Свідомість як робочий, бадьорий стан. Протилежним йому є стан несвідо­мості (при сні, знепритомненні, шоках тощо).

І.П. Павлов, О.О. Ухтомський розробили нейрофізіологічні механізми такого дійового стану. Перший із них говорив: " ... З цієї точки зору свідомість уявляється мені нервовою діяльністю певної ді­лянки великих півкуль, що має у даний момент, за даних умов певну оптимальну (мабуть, це буде середня) збудливість. У цей же момент вся інша частина великих півкуль перебуває у стані більш або менш зниженої збудливості. В ділянці вели­ких півкуль з оптимальною збудливістю легко утворюються нові умовні рефлекси і успішно виробляються диференціювання. Це є, таким чином, у даний момент, так би мовити творчий відділ великих півкуль. Інші ж відділи їх, із зниженою збуд­ливістю, на це нездатні, і їх функцію при цьому - найбільше - становлять раніше вироблені рефлекси, що стереотипно виникають при наявності відповідних порадників.

Діяльність цих відділів є те, що ми суб'єктивно називаємо неснідомою, автоматичною діяльністю. Ділянки з оптимальною діяльністю не є, звичайно, закріплена ділянка; навпаки, вона постійно переміщується по всьому простору велиих півкуль залежно від зв'язків, що існують між центрами, і під впливом зовнішніх подразнень. Відповідно, звичайно, змінюється і територія із знижоною збудливістю.

Якби можна було бачити крізь черепну кришку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилось, то ми побачили б на думаючій свідомій людині, як по її великих півкулях пересувається химерно неправильних обрисів світла пляма, що постійно змінюється у формі і величині, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш або менш значною тінню"

3. Свідомість як протилежність підсвідомості (психічних процесів, що проходять під порогом відчуття, під порогом свідомості).

Цей стан відрізняється від попереднього тим, що тут не втрачено повністю притомність, як при знепритомненні чи шоку, а просто подразник настільки слабкий, що не сприймається свідомістю, неусвідомлений.

Можна зробити ще таке зауваження щодо цих двох останніх станін свідомості (свідомість як робочий функціональний стан і як протилежність підсвідомому). Навряд чи хто відважиться стверджувати, що вони відносяться лише до людей. Ясна річ, вони спостерігаються і у тварин. А якщо так, то свідомість у тварин слід визнати уже хоча б з причини наявності цих двох феноменів свідомості.

Також доречно зауважити, що в українській мові є спеціальне слово для їй значення діяльного стану свідомості, стану неспання. Це слова притомність, притома. По-українськи не можна сказати "втратив свідомість". Треба казати "знепритомнів", "втратив притому, притомність".

Свідомість як елементарне усвідомлення навколишнього середовища, як побутове орієнтування в довкіллі - на противагу неорієнтованості. сплутаності свідомості, нестямності (при сп'янінні, маренні, психозах тощо).

Йдеться, отже, про адекватне сприймання навколишньої дійсності, про наявність певних знань про неї. Очевидно, саме до цієї форми свідомості стосується таке зауваження колишніх класиків: "Свідомість, звичайно, є спочатку усвідомлення найближчого чуттєво сприйманого середовища . Таке уснідомлення, така пізнавальна діяльність приводять до одержання певних знань про навколишнє.

Навряд чи можна погодитися з тим, щоб псі форми свідомості зводити до простого знання. Лише даний вид свідомості (просте орієнтування в довкіллі) може бути кваліфіковане як елементарне знання цього середовища. Усі ж інші, вищі форми свідомості, про які піде далі, - це не просто знання, а особливі, вищі форми духовності й ідеології - моральні норми, політичні переконання тощо. Важко собі уявити людину, не позбавлену здорового глузду, яка б заперечувала наяв­ність у вищих тварин і цієї форми свідомості - усвідомлення найближчого чуттє­во сприйманого довкілля. Усі знавці й дослідники психології тварин відзначають, що ті прекрасно орієнтуються в навколишньому їх середовищі. Досить згадати ту ж лисицю й зайця, які прекрасно використовують своє відмінне знання місце­вості, щоб заплутати свій слід. Та й як не може орієнтуватися в довкіллі істота, яка володіє органами чуттів, що своєю гостротою переважають людські, володіє увагою й пам'яттю, що теж кращі за людські, а до того ж ще має неабиякий розум, уяву й інші пізнавальні процеси?

5. Свідомість як вища форма психіки. Не вся психіка є свідомою. Усвідомлю­ється лише частина її - очевидно, навіть менша її частина. На поверхні лише видима частина айсбергу. Підводна ж частина айсбергу (підсвідоме) по суті не піддається обліку. До свідомості відноситься лише найбільш осмислена, найзмістовніша частина нашого внутрішнього життя.

6. Свідомість як вияв найвищих духовних сил людини, як синонім понять "дух", "духовність", й "духовний". Даний різновид свідомості, мабуть, є специ­фічно людським психічним утворенням. Хоча, як уже говорилося, інколи хочеться сказати "духовний" і щодо найбільш вражаючих виявів тонкого душевного життя вищих тварин.

Свідомість як ідеологічна, світоглядна, моральна категорія. Кажуть: "наці­ональна свідомість", "класова свідомість", "суспільна свідомість", "свідомий до­бродій" і таке інше.

Тут і поготів кожний скаже, що така свідомість є лише у людей. Хоча коли ми будемо розбирати соціальне життя тварин, то важко буде позбутися враження, що найвершинніші вияви зграйної, соціальної свідомості вищих тварин мають багато спільного з нашою суспільною свідомістю.

Небайдужим до ідеї зародків суспільної свідомості тварин був і Ф. Енгельс. У своїй "Діалектиці природи" він , наприклад, роздумовував: "Зачатки в природі: держави комах (звичайні комахи не виходять за рамки чисто природних відно­шень); тут навіть соціальний зачаток. Те саме у продукуючих тварин з органами- знаряддями (бджоли, бобри і т.д.)". Згадаймо, що і І.П. Павлов виділив був спеціальний "соціальний рефлекс".

Головним міркуванням противників самосвідомості тварин було те, що ос­танні, мовляв, не виділяють себе з природного довкілля. У них, мовляв, нема по­няття "об'єкту" (предметного світу) і суб'єкту (власного "я"). Необхідно було ба­гато тисячоліть пізнання людиною об'єктивного світу, доки вона почала виділяти себе із природи. Отже, відповідно до такої позиції, усі тварини й первісні люди були екстравертами. їхня психіка буцім-то була повністю звернута до зовнішнього світу. І лише цивілізована людина стала інтравертом. свідомість якого звернулася до внутрішнього світу і тим самим стала самосвідомістю.

"Тварина, - писав К. Маркс, - безпосередньо тотожна зі своєю життєдіяль­ністю. Вона не відрізняє себе від своєї життєдіяльності. Вона є ця життєдіяль­ність. А людина робить саму свою життєдіяльність предметом своєї волі і своєї свідомості. її життєдіяльність - свідома. Це не є така визначеність, з якою во­на безпосередньо зливається воєдино. Свідома життєдіяльність безпосередньо відрізняє людину від тваринної життєдіяльності".

Тут вся справа в ступені самоусвідомлення, в мірі усвідомлення своєї життє­діяльності. Ясна річ, вона у тварин не стає предметом спеціального, а тим паче наукового вивчення. Однак на своєму рівні інтелектуального розвитку тварина цілком самоусвідомлює себе. Вона прекрасно розбирається в своєму внутріш­ньому світі. Вона знає, що хоче, які в неї потреби і бажання, і все робить для того, щоб їх задовольнити. Якщо вона хоче їсти, то шукає їжу. Коли хоче пити - шукає воду. Коли в неї настає шлюбний період - шукає шлюбного партнера.

Тваринам відмовляють у самосвідомості саме тому, що недооцінюють її піз­навальні, інтелектуальні здатності. Тварин сприймають лише на інстинктивному рівні. Часом навіть первісних людей трактують лише як інстинктивних істот. "...Тварина "не відноситься ні до чого і взагалі не "відноситься"; для тварини її відношення до інших не існує як відношення.

Це правильно в тому сенсі, що свої ставлення до свого внутрішнього і зовнішнього світу тварина не виділяє як предмет спеціального самоаналізу й окремого вивчення. Однак, на жаль, цей вислів звичайно розуміють так, що у тварин узагалі немає ніякого ставлення ні до чого. А це, звісно, не так. Тварина вміє багато що: палко любити і так само нестямно ненавидіти. І не слід думати, що ці почутті спалахують у неї лише тоді, коли вона бачить перед собою ці об'єкти в натурі. Ні, образ ненависного ворога спалахує в її уяві і тоді, коли тварина сидить сама і ніщо її не відволікає. Так само і жаданий образ палахкотить перед її внутріш­нім зором. Коли мавпу чи собаку розлучити з їх коханою істотою, вони страж­дають, стогнуть, рвуться з цепу чи з приміщення

Точнісінько так лише в середовищі собі подібних тварина швидко й адекват­но усвідомлює себе. Правда, на волі вона ніколи не бачить себе в дзеркалі, однак порівняно швидко (якщо йдеться, звісно, про вищих тварин) робить складну й абстрактну операцію перенесення (екстраполяції) образу своїх родичів на себе.

Якщо мавпа чи собака живе в середовищі людей і тривалий час не бачить собі подібних, вона все рівно усвідомить себе, але вже як відмінну істоту. І вона прекрасно усвідомить своє особливе становище в сім'ї і не буде прагнути його змінити. Щоправда, мавпи є настільки розперезаними і самозакоханими істотами, що вони єдині не розуміють свого становища, як істоти нижчої за розвитком, яка утримується з доброї ласки людей, і поводить себе як повелитель, якому люди повинні слугувати. Процес самоусвідомлення тварини полягає і в тому, що вона в ході життєвого досвіду затямлює свої можливості, починає знати, що вона здатна зробити, а чого ні, і, як правило, в наступні роки свого життя і не ставить собі цілі, які їй не під силу. Навіть мавпа ніколи не буде прагнути перелізти через стінку, коли бачить на око, що це їй не до снаги.

Опанування мавпою ручної мови дозволяє проникнути в святая святих у ііроцесп її самосвідомості. Зокрема тепер точно вдається встановити, чи знає мавпа свою зовнішність, чи ідентифікує цей образ із своїм "Я". Коли Уошо розгляді себе у дзеркалі, її спитали: "Що це?" Наша кокетка без вагань відповіла: " Уошо". Правда, одного разу виник був сумнів, чи достатньо навіть такі розуміпії самоусвідомлюють себе. Уже знайому нам Вікі попросили розсортувати купу фографій на людей і тварин. Піддослідна блискуче справилася з цим завданими ще раз засвідчивши, що в неї є і родові поняття ("люди" - "тварини"). Однак себе вона віднесла до ... людей! Хоч інших своїх родичів правильно кваліфікувала як тварин. І нічого дивного, що в середовищі людей вона сформувала в себе людську самосвідомість! Це надзвичайно цікавий факт. Він, зокрема пояснює, чому мавпи не обожують людину, як це роблять собаки, а поводяться з нею, як рівня. Вони справді вважають, що вони самі є люди. І не тільки тому, що схожі на них, але й тому, що сформували в себе самосвідомість людини!

Звісно, мавпи розуміють, що вони дещо відрізняються від людей (сприйма­ючи останніх, мабуть, як недоопрацьованих шимпанзе ...). Десь підсвідомо вони відчувають і вищість людини і свою залежність від неї. Але свавільний егоїстич­ний поров все рівно спонукує їх ставити себе в центрі всесвіту!

Слід особливо наголосити на значенні в справі самоусвідомлення тварини її ознайомлення з власним відображенням. Мавпи, що постійно милуються собою в дзеркалі впізнають себе потім і на фотографії, і в телезображенні і де завгодно. Вони буквально сяють від задоволення, бачачи себе на екрані телевізора. Причому, впізнають за будь-якого положення зображення - і боком, і навіть перевернутим. Це перевернуте зображення викликало до життя буквально геніальний виплеск тваринної фантазії" .От я і питаю вас, що б ви зробили у такій ситуації, щоб бачити телезображення не перевернутим, а нормальним? Телевізор при цьому чіпати не можна і ніяких допоміжних засобів у вас під рукою немає. Додумались? Але не пишайтесь - не всі додумались. Наш предок Остін також здогадався! Він повернувся до екрану спиною і, зігнувшись, став розглядати своє зображення на телеекрані, дивлячись крізь ноги! Неймовірно творче рішення проблеми! Я навряд чи додумався б до цього ... Цей інсайт ще раз перевертає всі наші уявлення про творчі можливості тварин!

Не менш винятковим виявом просторової уяви мавпи є її стеження за телезображенням своєї руки, і відповідна корекція рухів за стінкою на цій осіві У дослідах Мензела та ін, в яких шимпанзе маніпулювали рукою за стінкою) дотягувалися до кнопки натиснувши яку можна б одержати винагороду), не бачачи цих операцій, а орієнтуючись виключно за телезображенням цієї руки і кнопки.

Тепер, коли ми одержали належний фактичний матеріал, доцільно ще раз повернутися до питання, чи є хоча б у найвищих тварин уявлення про себе як про суб'єкта діяльності. Ще раз нагадаємо, що в усій нашій філософській і психологічній літературі поняття "суб'єкт" відносять - лише до людей. Однак поняття власного "Я" у тварин, як ми бачили, все-таки є. Так само ми зауважили, що антропоїди й вищі тварини далеко не "зливаються" з оточуючою природою, І таки виділяють себе зі свого природного і соціального середовища.

Отже, бодай примітивне, але вже сформоване усвідомлення себе як суб'єкта у них є.

Мідсі : "самосвідомість виникає внаслідок соціальної взаємодії у тварини, яка здатна до символічного мислення і входить до організованої соціальної групи".

Поняття "я" становить собою когнітивну структуру, зв'язану зі здатністю тварини дивитися на себе збоку, мов би поставивши себе в положення інших особин. Ця здатність, таким чином, дозволяє тварині розглядати ти себе як об'єкт".

Те, чи мають вищі тварини бодай у зародку ті властивості, що їх приписують людині, легше всього бачити із наукових дефініцій, що їх дають поняттям свідомості й самосвідомості.

Ось О.Г. Спіркін пише у своїй вже не раз згадуваній монографії: "Свідомість - це вища, властива лише людині функція головного мозку, сутність якої полягає в цілеспрямованому відображенні об'єктивних властивостей і відношень пред­метів зовнішнього світу, в попередній мисленній побудові дій і передбаченні їхніх результатів, у правильному регулюванні й самоконтролюванні взаємовідносин людини з суспільною и природною дійсністю.

А тепер скажіть мені, чому не можна застосувати це визначення до свідомості тварин? Укажіть хоча б одну з цих рис, якої немає у вищих тварин. Є у них і ціле­спрямоване відображення об'єктивних властивостей і зв'язків, і мисленна побу­дова дій, і передбачення їх результатів, і регулювання й саморегулювання своїх взаємовідносин з природним і соціальним довкіллям. Хто уважно читав увесь попередній матеріал, той не може не погодитися з цим. Звісно, рівень людини в усьому цьому незмірно вищий.

Те ж саме стосується і самосвідомості. Ось відповідне визначення О. Спір-кіна: "Самосвідомість — це усвідомлення людиною своїх дій, думок, почуттів, мо­рального обличчя, інтересів, свого становища в системі суспільного виробництва, тобто усвідомлення себе як особистості, виділеної з навколишнього природного і суспільного середовища і перебуває з ним у певній системі відношень, що істо­рично склалися " ' .

Знову ж таки: які із зазначених властивостей відсутні в самосвідомості ви­щих тварин? Хіба що усвідомлення свого становища в системі суспільного вироб­ництва, якого немає у тварин. Але зате є система добування природних засобів для існування, і своє місце в цій системі тварина не менш чітко усвідомлює, ніж людина своє місце у виробництві. А то все інше в структурі самосвідомості твари­ни також є. Вона прекрасно усвідомлює свої думки, бажання, прагнення, зацікав­лення, систему своїх етичних норм у поводженні з людиною і своїми родичами. Усвідомлює себе, як ми вже бачили і як певну індивідуальність і свої зв'язки з довкіллям. Знову ж таки, йдеться про головні складові структури самосвідомості. Що ж стосується складності, багатства, глибини цих складових, то ні про яку тотожність. самоснідомості людей і тварин не може бути й мови.

Тепер ми дамо свє визначення свідомості та самосвідомості тварин. Свідомість – це вершина, синтетична властивість психіки тварин, яка полягає в концентрації й узгодженій дії їхніх основних психічних процесів і властивостей) сенсорних процесів, уваги, мислення. мовлення, почуттів; волі й характеру тощо). спрямованих на адекватне відображення навколишньої дійсності. її практичне використання і початкове перетворення, а також на передбачення прийдешніх подій_. Свідомість підносить психічне життя тварин на новий, якісно вищий рівень.

Д.О. Бирюков розглядає ще й гносеологічне й онтологічне значення слова «свідомість»: "Теорія пізнання, гносеологія, - пише він, - звичайно, може розглядати психіку вищих тварин як своєрідну передісторію свідомості... Однак гносе­ологічний аспект розгляду психічного може бути віднесений лише до людини. Мислення, його елементарні форми ми допускаємо і у вищих тварин, але було б неправильно розглядати ці функції в гносеологічному аспекті. Для тварин ч їхнім чуттєво конкретним мисленням залишається єдиний онтологічний (тобто зв'язаний з функціями мозку - О.Г.) аспект розгляду їх психіки".

Позиція у гносеологічному, філософському сенсі абсолютно неприйнятна. Як можна заперечувати пізнавальну сутність тваринного мислення?!

Тепер дамо своє визначення самосвідомості тварин: "Усвідомлення вищими тваринами себе як суб'єкта відчування й діяння, як окремої суверенної індивідуальності в системі її взаємозв'язків із природним і соціальним довкіллям, як носія усього спектру психічних переживань - відчуттів, сприйнять, уваги, емоцій, згадувань, думок, мовного спілкування, інстинктивних потреб і потягів - і називається самосвідомістю тварин».