Методика визначення економічної ефективності окремих нововведень у рослинництві і тваринництві

Перед тим, як впроваджувати те чи інше досягнення науково-технічного прогресу у виробництво, аграрне підприємство повин­не здійснити його всебічну оцінку з тим, щоб за її результатами можна було б дати альтернативну відповідь на питання про економічну доцільність такого впровадження. Коли нововведення вимагають довгострокових витрат, їх необхідно оцінювати за допомогою методів, описаних у темі 15 (чистої поточної вартості, внутрішньої норми окупності тощо). За умови, що новини впроваджують у короткостроковий період тривалістю один—три роки, можуть бути використані відповідні методики, якими хоч і не передбачається дисконтування інвестицій і одержуваних доходів, але вони дають змогу виз­начити економічну ефективність поточних витрат, пов’язаних з їх використанням у виробництві. Ці методики модифікуються стосовно до специфіки новин та особливостей галузей сільськогосподарського виробництва, в яких вони впроваджуються.

Наведемо кілька прикладів визначення економічної ефективності нововведень у короткостроковий період.

А. Економічна оцінка прогресивної поверхневої технології обробітку ґрунту як важливого заходу боротьби з його водною і вітровою ерозією здійснюється в розрізі окремих культур, у нашому прикладі — за озимою пшеницею, посіяною по непарових попередниках. Особливість цього нововведення полягає в тому, що при його впровадженні досягається подвійний ефект: підвищується вро­жайність сільськогосподарських культур і знижуються виробничі витрати не лише на центнер продукції, а й нерідко на гектар посіву.

При впровадженні поверхневої технології обробітку ґрунту на 8—10 см замість звичайної відвальної оранки на 20—22 см зростають запаси доступної вологи в 1,5-метровому шарі ґрунту в період посіву, створюються більш сприятливі умови для зволоження його верхнього шару і появи дружних сходів, рослини інтен­сивніше кущаться, знижується також коефіцієнт водоспоживання. В результаті цього підвищується врожайність даної культури, знижується трудомісткість і собівартість зерна і за умови стабільних цін зростає додатковий прибуток. Ці показники і є оціночними при визначенні ефективності поверхневої технології. За базисний варіант беруть результати вирощування культури при звичайній оранці. Поверхневий обробіток можна проводити двома варіантами: на міжполосному і відкритому полі. Їх ефективність визначається порівняно з показниками базового варіанта.

Приріст урожайності Dу_і визначають як різницю між її рівнем за досліджуваним У_і і базовим У_б варіантами, тобто:

Dу_і =У_і – Уб,

де і — і-й варіант поверхневого обробітку.

Приріст прибутку на 1 га посіву за відповідним варіантом поверхневого обробітку ґрунту обчислюють за формулою:

DП_і = (У_і · Ц – ВВ_і) – (У_б · Ц – ВВ_б),

де ВВ_і і ВВ_б —виробничі витрати на основну продукцію в розрахунку на 1 га посіву відповідно за і-м досліджуваним і базовим варіантами; Ц — ціна реалізації 1 ц продукції.

Додатковий прибуток створюється за рахунок підвищення врожайності й економії виробничих витрат. Для визначення част­ки прибутку, створеної під впливом урожайності (DП_у), використовують формулу:

Частку прибутку, створену за рахунок другого фактора визначають з виразу:

Зростання продуктивності праці за і-м варіантом Ппрі і зниження собівартості Спі обчислюають за формулою:

де 3tб, Зt_і — затрати живої праці на 1 га посіву відповідно за базисним та і-м досліджуваним варіантом.

Наприклад, поверхневий обробіток впроваджено на відкритому полі. Врожайність озимої пшениці на цьому полі становить 40 ц/га, а виробничі витрати на 1 га — 960 грн. За звичайної оран­ки ці показники дорівнюють відповідно 30 ц і 1032 грн. Ціна реалізації 1 ц зерна становить 55 грн. Підставивши вказані дані в наведені раніше формули, одержимо, що додатковий прибуток складає 622 грн, у тому числі за рахунок збільшення врожайності — 320 грн і зниження витрат — 302 грн.

Економічна ефективність впровадження поверхневої технології обробітку ґрунту тим вища, чим більше одержується додаткового прибутку з одиниці площі завдяки збільшенню врожайності і зниженню собівартості продукції. В трудонедостатніх районах важливе значення має показник зниження трудомісткості виробництва, насамперед за рахунок зменшення затрат живої праці на 1 га посіву.

Б. Економічна оцінка різних технологій заготівлі сіна і вибір найбільш ефективної в умовах підприємства. Заготівля сіна на аграрних підприємствах може здійснюватися трьома способами: 1) традиційним — природним сушінням сіна на полі; 2) до­сушкою сіна активним вентилюванням; 3) пресуванням сіна в тюки. Для кожної технології необхідний відповідний набір робочих машин і знарядь, а також неоднаковий обсяг затрат живої праці. Крім того, зазначені технології забезпечують неоднакове біологічне збереження врожаю, що є одним з визначальних факторів у диференціації рівня економічної ефективності їх застосування на виробництві. Завдання полягає в тому, щоб за даними оцінки вибрати економічно найбільш вигідну технологію порівняно з існуючою на підприємстві й тим самим підвищити раціональність використання кормової площі, знизити собівартість виробництва кормів і, зрештою, одержати додатковий прибуток від виробництва продукції тваринництва.

Технологію заготівлі сіна можна економічно оцінити за такими показниками:

· фактичний валовий збір кормових одиниць з 1 га посіву трав, ц;

· сукупні витрати на 1 га з урахуванням вартості втрат кормів;

· вартість кормів з 1 га;

· прибуток на 1 га зібраної кормової площі;

· строк окупності додаткових капітальних вкладень.

Для того щоб обчислити наведені економічні показники, необхідно мати вартісну оцінку центнера сіна. За умови, що існує ринок грубих кормів, у розрахунок береться реальна ціна цього продукту. Якщо такого ринку немає, виникає необхідність у визначенні вартості 1 ц кормових одиниць сіна через закупівельну ціну на продукцію тваринництва. Оскільки сіно використовується переважно для годівлі корів, вартість його доцільно визначати через ціну центнера молока (Цм):

де Цс — вартість 1 ц кормових одиниць сіна; Пв — питома вага витрат на корми в структурі собівартості молока, %; Зо —зоотехнічна окупність кормів за показником витрат центнерів кормових одиниць корму на 1 ц молока.

Біологічні втрати врожаю за різних технологій розраховуються як різниця між біологічною врожайністю трав у центнерах кормових одиниць і фактичним збором кормових одиниць, що міститься в сіні за відповідною технологією його заготівлі. Одер­жаний результат множать на вартість центнера кормових одиниць сіна і таким чином визначають суму втрат урожаю у вартіс­ному виразі. Звідси витрати за відповідною технологією обчислюють як суму виробничих витрат і вартості втрат врожаю.

Прибуток на 1 га зібраної площі дорівнюватиме:

Пі = Ві · Цс – Сві,

де Ві —валовий збір центнерів кормових одиниць сіна з 1 га посіву трав за і-ю технологією його заготівлі; Сві — сукупні витрати на 1 га посіву трав з урахуванням вартості втрат урожаю, грн.

Строк окупності додаткових капітальних вкладень при впровад­женні нової технології заготівлі сіна (Тс) визначається за формулою:

де КВі, КВб — капіталовкладення, необхідні для придбання техніки відповідно за і-ю технологією, що передбачається впровадити в господарстві, та за існуючої технології заготівлі сіна.

При виборі технології заготівлі сіна перевага віддається тому варіанту, за якого забезпечується високий рівень збереження врожаю й одержання найбільшого прибутку з гектара зібраної площі. При цьому обернений показник строку окупності додаткових капітальних вкладень повинен бути вищим або дорівнювати банківській ставці на довгостроковий кредит.

Розглянемо ще один приклад, який переконує в необхідності застосування різних методичних підходів до оцінки альтернатив­них технологій. Спеціалістами Українського державного центру з випробування та прогнозування техніки розроблено альтернатив­ну технологію збирання зернових культур спеціальними жатка-
ми ЖОН — 4 і ЖОН — 6 методом очісування зернової частини (колосків) без зрізання стебла. Технологія апробована у виробничих умовах в 2001 р. і доказала свою високу ефективність. Жатка очісуючого типу може навішуватися на реверсивний трактор ХТЗ-161 31. Такий зернозбиральний агрегат «Колосок» має на 30 % меншу енергомісткість і на 40 % — металомісткість. На 1 т намолоченого зерна витрачається лише 1,6 л пального. Звичайний зерновий комбайн коштує значно дорожче за такий зернозбиральний агрегат, причому після жнив жатка знімається з трактора і він використовується протягом року, тоді як комбайн пра­цює лише до двох місяців у рік. Жатки очісувального типу можуть кріпитися і на комбайни. Так, комбайн «Лан» з очісувальною жаткою намолочує 20—25 т зерна за годину, тоді як у самостійному режимі роботи — 10—12 т. Зменшуються і втрати зерна, особливо на полеглих полях. Солома, яка залишається після очісування колосків, може бути приорана як органічне добриво ґрунтообробними дисковими культиваторами або ж скошена для потреб тваринництва.

Таким чином, застосування даної технології дає змогу значно прискорити темпи збирання зернових, зменшити втрати зерна, підвищити продуктивність техніки, скоротити витрати на 1 га збиральної площі. Особливо важливо застосовувати дану технологію в тих господарствах, де відчувається гостра нестача комбайнів. Адже жниварка ЖОН-4 спроможна збільшити продуктив­ність застарілих комбайнів «Нива» чи «Єнісей» в два — три рази. Завдяки цьому відпадає необхідність у купівлі нових дорогих зер­нозбиральних комбайнів.

В кількісному (вартісному) виразі економічний ефект (Ет) від застосування альтернативної технології збирання зернових культур можна визначити за формулою:

Ет = (Стт – Сат) + (ВЗтт – ВЗат) · Цз + ЗЗ · Цз,

де Стт — собівартість 1 га зібраної площі за традиційної технології збирання зернових , грн; Сат — те ж за альтернативної технології; ВЗтт і ВЗат — втрати зерна на 1 га відповідно за традиційної та альтернативної технології збирання зернових, ц; Цз — ринкова ціна 1 ц зерна; ЗЗ — зменшення втрат зерна на 1 га збиральної площі завдяки скороченню строків збирання зернових культур.

В. Економічна оцінка заходів з племінної справи. Необхідною умовою зростання продуктивності тварин і підвищення якості продукції є поліпшення їх породних властивостей. В аграрних підприємствах воно може відбуватися за кількома напрямами. Проте загальний економічний підхід до оцінки різних заходів з племінної справи і визначення економічної ефектив­ності від їх впровадження приблизно однаковий. Зрештою він зводиться до розрахунку сумарного і річного економічного ефекту за відповідним виробничим об’єктом, атакожрівня рентабельності додаткових витрат. Специфічні особливості методики найбільш рельєфно проявляються лише при підготовці вихідної і проміжної інформації для визначення даного ефекту.

Для прикладу розглянемо механізм економічної оцінки заходів з племінної справи в скотарстві. Зокрема, ставиться мета визначити внутрішньогосподарську ефективність від впровадження перевірених за потомством плідників великої рогатої худоби. Річний економічний ефект розраховують за першу, другу і третю лактації дочок від перевірених биків-поліпшувачів. Базою для порівняння беруть обсяг виробництва молока, його жирність і вміст білка за перші три лактації від корів — дочок бика-плідника, який раніше використовувався для осіменіння основного стада.

Для визначення сумарного і річного економічного ефекту та рівня рентабельності додаткових витрат від впровадження даного заходу необхідно розрахувати такі показники:

· вартість виробництва молока з урахуванням вмісту в ньому жиру і білка за базовим варіантом (за групою дочок колишнього бика-плідника) і за новим варіантом (за групою дочок бика-поліпшувача);

· собівартість виробництва молока за кожним варіантом.

Перший з названих показників обчислюється за формулою:

ВМі = Мі · Ц · Кжі · Кбі,

де Мі — валовий надій молока за і-м варіантом за трьома лактаціями; Ц — ціна реалізації 1 ц молока; Кжі — коефіцієнт надбавки до закупівельної ціни за підвищення жирності в і-му варіанті; Кбі — те саме за підвищення вмісту білка в молоці.

Валовий надій молока за варіантами визначається так:

де Ніj — надій молока від корови в j-й лактації за i-м варіантом; ПКij — поголів’я корів в j-й лактації за i-м варіантом.

Якщо розрахунок за здане молоко молокозаводи здійснюють у перерахунку на його базову жирність без урахування вмісту біл­ка (саме так здійснювався розрахунок із сільськогосподарськими товаровиробниками за молоко в 2001 р.), то валове виробництво молока визначається за формулою:

де Жіj — жирність молока, надоєного у j-й лактації за і-м варіантом; Жб — базова жирність молока, прийнята на рівні 3,6 %.

Собівартість виробництва молока за обома варіантами визначають за загальноприйнятою методикою. Необхідні дані при цьому беруть з первинного зоотехнічного і бухгалтерського обліку, який ведеться роздільно за двома виділеними групами корів — дочок бика-поліпшувача і дочок бика-плідника, що уже використовувався в господарстві. Наявність даних про вартість валового виробництва молока і його собівартість дозволяє визначити сумарний економічний ефект Еф від впровадження даного заходу за три роки лактації:

Еф =

де ВВ_1J — і ВВ_0j — виробничі витрати за j-ю лактацією відповідно за новим і базовим варіантами.

Річний економічний ефект обчислюють за кожну лактацію окремо за аналогічною методикою. Остаточний висновок про доцільність впровадження цього заходу роблять з урахуванням показника рівня рентабельності додаткових витрат і приросту прибутку на одну корову. Перший з цих показників визначають за додатковим прибутком і додатковими витратами з виразу:

Рівень рентабельності додаткових витрат повинен перевищувати рівень рентабельності витрат за базовим варіантом.

Проілюструємо викладену методику такими даними (табл. 19.3).

Таблиця 19.3

ПРОДУКТИВНІСТЬ КОРІВ, ВИРОБНИЧІ ВИТРАТИ І ВАРТІСТЬ
ПРОДУКЦІЇ ЗА БАЗИСНИМ І НОВИМ ВАРІАНТАМИ

Сукупні витрати за 3 роки лактації становлять за базовим варіантом 578 375 грн, за новим — 601 729 грн, а приріст витрат — 23 354 грн (601 729 – 578 375). Сумарна вартість молока за досліджуваний період становила за цими варіантами відповідно 716 100 і 780 564 грн.(приклад розрахунку сумарної вартості молока за базовим варіантом: (28 · 120 · 3,42) : 3,6 + (32 · 120 · 3,52) : 3,6 +
+ (41 · 120 · 3,65) : 3,6 = 13009,4; 13009,4 · 60 грн = 716 100 грн. Звідси сумарний економічний ефект складає: (780 564 – 601 729) –
– (716 100 – 578 375) = 178 835 – 137 725 = 41 110 грн. Рівень рентабельності додаткових витрат дорівнює 176 % (41 110 : 23 354) · 100, тимчасом як цей показник за базовим варіантом становить 23,8 % (716 100 – 578 375) : 578 325, або більш як на 152,2 п.п (176 – 23,8).

Одержані результати дають підстави для висновку про доцільність широкомасштабного впровадження у виробництво цього нововведення в умовах підприємства.

Методика визначення загального економічного ефекту від впровадження нових порід тварин. В Україні в 90-х роках на основі місцевих симентальських і чорно-рябих корів та імпортованого генофонду голштинів (коровам голштинської породи належать усі рекорди молочної продуктивності — максимальний удій одержано від корови Убре Бланка у 1981 р. — 27 674 кг молока за 364 дні лактації з вмістом жиру 3,8 %, рекорд добового надою — 110,9 кг) створено українську чорно- і червоно-рябу молочні породи. Генетичний потенціал за молочною продуктивністю становить 6 500 — 7 500 кг молока за лактацію. Українськими вченими (Зубець М. В., Буркаі В. П., Хаврук О. Ф. та ін.) здійснено випробування даних порід, що свідчить про високу економічну ефективність їх використання порівняно з вихідними місцевими породами.

Фактичний економічний ефект розраховувався за формулою:

де Ем — вартість додатково одержаного молока; Ц — ціна реалізації молока; Сп — середня продуктивність ровесниць вихідної породи (симентали), кг; Пс — середнє перевищення надою на одну корову нової породи, %; Л — постійний коефіцієнт, що пов’язаний з додатковими витратами на продукцію і дорівнює 0,7; Пк — поголів’я лактуючих корів нової породи.

За даними бонітування, продуктивність 278 тис. корів нової червоно-рябої породи становила по всіх категоріях господарств
3 281 кг з вмістом жиру 3,67 %, або перевищувала ці показники симентальських ровесниць відповідно на 320 кг і 0,03 п.п. жиру. За закупівельної ціни 1 кг молока 0,6 грн. загальний економічний ефект досягає 40 338,9 тис. грн При цьому показник Пс визначається так:

Створені українські чорно-ряба і червоно-ряба породи є інноваціями. Вони конкурентоспроможні за продуктивністю і технологічністю, мають значний генетичний потенціал. Їх поширення сприятиме істотному підвищенню ефективності молоч­ного скотарства.

Для запровадження НТП у сільськогосподарське виробництво велике значення матиме створення Національної аграрної дорадчої служби з її регіональними представництвами і філіями як неприбуткової структури, спроможної розв’язувати наступні завдання:

· надавати практичну допомогу сільськогосподарським товаровиробникам в освоєнні нових технологій, впровадженні інших новин, сучасного менеджменту, в здійсненні поглибленого аналізу фінансово-економічного стану підприємств і оцінки їх позиції на ринку;

· здійснювати інформаційне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, надавати їм маркетингові послуги;

· проводити курс на інтеграцію науки і практики шляхом організації прикладних наукових досліджень відповідно до потреб сільськогосподарських товаровиробників;

· організовувати навчання керівників і спеціалістів аграрних підприємств, сільського населення за програмами, орієнтованими на засвоєння методів ведення прибуткового бізнесу;

· забезпечення зворотного зв’язку із сільськогосподарськими товаровиробниками та сільським населенням з метою подальшого вдосконалення механізмів і важелів аграрної політики.

Для швидшого впровадження у виробництво досягнень агрозоотехнічної науки значну роль мають відіграти визначені у 2000 р. по кожній області та АР Криму базові підприємства як центри наукового забезпечення сільськогосподарського виробництва. Всього в Україні започатковано 343 таких підприємства: від семи в ряді областей до 33 у Київській області. Головним зав­данням базових господарств є створення державного і регіо-
нальних насіннєвих страхових фондів насіння вищих репродукцій і гібридів першого покоління, а також вирощування для роз­повсюдження високоякісного насіння і саджанців плодоягідних культур та винограду. Важливо, що в цих господарствах ство­рюються племзаводи, племгосподарства і племферми для розведення племінної худоби, функціонуватимуть демонстраційні поля і ферми.

[1] Інновацію інколи трактують не як результат інноваційного процесу, а як використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, направлених на вдосконалення соціально-економічної діяльності (див.: Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент — К.: Межрегиональная академия управления персоналом, 2000. — С. 5).