Культура і мистецтво міст-колоній

Міста за етнічним характером відрізнялись одне від одного. Найвиразнішим вважалась Ольвія, найменш грецьким – Пантікапей і міста Боспорського царства, де більшість населення становили тавро-руси, кіммерійці, меоти, синди і протослов'яни. Пізніше вони зосереджуються у м. Тмутаракань. Там виникає тавро-руське Тмутараканське князівство.

Будівничі намагались при плануванні міст надати їм характерних засад грецьких митрополій. Наприклад, у Пантікапею функціонували акрополь – де зосереджувалась політична влада; агора – здійснювалося політичне керівництво й відбувались економічно-ділові трансакції; місце де зосереджувалися сакральні споруди; хора, де сконцентровувались функції приміських, господарських чи постачальних частин міста, тощо. Будували усе це із привозного мармуру, але переважали місцеві вапняки та дерево.

Подібною забудовою характеризувалась Ольвія. Навколо міста були споруджені оборонні мури з баштами. У нижньому місті працював театр та рибний ринок, еклесіастерій – будинок зібрань народних зборів. Міські ансамблі оздоблювалися ордерними системами, оформленими колонадами із капітелями, фронтонами, акротеріями, фризами, декоративними статуями, рельєфами на античні теми. У центрі міста був іонічний храм Аполлона Дельфінія, в центрі ділянки – монументальний вівтар.

Не менш цікавим було м. Херсонес. Від початку свого заснування воно мало регулярне прямокутне планування. На схід від геометричного центра міста була побудована агора. Головна поздовжня вулиця східної частини міста виходила ще на одну площу, яку займав храм, решта території була розбита на прямокутні квартали. Поруч із головною поздовжньою вулицею розміщувався театр. Існування Херсонеса в середовищі ворожих племен спричинилося до побудови могутніх захисних укріплень. Бурхливий розвиток Херсонеса спостерігається наприкінці IV ст. до н.е., коли місто підпорядковувало собі Керкінітіду і Калос-Лімен. У IV ст. н.е. Херсонес Таврійський пережив нашестя гуннів, після чого продовжував існувати у складі Візантійської імперії.

Розвивалась антична коропластика, тобто виробництво теракотових статуеток. Невеличкі за розміром зображення найпопулярніших в Греції божеств (Деметра, Кора, Кибела, Артеміда, Афродіта, Діоніс і його свита, Геракл) були переважно своєрідними домашніми, сімейними, родовими чи індивідуальними оберегами, які привозили греки у північні причорноморські поселення. Виробництво коропластики було широко розвинутим у Херсонесі, зокрема в період III ст. до н.е. – IV ст. н.е.

Різьба по дереву та кості водночас із іншими видами мистецтва мала велике економічне значення, посідаючи перше місце після сільського господарства. Об'єктами цього виду мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні скриньки, шкатулки, знаряддя праці, дерев'яний посуд. На жаль, з них до нашого часу збереглися тільки поодинокі предмети. Найвищого рівня дерев'яна різьба досягала в містах Боспору (V-II ст. до н.е.).

Перлиною майстерності греків було ювелірне мистецтво. З моменту заснування міст-полісів значного розвитку в Північному Причорномор'ї набуло виробництво предметів із бронзи, срібла, золота чи електра. На прикрасах часто вибивали мініатюрні зображення. Іноді зображення тварин вирішувалося у скіфському звіриному стилі, що засвідчує взаємовпливи антично-грецьких і степово-скіфських мистецьких естетичних смаків. Одночасно у Ольвії, Херсонесі, Пантікапею, карбувались власні монети, що як художні твори часто досягали високого рівня. В боспорських майстернях виконуються численні предмети «скіфського золота».

Щодо вазового живопису, то у період еллінізму в Північному Причорномор'ї сформувався високий художній стиль, розвиток якого відбувався у загальному руслі елліністичного мистецтва, але все-таки мав власні творчі видозміни. Так привертає увагу ваза у вигляді сфінкса. Зображено сфінкса, який сидить. У нього лев'яче тіло, голова та груди жінки, великі крила складені за спиною, голова легко повернута вправо. Згідно з міфологічною традицією греків, сфінкси – злі демони смерті.

Найбільшого розквіту набули античні держави в останній третині IV – першій половині ІІІ ст. до н.е. Активно розбудовуються міста регіону, розвивається економічна база, розширюються міжнародні зв’язки. У торгівлі посилюються відносини з причорноморськими центрами, зокрема Південним Понтом, острівними центрами Егейського моря, Малою Азією, зміцнюються контакти між північнопричорноморськими містами.