ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ, ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ В РИНКОВИХ УМОВАХ

Галузева структура народного господарства

Для економіки України характерною є диференційована та диверсифікована структура.

Галузева структура відрізняється:

· високою вагою важкої індустрії,

· недостатнім розвитком галузей та виробництв товарів народного споживання,

· наявністю галузей забезпечення НТП,

· глибокими внутрішньогалузевими та міжгалузевими виробничими зв’язками.

На галузеву структуру значно впливають економічні та природні фактори:

· рівень розвитку продуктивних сил,

· елементи зростання виробництва,

· рівень забезпечення сировинною та паливо-енергетичними ресурсами.

Удосконалення народногосподарського комплексу пов’язане з раціональним використанням природних, матеріальних та трудових ресурсів, інтенсивним розвитком економіки, охороною навколишнього природного середовища.

У галузевій структурі України виділяється машинобудування (38,7 % вартості продукції народогосподарства), харчова промисловість (15,3 %), легка промисловість (12 %).

Структура засобів виробництва складається з співвідношення видобувних та обробних галузей. До видобувних належать видобуток мінерального палива, виробництво електроенергії, видобуток руд чорних та кольорових металів, гірничо-хімічної та мінерально-будівельної сировини, лісозаготівля, вилов риби та морських продуктів.

Видобувна промисловість має підвищену фондомісткість, на неї припадає 20% основних виробничих фондів.

Галузь представлена однорідними підприємствами, тобто подібними між собою за призначенням продукції, яка виробляється, спільності використовуваної сировини та за характером технології.

Науково – технічний прогрес посилює динамічність зрушення у структурі промисловості. Існують значні відмінності у територіальній концентрації промислового виробництва між південно-східними та деякими західними і центральними областями, у господарчій структурі яких висока питома вага аграрного сектора економіки.

Потрібні пропорції можна забезпечити на основі удосконалення інвестиційної політики, управління, економії сировини та енергії.

Економічне обґрунтування галузевого розміщення виробництва

З переходом до ринку значення галузевих економічних розробок прогнозового характеру зберігається, а в умовах ринку значно посилюється.

Методи регулювання у розвинених країнах переважно економічні, зокрема податкова політика стимуляційного чи гальмівного характеру. Особливо важливими є правові важелі управління розвитку економіки. Галузеві схеми розміщення господарства регіону мають врахувати зарубіжний досвід, бути науково обґрунтованими, мати рекомендаційний характер.

Економічне обґрунтування галузевого розміщення виробництва включає наступні етапи:

· аналіз сучасного розвитку та розміщення галузі;

· визначення умов та факторів розвитку галузі, окремих підприємств;

· вибір альтернативних варіантів, пошук оптимального варіанту.

На першому етапі досліджують наступні показники: сировинні ресурси; виробництво продукції в поступальних одиницях; собівартість одиниці продукції та послуг; матеріаломісткість; енергомісткість; обсяг та структура капіталовкладень; вартість незавершеного будівництва та невставленого устаткування; приріст продукції на 1 грн. капіталовкладень; рентабельність; вартість основних фондів; фондовіддача; показники фінансового стану підприємства; співвідношення рівня виробництва з потребами ринку; технічний рівень галузі; забезпечення у територіальному розрізі ресурсами; удосконалення управління та територіальної організації галузі; транспортні потреби галузі; участь галузі у міжнародному поділі праці.

На другому етапі досліджують основні умови та фактори, зокрема визначення потреби ринку у конкретному виді продукції, врахування виробничо-технічних особливостей та рівня науково-технічного прогресу у галузі, ресурсний фактор та інші фактори.

На третьому етапі вибирають оптимальні місця розташування виробництва, обсяги та напрями розвитку.

Екологічна експертиза, як один з видів екологічної оцінки виробничих проектів за мету має визначення екологічної безпеки будь - якої господарської діяльності з критерієм у вигляді спеціально вироблених екологічних стандартів та нормативів.

До екологічної експертизи належать: оцінка впливу та навколишнє природне середовище; прогнозування стану довкілля; висновки та рекомендації зі зниження негативного антропогенного впливу; експертні висновки про можливості реалізації проекту.

Оцінюється соціальна небезпека. Останній етап економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва заклечається у наданні рекомендацій органам влади.

Крім загальних методів обґрунтування розвитку та розміщення продуктивних сил застосовують спеціальні методи.

Форми територіальної організації промисловості

На промисловість як найважливішу структурну ланку народного господарства припадає близько 33% основних фондів, 35% зайнятого у народному господарстві населення.

Проблема ефективного розвитку промисловості може вирішитись зменшенням частки виробництва групи А (виробництво засобів виробництва) та збільшенням обсягів асортименту та якості виробництва групи Б (виробництво предметів споживання).

Під впливом промисловості розвивається система міжгалузевих та міжрайонних зв’язків, розвивається виробнича та соціальна інфраструктура.

Територіальна організація промисловості зумовлена формуванням виробничо-територіальних поєднань двох типів: промислових угрупувань та промислових комплексів.

Під промисловими угрупуваннями розуміють сукупність кількох підприємств, не об'єднаних виробничо-технологічними зв'язками, однак з характерним транспортно-географічним положенням, спільністю використання об'єктів інфраструктури і всієї системи обслуговування.

Для промислового комплексу, крім зазначених ознак, характерні тісні виробничо-технологічні зв'язки на основі послідовної й комплексної переробки сировини, відходів виробництва і спільного випуску готової продукції.

Виробничо-територіальним угрупуванням різних типів відповідають різні таксономічні (територіальні) одиниці. Якщо у населеному пункті розміщено одне підприємство, то це буде промисловий пункт, якщо декілька - промисловий центр.

Промислові вузли - це локальні виробничо-територіальні угрупування комплексного характеру, де взаємно близькі підприємства мають тісні виробничо-технологічні зв’язки, єдине транспортно-географічне положення, спільну інфраструктуру.

Промисловий район - це ширше угрупування, яке виникає на основі комплексів, угрупувань.

Промислові зони - це сукупність промислових районів або досить великих просторових ареалів з високою конкуренцією в них промисловості.

Промислова агломерація - пов'язана з концентрацією промисловості у великих міських агломераціях.

Комплексне розміщення підприємств має велике економічне значення, тому що створює додатковий економічний ефект. Навіть просте нагромадження кількох підприємств на порівняно обмеженій території уможливлює спільність використання загальної транспортної мережі, сировини, паливно-енергетичної і будівельної баз, спільних обслуговуючих виробництв тощо, тобто сприяє економії матеріальних, грошових і трудових ресурсів.

Комплексна організація виробництва має й негативні риси: надмірна концентрація в одному місці підприємств збільшує викиди забруднювальних речовин у природне середовище, ускладнює постачання сировини й вивезення продукції у зв'язку з перевантаженням транспорту, створює соціальне напруження населення.