Занепад міст-колоній Північного Причорномор’я та Криму

Однак такий розквіт був не довготривалим. У цей час почали активно пересуватися в Степу кочові племена, зокрема сарматів, що призвело до дестабілізації в регіоні. Скрутна ситуація ще посилилася через погіршення клімату: в цей час починається перехід до посушливого періоду, пик якого припадає на ІІ ст. до н.е.

Наприкінці ІІ ст. до н.е. цар Понту Мітрідат IV Євпатор об’єднує під владою всі причорноморські держави, в тому числі Тіру, Ольвію, Херсонес, Боспор.

Таким чином античні держави Північного Причорномор’я опинилися в зоні зіткнення інтересів Понтійського царства і Риму. На першому етапі боротьби Північне Причорномор’я було головним джерелом сировини, харчових та людських ресурсів для Понтійської держави. До участі в конфлікті були залучені не тільки міста Боспору, Херсонес та Ольвія, а й численні племена. Війна, що затягнулася на довгі роки, підривала сільське господарство, торгівлю, ремесла. Все це стало причиною поширення антипонтійських настроїв, що призвело у 63 р. до н.е. до повстання. Першою піднялася Фанагорія, до неї приєдналися Німфей, Феодосія, Херсонес, Пантікапей. Результатом повстання було звільнення північнопонтійських міст з-під влади Мітрідата.

Боротьба Риму з Понтійським царством закінчилася перемогою Риму та поширенням його впливу на античні держави Північного Причорномор’я. Від середини І ст. до середини ІІ ст. римляни поступово, але не без конфліктів, закріплюються на цій території. Наступний етап римського часу – від середини ІІ ст. по третю чверть ІІІ ст., коли римські війська виведено з Північного Причорномор’я – був найбільш стабільним для античних держав регіону.

Кінцевий етап життя античних держав мав свої особливості в різних районах. Ольвія не змогла пережити гунської навали, життя тут поступово згасало, і на її руїнах не виникає більше ніяких поселень. Аналогічна картина в кінці античної епохи спостерігається в Тірі, але на її залишках через кілька сторіч з’являється золотоординське місто, потім турецька фортеця і нарешті сучасне місто Білгород-Дністровський. Херсонес та Пантікапей увійшли до Візантійської імперії.

Роль та значення античних держав і античної культури в історії України важко переоцінити. Їх досягнення лягли в основу багатьох сфер сучасного життя. Саме від часів грецької колонізації два світи – античний і варварський – вступають в тісні зв’язки. Якраз античні північні причорноморські держави, на відміну від інших регіонів, становили з навколишніми племенами двоєдиний організм. Життя цих двох світів нарізно було б набагато біднішим. Тисячолітня епоха існування античної цивілізації в Північному Причорномор’ї глибоко відбилася на житті і культурі наступних поколінь. Її традиції лягли в основу духовного розвитку населення ранньосередньовічних міст Криму.