Походження та розселення давніх слов’ян

В І тис. до н.е. на історичну арену виходять слов’яни – одна з головних гілок давньоєвропейського населення.

Відносно походження та місця розташування слов’янських племен існує декілька теорій.

Найдавнішим періодом існування слов’ян вважається друга половина ІІ тис. до н.е. З того часу в культурі місцевих землеробських племен простежується етнокультурна спадковість до початку І ст. н.е., коли слов’яни стають відомі завдяки античній літературі під назвою венедів, антів та склавинів. Більшість дослідників вважають, що прабатьківщиною слов’ян була територія між – (на заході ) Середньою Віслою та Карпатами, (на сході) Середнім Дніпром, (на півночі ) Прип’яттю, (на півдні) середніми течіями Дністра та Південного Бугу.

Сучасна археологія, на підставі чисельних знахідок, пов’язує праслов’ян з носіями культури полів поховань ( це некрополі, в яких скупчення урнових і безурнових (в простих поглибленнях в ґрунті) культових поховань попелу, що залишився від спалення небіжчиків). Це пов’язано з племенами так званої тшинецько-комаровської археологічної культури (ХV-ХІ ст. до н.е.), яка стала продовженням культури шнурової кераміки. Подальший етнічний розвиток праслов’ян продовжують племена лужицької та білогрудівської (ХІ-ІХ ст. до н.е.) археологічних культур, які розвивалися на сусідніх територіях.

Досягнення білогрудівської культури були перейняті населенням чорнолісської культури (Х-VІІІ ст. до н.е.). Наприкінці ІХ ст. до н.е. ця культура відчула тиск кіммерійців. Населення почало переносити свої городища в місця більш захищенні від нападу, укріплювати їх. Вдосконалюється військова організація, політична та етнічна консолідація чорнолісців. Під впливом кіммерійців вони об єдналися в племінні союзи, відомі під назвою сколотів. Збільшується територія їх розселення.

Праслов’янська етнокультурна не зникла і під тиском скіфів. На думку деяких дослідників, наприкінці ІІІ ст. до н.е. розпочинається поступове розділення єдиної праслов’янської мови на мову східних та західних слов’ян. Цей процес завершиться у І ст. до н.е.

Наприкінці існування Великої Скіфії на території сучасної Польщі, між Віслою і Одером та в басейні Західного Бугу, утворилась пшеворська археологічна культура (ІІ ст. до н.е. – ІV ст. н.е.), до складу якої входили німецькі племена лугєєв та слов’янські – венедів. Це перша відома нам назва слов’ян. Згадували їх старогрецькі та римські письменники: Гесіод, Геродот, Пліній, Тацит, Птоломей.

Разом із пшеворською почало формуватися племінне об’єднання зарубинецької культури (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.). Саме ця культура вважається фундаментом, на якому формувався східнослов’янський етнос. Стосовно походження населення цієї культури, то, як засвідчують дослідження, у ньому брало участь місцеве населення Середнього Подніпров'я і Полісся, а також деякі середньоєвропейські племена (поморська культура і культура підкльошевих поховань). Певна роль належала також кельтським впливам. Однак основну роль відіграли середньопридніпровські слов'яни, підтвердженням чому може слугувати її зв'язок з пізнішою київською культурою. Таким чином, венедами у І–ІІІ ст. н.е. називали племена зарубинецької та пшеворської археологічних культур.

Зарубинецька культура стала відома після відкриття і розкопок В. Хвойкою біля с. Зарубинці на Київщині 1899 р. ґрунтового могильника з трупоспаленнями. Нині відомо близько 500 поселень і 1 тис. поховань цієї культури.

Для зарубинецької культури притаманні такі риси: орне землеробство, використання заліза, територіальна громада. Зарубинецькі поселення, розташовані по краях берегових терас, групувалися в кількості 10– 15. Розміри поселень невеликі (до 2 га). В Подніпров'ї поселення мали оборонні споруди – земляні вали. Житла були трохи заглиблені, квадратної форми, з глинобитними стінами, вогнищем у центральній частині. У Верхньому Подніпров'ї будували наземні житла зі стовбовою конструкцією. На Прип'яті відомі напівземлянки з дерев'яною обшивкою стін. Біля жител споруджувались і ями-погреби. Житла належали невеликій родині з самостійним господарством. Поширеним був обряд трупоспалення (ямні й урнові).

Зарубинці зробили невдалу спробу проникнути углиб Лівобережжя та більш вдалу в пониззя Дніпра. Тиск з боку сарматів змусив їх з І ст. н.е. колонізувати Десну Сейм, Сож. Вони зайняли Верхнє Подніпров’я та досягли річки Березини. Інша частина зарубинці досягла Південного Бугу та осіла на цих землях. Руйнівний вплив сарматів був подоланий до І ст. н.е., а з ІІ ст. н.е. відбувається різкий підйом в господарському та соціальному житті стародавніх слов'ян.