Уява в тварин

Звісно, це не так. Досить згадати наведені попереду міркування І.П. Павлова щодо комбінаторних здібностей мавп, виявлених ними в дослідах із конструюван­ням усіляких засобів для діставання принади.

У той же час слід сказати, що для багатьох людей, які за родом занять близькі до тваринного світу - натуралістів, мисливців тощо, є само собою зрозумілим, що у вищих тварин прекрасно розвинена комбінаторна здатність, здогадливість, здатність до інтуїтивних творчих спалахів (типу "ага-моменту", "еврики"), коли явно спрацьовує творча уява. Прекрасно розвинена в них просторова уява. Уже згадувалася методика із застосуванням телебачення. Антропоїд дивиться на екран телевізора. Позад нього стоїть стіна з отвором. Для того, щоб дістати принаду, мавпі треба, не відриваючи очей від телеекрану, просунути руку в цю дірку, підвести кисть до кнопки, що міститься на цій стінці з того боку, й натиснути її. На екрані телевізора передається зображення цієї руки іі її маніпуляції з наближення до кнопки. Дивлячись на це телезображення, шимпанзе коригує свої рухи і, не бачачи своєї натуральної лапи й реальної кнопки, все ж знаходить її! Ясна річ, йому при цьому доводиться виконувати складну роботу своєї просторової уяви, накладаючи проекцію із телезображення на реальну ситуацію з рукою й кнопкою, яка розгортається за його спиною, за перегородкою.

Та ж сама просторова уява спрацьовує у мавп, собак та інших вищих тварин під чає їхньої роботи в лабораторіях з різного роду проблемними пристроями (проблемними ящиками тощо), під час їх конструкторської та іншої маніпулятивної діяльності. Коли Султан, - цей найрозумніший шимпанзе В. Келера, здогадався з'єднати дві бамбукові палиці в одну, це було не лише велике відкриття мавп'ячого інтелекту, але й видатний імажинативний (фантазійний) акт тваринного мозку. Перед тим, як це зробити, шимпанзе уявив собі, що коли сполучити дві палиці її одну, то вийде саме те, що треба - можна буде дотягтися до жаданого банана.

К. Маркс, розмірковучи над дивовижною здатністю павука плести ажурну, складного геометричного орнаменту павутину, яка присоромлює людину ткача, і такою ж геніальною здатністю бджоли вимуровувати з воску чарунки, що своєю довершеністю й математичною виваженістю перевершують мистецтво архітектора, в той же час відзначає, що найгірший архітектор відрізняється від найталановитішої бджоли тим, що перед тим, як зводити свою будівлю, він її спершу і побудував у своїй голові, тобто ідеально. Із цього нібито випливає, що тварини діють автоматично, механічно, суто рефлекторно, без участі центральної мозко­вої психічної ланки, без ідеального початкового образу того, що треба зробити - отже, без будь-якої уяви, без будь-якого випередження дійсності, без будь-якого прогнозування майбутнього. На останньому особливо запекло наголошують про­тивники психології тварин. В їхньому уявленні, корінна, якісна відміна тут саме в тому й полягає, що людина здатна передбачати майбутнє, а тварина геть позбав­лена цієї здатності. З такою позицією аж ніяк не можна погодитися.

Назвемо лише декілька загальновідомих фактів. Із цих фактів випливає, що добра половина діяльності тварин спрямована якраз на майбутнє, а не на задово­лення сьогоденних потреб. Сюди повністю відносяться інстинкти продовження роду, починаючи від парування, шлюбного періоду, нерестилищ (зв'язаних не­рідко з дуже далекими міграціями - наприклад кількарічним дрейфом прибалтій­ських вугрів до Саргассового моря і назад), таких самих колосальних перельотів птахів у вирій і в зворотному напрямку. Сюди ж відноситься гніздобудування птахів, риб, риття нір комахами й звірками, висиджування - яєць, ікри, неймовір­но трудомісткий догляд за народженим молодняком, навчання цього молодняка всіх життєвих премудростей.

Інстинкт збереження життя, зокрема харчовий інстинкт, змушує тварин клопо­татися про запаси харчів на майбутнє - починаючи від звички птахів закопувати в землю горішки, такої ж звички собак та інших звірів закопувати харчові надлишки і закінчуючи заготівлею на зиму харчів білочками й іншими гризунами. Не менш важливо господарникам знати, яка буде зима – холодна чи теппла. У залежності від цього лімітувалися б кількість палива і таке інше.

Проте ми ще не вміємо робити таких достеменних прогнозів, хоч народних прикмет щодо цього існує безліч. Тварини ж протягом тисячоліть і мільйонів літ, спостерегли тут певні закономірності і, якщо ці знання мали для них життєво важливе значення, закарбували їх у своєму генетичному фонді і відбили їх у відповідних стереотипах своєї поведінки.

Те ж саме і щодо короткотермінових прогнозів. Метеобюро тварин більш точніше, ніж метеорологічні повідомлення нашого радіо. Знавці поведінки тварин безпомильно можуть повідомити, яка буде погода в найближчий час - суха чи дощова, похмура чи сонячна, тепла чи холодна, безвітряна чи буремна і такс інше. Перед зміною погоди ворони знавісніло кружеляють в небі й розпачливо каркають. Перед бурею тварини намагаються забитися в якийсь сховок, збудувати собі якийсь прихисток. Навіть свині, розпачливо хрюкаючи, похапцем збирають усіляке галуззя, солому і зносять усе це до якогось закутка. Між іншим, і наші діти перед різкою зміною погоди також впадають у глибоке збудження. Вони нервово метушаться і страшенно лементують. Повітря в шкільних подвір'ях і дитсадках перед грозою буквально дзвенить від збудженого дитячого лементу, а в очах аж рябіє від їхньої гарячкової метушні.

Краще за чутливі прилади сейсмографів вловлюють тварини наближення катастрофічних явищ природи - землетрусів, виверження вулканів тощо. Знавці поведінки тварин у сейсмонебезпечних зонах пильно стежать за відповідними їхніми ознаками. Наприклад, перед землетрусами й цунамі глибововодні риби спливають наверх. Перед виверженням лави з вулканів чи, знову ж таки, перед великими землетрусами, тварини намагаються залишити поселення. Птахи підлітають, змії повзуть геть, кішки й собаки теж зникають, (під час розкопок Помпеї й Гераклунума не було виявлено жодної кішки!), а ті, що через велику прив'язаність до господарів залишаються, виявляють велике занепокоєння і намагаються врятувати їх. І часом і справді рятують! Усе це спостерігалося при всіх великих землетрусах останніх десятиліть у Ашхабаді, Ташкенті, Вірменії

Досі ми говорили про інстинктивні явища передбачення майбутнього. Але у тварин на вищих щаблях еволюції тут нерідко подибуються і прижиттєві, умов­норефлекторні, імажинативні формування психіки. їх зустрічають як у побуті, так і в лабораторній обстановці. Західні вчені зовсім не вважають за крамолу широко вживати термін "уява" стосовно тварин..

Малися на увазі досліди Девіда іі Енн Прімеків з штучною мовою сим­волів, якою шимпанзе "друкували" на магнітній стінці. Усілякий символ, п далі буде показано, несе в собі певний відліт особини з фантазією від дійсності.

Таким чином, поставивши питання, чи не уява є тією справжньою відміною, що відрізняє людину від тварини, учені негативно відповіли на це питання: ні, фантазія є і у тварин, однак повне вивчення її таємниць - справа майбутнього.

... У цьому своєрідному конструюванні капканів, ловильних пристроїв, пасток, петель удушення, ярма, хомутів, тенет, що обгор­тають, та інших пристосувань, що утримують шимпанзе в полоні і утруднити і. його вивільнення, ми вбачаємо глибокий сенс, підкреслений в теорії гри К. Гро оса . У подібного роду іграх молода тварина інстинктивно вправляє свої дії і неживими предметами довкілля, засвоюючи дії, корисні їй в майбутній боротьбі за існування. "Вона наполегливо тренує свої різнобічні рухові навички, стоїчно привчається терпіти біль, переносити всілякі незручності, багатоманітно витопчує спою моторну винахідливість ( жому наніс мнділеіпія О.І.) у процесі переборення тих чи інших механічних труднощів, що несподівано стали на шляху її визволення.

Таку ж багату ігрову фантазію демонстрували й інші малі шимпанзе. Малий шимпанзе залюбки грав у ігри, що вимагали творчої уяви і навіть деяких "відкриттів". "Безсумнівним виявом не лише інтелекту, але й фантазії було те, що Вікі не гірше за дитину освоїла серію тестів Гезелла.

Те, що шимпанзятка полюбляють возити іграшки на мотузочку, відзначила на Іоні ще Н.М. Ладигіна-Котс. Однак Вікі буквально приголомшила всіх пан­томімою, "возячи" уявну іграшку за уявну мотузочку. Це вже незаперечна фанта­зія!

Вікі полюбляла "рибалити". Стоячи на якому-небудь предметі меблів, нона піднімає за мотузку прив'язану іграшку і підлоги. А тепер вона чаіімалси ТИМ, що, стоячи на унітазі, підтягувала з підлоги уявлювану іграшку, почергово перехоплюючи двома руками невидиму мотузку; потім опускала її ийі режно і знову "вивуджувала".

Спостережені сцени, без сумніву, належать до зоряних миттєвостей єднання лю­дини з тваринами. Кеті Хейс вдалося спостерегти найвершинніші феномени тва­ринного духу. Треба було мати неабиякої складності внутрішній психічний світ, неабияку фантазію, щоб так натхненно гратися в уявлювані іграшки, щоб одразу підхопити запропоноване "матінкою" продовження цієї уявлюваної гри і нарешті, щоб так гостро, чисто по-людськи зреагувати на "безсоромний плагіат" своєї опікунші, яка буцімто вкрала винахід сердешної мавпочки і заходилася й собі тягати уявлюваний візок. Тут виявилися не лише цілком природні авторські амбіції "ви­нахідника", але й уже згадуваній крайній егоїзм мавп, через який їм однаковою мірою нестерпні, як бачимо, спроби заволодіти як їхніми речами, так і їх ідеями.

За своєю психологічною природою дуже близькі до ігрової діяльності й такі вельми поширені серед вищих тварин види поведінки, як їхні хитрощі. Хитрощі - це по-суті та ж сама інтелектуальна гра, гімнастика розуму. Хитрування у тварин спостерігається вже на нижчих щаблях еволюції. Воно має інстинктивний характер. Деякі комахоїдні хижаки приманіоюп. і самців, випромінюючи точнісінько такі світлові сигнали, якими самки при ц июють своїх залицяльників. Загальновідомі зворушливі хитрощі пташки, яки і н мулює каліцтво (ледь пурхає, волочить ноги й крила і.т.п.), відманюючи лш імі чи тварину від свого гнізда. Зозуля , обравши гніздо, щоб підкинути до своє яйце, зносить його точнісінько такого ж забарвлення і такого ж рисунку, щоб воно скидалося на справжнє. Деякі комахи наслідують забарвлення ос, аби н їм и боялися їх ковтати.