Початок Другої світової війни

Українське питання у передвоєнній міжнародній політиці

Українські землі напередодні Другої світової війни перебували у складі чотирьох країн: Польщі, Радянського Союзу, Чехословаччини, Румунії. Маючи важливе економічне, стратегічне, політичне значення, вони були не лише ласим шматком, але й автоматично визначали домінування інтересів тої чи іншої сторони у Центральній Європі. Як наслідок, на кінець 30-х рр. ХХ ст. сформувалися три групи країн, що виношували стосовно подальшої долі українських земель різні плани. Держави, до складу яких входили українські землі, прагнули утримати їх під своїм контролем та приєднати нові українські території. Лідери капіталістичного світу (Великобританія, Франція, США) бажали збереження рівноваги сил у регіоні як запоруки не возз’єднання західноукраїнських земель навколо Радянської України. Ініціатор Другої світової війни – Німеччина, відводила їм роль житниці Великого Рейху. Позиційність блоків вилилась у дипломатичну боротьбу, яка багато в чому визначила характер майбутнього військового протистояння.

Враховуючи напруженість відносин СРСР з капіталістичними країнами Західної Європи, Німеччина налагоджує тісне співробітництво з Великою Британією. Без достатніх сил для відкритої боротьби вона пропонує себе як головну силу у боротьбі із більшовиками. Великобританія і Франція невдовзі перетворилися на головних союзників Гітлера у вирішенні європейських справ. З їх допомогою Німеччина прагнула посилити свій військовий комплекс, приєднавши промислові території Чехословаччини й Австрії. 29-30 вересня 1938 р. відбувся санкціонований розподіл Чехословаччини, що увійшов в історію під назвою Мюнхенська змова. У результаті цього Німеччина отримала близько 28 тис. кв. км. з населенням у 3,6 млн. та половиною промисловості Чехословаччини.

Чехословацька проблема у цей час стала центральною в європейській політиці, а питання подальшої долі Закарпатської України – однією з головних її складових. В умовах значного міжнародного тиску чехословацький уряд іде на поступки. Увечері 10 жовтня повідомляється, що Чехословаччина стала федерацією трьох народів: чехів, словаків та українців. Наступного дня уряд Праги офіційно надав автономію Карпатській Україні і визнав її уряд. Прем’єр-міністром став голова Автономно-землеробського союзу А. Бродій, до складу уряду увійшли Е. Бачинський, С. Фенцик, А. Волошин, Ю. Ревай.

Прагнучи закріпити на цих територіях свою присутність, Гітлер встановив тісні відносини із Карпатською Україною. 26 жовтня 1938 р. за рекомендацією Берліна уряд Чехословаччини усунув із посади прем’єр-міністра А. Бродія, який виступав за приєднання Закарпаття до Угорщини, призначивши прибічника німецької орієнтації А. Волошина. Як результат, між урядами активізувалися дипломатичні відносини – у Хусті було засноване німецьке консульство, відкрито німецько-українське культурне товариство та ін. У сфері економіки укладено домовленість про експортування до Німеччини деревини, молочних продуктів, шкіри, хутра, вовни, вина, а також розвідку та видобуток німцями корисних копалин. У вересні 1938 р. в Ужгороді було створено Українську національну оборону, яка після Віденського арбітражу була реорганізована в Карпатську Січ. Іншою метою цих дій стала демонстрація Радянському Союзові можливості об’єднання українських земель навколо Карпатської, а не Радянської України.

Проте така дружба виявилась недовготривалою. Невдовзі Карпатську Україну спіткала роль розмінної монети. Для переділу Європи Гітлеру була необхідна підтримка промислово розвинутих держав. Зваживши всі «за» і «проти», він вирішує задовольнити вимоги Угорщини щодо захоплення південних районів Словаччини та Закарпатської України. 2 листопада 1938 р. за рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні Карпатська Україна мусила віддати Угорщині 1 856 кв. км своєї території з населенням 180 тис. жителів, перенести столицю до Хуста.

Тим часом 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до сейму Карпатської України. У них взяли участь 92,5 % населення, з яких 92,4 % проголосували за Українське національне об’єднання (УНО), що очолював А. Волошин. У складних геополітичних умовах 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму за ініціативою УНО було проголошено самостійність Карпатської України. Президентом було обрано Августина Волошина. Однак це рішення стало останнім в історії Карпатської України. 14 березня угорські війська за підтримки Німеччини окупували її територію.

На кінець 30-х рр. ХХ ст., прикриваючись невтручанням Великобританії та Франції, Німеччина стала центром нового політичного блоку, а її роль у міжнародній політиці, економічна потуга зросли. Гітлер не відчував більше потреби у підтримці Англії та Франції, а навпаки вбачав у них загрозу реалізації своїх планів, оскільки прагнув повторити чехословацький варіант у Польщі. Для цього йому необхідно було заручитися підтримкою іншого союзника. Ним став СРСР. Причин цього було декілька: Німеччина не могла допустити зближення Радянського Союзу із західними державами; необхідно було нейтралізувати СРСР у разі війни з Польщею, Великобританією, Францією.

Як наслідок, Берлін робить декілька кроків назустріч СРСР та погоджується передати Радянській Україні західноукраїнські землі. У свою чергу, не будучи готовим до протистояння із Німеччиною, Радянський Союз приймає цю пропозицію. Важливим моментом у цьому процесі стало підписання 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького пакту про ненапад терміном на 10 років. Додатково до цього документа укладався таємний протокол, який розмежовував сфери інтересів сторін. Радянському Союзу передавались усі західноукраїнські землі, а Німеччині – Західна Польща та повна свобода дій у Європі. Цей договір отримав назву пакт Молотова-Ріббентропа. Новий кордон мав проходити по лінії річок Нареву, Вісли, Сяну.