Радянізація територій Західної України

Встановлення радянської влади на території Західної України було неоднозначно сприйнято місцевим населенням. Незаможні верстви радісно вітали цю подію, оскільки пов’язували з нею початок великих змін. У багатьох містах радянських солдат зустрічали хлібом-сіллю. Для ідеологічної дезорієнтації тамтешніх мешканців радянське керівництво вміло використовувало привабливі гасла національного визволення і соціальної справедливості, під якими здійснювався похід Червоної армії.

Ввівши війська на територію Західної України, радянське керівництво одразу почало юридичне оформлення її нового статусу. 22 жовтня відбулися вибори у Народні Збори. За офіційними даними, в голосуванні взяли участь 92,8 % виборців, з яких 90,9 % віддали свої голоси за заздалегідь підібраних кандидатів. Переважну їх більшість (92,9 %) становили українці. Народні Збори Західної України, які відбулися у Львові 26-28 жовтня 1939 р., одноголосно прийняли декларації про встановлення радянської влади на території Західної України і возз’єднання з Радянською Україною. Цим рішенням було розв’язане питання про суспільний і державний устрій цих земель. 1 листопада 1939 р. позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. Наприкінці року попередній адміністративно-територіальний устрій краю було скасовано, а на його території створено 6 областей: Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську, Тернопільську. 2 серпня 1940 р. за рішенням VII сесії Верховної Ради СРСР було утворено Молдавську РСР, а на території Півночі Буковини та Хотинського повіту Бессарабії утворено й передано до складу УРСР Чернівецьку область. У грудні 1940 р. було утворено Ізмаїльську область, до складу якої увійшли Аккерманський та Ізмаїльський повіти. У листопаді 1940 р. між Українською РСР і Молдавською РСР було встановлено новий кордон. Частину колишньої Молдавської автономної РСР у складі УРСР було передано Молдавській РСР. У результаті від України було відчужено Придністров’я з етнічним українським населенням.

Об’єднання українських земель стало знаменною подією в житті українців, проте для населення Західної України символізувало початок суцільної радянізації. Значна частина цих змін спершу сприймалася позитивно. Народ вітав передачу управління на експропрійованих підприємствах робітничим комітетам, встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, повернення до праці безробітних. Селяни отримали змогу розподілити порівну землю, худобу та сформувати ефективні приватні господарства. Радянська влада запроваджувала безкоштовне медичне обслуговування, освіту, розширювала кількість закладів освіти та культури.

Негативним аспектом радянізації було механічне перенесення «тоталітарного» соціалізму без урахування реальних потреб і можливостей тогочасного суспільства. Сталінський режим не допускав існування жодної політичної сили, за винятком більшовицької партії. Посади перших керівників підприємств, райкомів віддавалися кандидатам, що прибували за відрядженням ЦК КП(б)У, всесоюзних та республіканських наркоматів. У промисловості розгорталась індустріалізація, у сільському господарстві – колективізація. Всього до червня 1941 р. у селах Західної України було створено 2 867 колгоспів, які об’єднали 204,1 тис. селянських господарств.

Утвердження тоталітарного режиму супроводжувалося масовими репресіями. Вони торкнулися не лише окремих представників місцевого населення, а й певних соціальних груп, насамперед інтелігенції, політиків. Були розгромлені усі партії, громадські організації, особливо усіма шановані «Просвіти». Хвиля репресій проти населення тривала аж до нападу гітлерівської Німеччини на СРСР. Всього із західних областей УРСР в 1940-1941 pp. було депортовано понад 10 % населення, тобто 1 173 170 осіб.

Не бажаючи миритися із такою ситуацією, значна частина населення вдавалася до підпільної боротьби. Активізувалася мережа ОУН, яка виявилася єдиною на західноукраїнських землях політичною організацією, що не лише витримала репресії, а й здобула нових прихильників. Її члени діяли дуже обережно і тому були маловідомі. Проте НКВС вдавалося викривати ці осередки. У січні 1941 р. у Львові відбувся закритий «процес 59-ти» – найбільший за передвоєнного часу. Основну частину звинувачених становили студенти Львівського університету та учні середніх шкіл. Після триденного процесу 42 особи, у тому числі 1 дівчина, були засуджені до смерті, інші – до десятирічного ув’язнення. Певних утисків зазнала і греко-католицька церква на чолі з митрополитом А. Шептицьким. Понад 40 греко-католицьких священиків було депортовано, а майже сто змушені залишити свої парафії через переслідування. Усе це викликало страх, напругу і невдоволення. Рятуючись від переслідувань, чимало мешканців Західної України тікали до окупованої німцями Польщі. Усього з вересня до червня 1942 р. до німецької окупаційної зони перебралося понад 20 тис. українських політичних біженців.

Отже, об’єднання українських земель у складі СРСР мало велике значення. Уперше за багато років український народ зумів утворити власну державу, хоч і під зверхністю іншої країни. Більшість населення Західної України вітала цей акт. З новим порядком на ці території приходила стабільність, економічний розвиток, освіта, медичне обслуговування. Західноукраїнські землі з сировинного придатку західноєвропейських держав перетворилися на частку промисловості Радянського Союзу. Проте методи здійснення цих змін були страшними. Репресії, колективізація, ідеологічна пропаганда, гоніння на церкву призвели до глибоких соціально-економічних деформацій та людських трагедій. Як результат, західноукраїнські землі стають одним із центрів антирадянського руху.