихосіб (які регламентують нормами ЗУ «Про державну службу», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про оборону», «Про міліцію» тощо). Як підстави для обмеження права доступу до інформації можуть виступати персональні дані, комерційна, банківська та професійна таємниця.

При реалізації права фізичних осіб на доступ до інформації у юридичнихосіб як підстави для обмеження права доступу до інформації можуть виступати професійна, комерційна та банківська таємниця. При запиті юридичних осіб до фізичних осіб підставою для обмеження права можуть виступати персональні дані.

При реалізації права на доступ до інформації важливо забезпечити, щоб отримувана інформація була достовірною, повною і її автентичність при подальшому використанні не викликала ні у кого сумнів. У зв’язку зі зростаючим об’ємом зберігання та використання інформації, у тому числі обмеженого доступу, в електронному вигляді все частіше застосовують поняття «електронного документа». В той же час проблема зберігання електронних документів від знищення, копіювання, модифікації, підроблення вимагає для свого дозволу специфічних засобів і методів захисту (формування корпоративних мереж, технічний захист мереж, криптографічний захист тощо).

Відповідальність за порушення законодавства в інформаційній галузі. За ненадання інформації громадянам, а також за приховування інформації про обставини, що створюють небезпеку для життя або здоров’я людей, в Кримінальному кодексі передбачена відповідальність. Відповідальність в чинному законодавстві обумовлена у разі неправомірного засекречення, порушення вимог по складу, не публікації відомостей, порушення права громадян на безкоштовне отримання інформації, приховування (ненадання) відомостей про обставини, які створюють небезпеку для життя або здоров’я людей, невчасне надання відомостей, приховування інформації, повідомлення помилкових (недостовірних) відомостей, обмеження права на надання інформації, спотворення відомостей, порушення вільного міжнародного інформаційного обміну.

Захист права на доступ до інформації можна здійснювати:

Ø у формі, що знаходиться за межами юрисдикції (самозахист своїх прав і законних інтересів)

Ø в юрисдикційній формі (в адміністративному або в судовому порядку).

В адміністративномупорядку — через подання скарги особою, чиї права порушені, на посадову особу (орган) у вищестоящу інстанцію, спеціальний орган — Судову палату з інформаційних спорів при Президенті. В судовомупорядку — особа може обрати будь-який спосіб захисту порушених прав через подання позову (скарги) для розгляду в цивільному, адміністративному або кримінальному судочинстві. При розгляді позову в цивільному судочинстві потерпілий має право використовувати основні способи захисту цивільних прав, передбачених в Цивільному кодексі, у тому числі вимагати:

Ø визнання права;

Ø припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

Ø визнання недійсним акту державного органу або органу місцевого самоврядування;

Ø відновлення права;

Ø відшкодування збитків;