Включення Західної України, Бессарабії та Північної Буковини до складу УРСР

Заручившись підтримкою СРСР, Гітлер приступив до розподілу Польщі. Вона якнайкраще підходила для випробовування на практиці стратегії «блискавичної війни». За планом «Вайс», затвердженим у квітні 1939 p., розгортання німецьких військ завершилося 25 серпня, але наступ було відкладено, з одного боку, через погрози Великобританії виступити на боці Польщі та нерішучість Муссоліні, з іншого. Додатковий час дозволив зосередити Німеччині на польському кордоні понад 50 із 176 дивізій. Їх підтримували два повітряні флоти, що мали в своєму розпорядженні 1 тис. бомбардувальників і 1 059 винищувачів. Кількість солдатів і офіцерів, які мали взяти участь у цій кампанії, сягала 2 млн. Польська армія хоч і нараховувала на той час 1 млн. 750 тис. вояків, проте не мала достатньої кількості танків, літаків, гармат.

1 вересня 1939 р. німецькі війська перейшли польський кордон, що стало початком Другої світової війни. В умовах гострої міжнародної критики Німеччини, СРСР, незважаючи на домовленість, не поспішав вступати на західноукраїнські землі. Зайнявши вичікувальну позицію, Сталін намагався перекласти всю відповідальність за агресію проти Польщі на Гітлера. Тим часом війська вермахту швидко просувалися на Схід і 8 вересня підійшли до Варшави. Протягом двох тижнів війни основні сили польської армії були розбиті. Намагаючись вплинути на ситуацію, уряди Великобританії та Франції оголосили 3 вересня війну Німеччині. Однак це була дивна війна. Французька армія, що налічувала 85 дивізій, так і не отримала наказ про початок наступу на Німеччину. На той момент Гітлер міг протиставити французам лише 35 дивізій, що не мали жодного танка. Ця армія була малоефективна навіть як заслін, проте і цей момент не був використаний.

Героїчно обороняючись, поляки покладали значні надії на людські та матеріальні ресурси західноукраїнських та західнобілоруських земель. Однак 17 вересня 1939 р. ці надії були розвіяні. Радянський Союз, зважаючи на складність міжнародної ситуації, невідворотність світової війни, вводить війська на західноукраїнські та західнобілоруські території. Це означало фактичний вступ СРСР у Другу світову війну. Для досягнення цієї мети були задіяні війська Українського фронту під командуванням маршала С. Тимошенка. Проти деморалізованої та напіврозбитої армії Польщі було виставлено 67 стрілецьких та кавалерійських дивізій, 18 танкових бригад, 11 артилерійських полків. На Українському та Білоруському фронтах зосереджувалося понад 600 тис. солдат, 4 тис. танків, 6 тис. гармат, 2 тис. літаків. Перевага радянських військ була величезною. Водночас, намагаючись виправдати свої дії, Москва звернулася до Варшави з нотою, в якій зазначалося, що Червона армія виступає на захист населення Західної України і Західної Білорусі «з метою надати допомогу українцям перед навислою загрозою». У такій ситуації деморалізована політична верхівка Польщі не наважилася навіть оголосити війну СРСР. Головнокомандувач армії Ридз-Сміглі видав лише директиву, в якій наказував військам відступати без бою до Румунії та Угорщини.

Після 12-денного маршу Червона армія вийшла на лінію Західний Буг – Сян. Припинивши бойові дії, Німеччина та СРСР провели спільні паради військ у Бресті та інших містах колишньої Польщі, а 28 вересня 1939 р. підписали радянсько-німецький договір про дружбу і кордони. За ним, до складу СРСР відходила більшість території Західної України, натомість весь терен від Вісли до Бугу переходив Німеччині. Військові частини обох сторін, які в окремих місцях перейшли обумовлену лінію розмежування, мали відійти до зазначеного рубежу. За рахунок цього кордони СРСР посунулися у західному напрямку на 250-350 км.

Саме із втратою державності Польщі було розпочату велику дружбу СРСР та Німеччини. Між країнами зріс товаропотік, проходив обмін досвідом, технологіями, проводилося навчання військових та спеціалістів різного профілю. Злагодженість дій двох держав була відчутна і на міжнародному рівні. Спираючись на дружбу із Гітлером, Сталін у 1940 р. домагається передачі Румунією СРСР Північної Буковини та Бессарабії. Німеччина, побоюючись, що у разі виникнення радянсько-румунського збройного конфлікту вона може позбутися румунської нафти, порадила уряду Румунії піти на поступки. При цьому Берлін запевнив, що поступки тимчасові і Німеччина допоможе не тільки повернути втрачені території, а й завоювати нові. 28 червня 1940 р. румунський уряд заявив про свою згоду передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину.