РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ТА УПРАВЛІННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ

сутність регіональної політики

Регіональна політика - це інструмент, який дозволяє ефективно і з невеликими суспільними витратами проводити децентралізацію соціального регулювання, адаптувати загальні принципи соціальної політики до регіональних умов із врахуванням складної економічної, соціальної, національної, етнічної, релігійної структури країни. Це важлива складова частина економічної політики держави, що охоплює комплекс різноманітних законодавчих, адміністративних і економічних заходів, які проводяться як центральними, так і місцевими органами влади і спрямовані на регулювання процесів розміщення продуктивних сил.

регіональна політика — це державне втручання у розвиток регіонів для згладжування соціально-економічних диспропорцій між ними.

Сутність науково – обґрунтованої ефективної регіональної економічної політики полягає у органічному поєднанні загально національної та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території.

Стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно – ресурсного потенціалу.

Ефективна регіональна політика базується на таких принципах:

• впровадження всіма органами влади державної регіональної політики;

• врахування в рішеннях центральних органів влади інтересів і особливостей регіонів;

• підвищення самостійності регіонів у вирішенні власних проблем, тобто формування ефективного самоуправління на основі самофінансування.

Внутрішня політика регіонів — цільові дії органів влади регіонів, спрямовані на ефективніше використання всіх ресурсів регіону для підвищення благоустрою території, вдосконалення структури матеріального виробництва, покращення стану навколишнього середовища, розвитку соціально-економічної інфраструктури.

Основними напрямами регіональної політики є:

· визначення співвідношення рушійних сил регіонального розвитку і забезпечення їх взаємодії (державний і приватний сектори економіки, внутрішні та зовнішні фактори розвитку регіону);

· співвідношення загальнодержавного і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою;

· підйом економіки відсталих регіонів і освоєння нових регіонів та ресурсів;

· проблеми урбанізації;

· демографічна політика держави;

· аграрна політика країни.

в регіональній політиці виділяється макро- і мікрополітика. Мікрополітика своєю чергою поділяється на політику впливу на працю і політику впливу на капітал.

відповідно до суб'єкта управління розрізняють регіональну політику на рівні держави та власне на рівні регіону.

Відповідно до об'єкта управління регіональна політика поділяється на: галузеву і територіальну.

Галузева політика передбачає, передусім, розвиток галузі, а потім —території. При регіональній політиці територіального спрямування регулюванню підлягає загальна структура областей і економічних регіонів, тобто сукупність галузей економічного виробництва, що зосереджені в регіоні.

Відповідно до моделі територіального управління розрізняють такі види моделей:

1) модель обмеженої децентралізації;

2) модель регіональної автономії.

3) модель адміністративного нагляду.

Залежно від рівня розвитку держави виділяють регіональну політику країн з розвинутою та перехідною економікою; країн, що розвиваються.

Залежно від напряму реалізації регіональної політикивиділяють такі види: зовнішню регіональну політику та внутрішню регіональну політику.

За сферою суспільного життярозрізняють такі види регіональної політики: економічна; екологічна; соціальна; науково-технічна; культурна; військова.

Завдання державної регіональної економічної політики України

Метою державної регіональної політики в Україні є консолідація зусиль законодавчої та виконавчої гілок влади для створення умов динамічного економічного зростання територій, протидії поглибленню регіональних диспропорцій.

Нормативно-правовою базою державної регіональної політики є:

· Послання Президента України до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки", яким визначено стратегічне завдання щодо вироблення та реалізації такої моделі взаємовідносин з регіонами й управління ними, яка б відповідала принципам регіональної політики Європейського Союзу;

· Указ Президента України "Про Концепцію державної регіональної політики" від 25 травня 2001 № 341/2001, де викладені основні принципи і завдання державної регіональної політики, а також напрями і механізми її реалізації;

· Бюджетний Кодекс України, який визначає нову систему міжбюджетних відносин на основі подальшої децентралізації функцій і повноважень між різними рівнями органів влади та наближення суспільних послуг до місця безпосереднього проживання населення, посилення ролі місцевого самоврядування шляхом запровадження стабільної та прозорої системи взаємовідносин міждержавним та місцевими бюджетами;

· Закони України „Про місцеве самоврядування в Україні" та „Про місцеві державні адміністрації", що визначають основні повноваження і функції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Державна регіональна політика і політика регіонів формують єдине ціле і доповнюють одна одну. Регіональна політика держави спрямована на збалансування умов діяльності регіонів та їх результатів, підвищення ефективності використання сукупності регіональних ресурсів і можливостей створення умов для підвищення ефективності діяльності окремих регіонів.

Державна регіональна політика містить низку взаємопов'язаних елементів: економічну, соціальну, науково-технічну, екологічну, демографічну, гуманітарну і національну політику.

З метою покращення державного регулювання у сфері реалізації державної регіональної політики слід вжити такі заходи:

- розробити регіональні стратегії розвитку з урахуванням загальнодержавних пріоритетів, визначених у Концептуальних засадах стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002—2011 р.;

- визначити правові механізми державної підтримки розвитку депресивних територій;

- впровадити договірні відносини між центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у стимулюванні регіонального розвитку з чітким визначенням зобов'язань і відповідальності обох сторін щодо виконання спільних заходів;

- розробити механізм надання субвенцій із державного бюджету на цілі регіональної політики відповідно до загальнодержавних пріоритетів;

- підвищити спроможність органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади щодо розвитку міжрегіонального та прикордонного співробітництва;

- підготувати управлінські кадри для розвитку сфери підприємництва у регіонах.

Основні підходи до стратегії економічного розвитку регіонів

регіональний економічний розвиток розглядається як органічне поєднання та взаємозв'язок функціонально-просторових та галузево-регіональних блоків розвитку територій.

Стратегія регіонального розвитку економіки- система заходів, спрямована на реалізацію довгострокових завдань соціально-економічного розвитку держави з урахуванням раціонального вкладення регіонів у розв'язання цих завдань, які визначаються реальними передумовами й обмеженнями їх розвитку.

Стратегія регіонального розвитку держави неоднорідна стосовно територіальних суб'єктів, що обумовлено істотною різницею між територіями за рівнем забезпеченості ресурсами, структурою господарства, досягнутим рівнем розвитку різних сфер економіки, умовами входження в ринкову економіку тощо.

З метою забезпечення раціонального поєднання територіальних і загальнодержавних інтересів процеси регіонального розвитку мають регулюватися шляхом умілого поєднання елементів планування, прогнозування і програмування.

Планування включає аналіз, прогнозування соціально-економічного розвитку, визначення найраціональнішого варіанту розвитку, розробку і реалізацію заходів на досягнення визначених цілей. Кінцевим продуктом планування є план - документ, в якому визначено систему взаємоузгоджених завдань, об'єднаних спільною метою, визначеними термінами, методами і послідовністю досягнень.

Регіональне планування перебуває у тісному зв'язку з бюджетною політикою. В основі бюджетів завжди лежить план чи прогноз розвитку відповідної території. Тому важливим документом, що визначає основи формування і напрями використання фінансових ресурсів на місцевому рівні є програма економічного і соціального розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Прогнозування— це перша стадія планування, яка науково аргументує ймовірні тенденції і напрями стратегічного розвитку, а прогноз містить загальні контури визначених цілей і інструментів їх досягнення. В проектах довгострокових і середньострокових прогнозів і програм повинні відображатися питання вдосконалення регіональної економічної політики, у тому числі можливі зміни економічного механізму регіональних відносин (міжбюджетні відносини, питання управління власністю і використання природних ресурсів тощо).

Бюджетне регулювання виступає складовою бюджетного прогнозування і регламентує міжбюджетні відносини. Бюджетне планування охоплює: 1) складання бюджетів різних рівнів; 2) розробку індивідуальних кошторисів витрат для бюджетних установ; 3) взаємозв'язок державних планів економічного і соціального розвитку країни (регіону) та фінансових планів міністерств і відомств із бюджетом; 4) забезпечення єдиного порядку складання бюджетів окремих регіонів, зведених місцевих бюджетів, бюджетів областей і Автономної Республіки Крим у консолідований Державний бюджет.

Бюджетне прогнозування є важливим інструментом управління фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування, оскільки: пов'язує регіональну політику і місцевий бюджет для досягнення довгострокових планів, поліпшує ефективність використання фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування; дозволяє визначити альтернативні шляхи вирішення зазначених проблем; удосконалює процес формування місцевих бюджетів; дозволяє реально оцінити бюджетну ситуацію і прийняти відповідні рішення; сприяє відкритості та прозорості у прийнятті рішень.

Економічне програмування- це інструмент реалізації планових цілей, який дозволяє державі орієнтувати економіку через регулярний і комплексний вплив на її структуру відповідно до варіанту соціально-економічного розвитку в межах ринкового механізму. Програма характеризується чітко визначеними системою заходів та завдань на досягнення намічених в плані (прогнозі) цілей, узгоджених за термінами реалізації та складом виконавців і має на меті розв'язання важливих проблем розвитку національної економіки, міжгалузевих, галузевих, регіональних і локальних проблем.

Відповідно до затвердженої Указом Президента України Концепції державної регіональної політики Міністерство економіки розробило проект „Методичних рекомендацій щодо розроблення регіональних стратегій розвитку".

Моделі розвитку носять концептуальний, переважно теоретико-мето-дологічний характер. У них мають бути сформульовані загальні макроекономічні умови, необхідні для забезпечення довгострокової економічної стратегії держави в регіонах, збереження загальнодержавного економічного простору.

Програми розвитку мають переважно прикладний характер, розраховані на середньострокове комплексне прогнозування і покликані забезпечити узгодження територіальних і галузевих інтересів, потреб центру та регіонів.