Особливості приватизації земельних ділянок для ведення фермерського господарства

За даними Держземагентства України, станом на вересень 2005 р. в країні обліковувалось 46387 фермерських господарств (далі – ФГ), що використовували на праві власності та користування 3467 тис. га земель. Порівняно із 1993 р. середній розмір земельних ділянок ФГ збільшився майже в чотири рази і становив 74,7 га (у 1993 р. – 19,9 га)¹. У 2010 р., за даними Асоціації фермерів України², кількість ФГ дещо зменшилася і складала 43 тис. Проте кількість оброблюваної землі збільшилася і складала 4,2 млн.га. Середній розмір господарство у 2009 р. становив 101 га.

Процедура надання земельних ділянок для ведення ФГ в основному збігається із т.з. «повною моделлю»(теоретично, можливі випадки, коли вона здійснюється і на основі спрощеної процедури), за винятком таких особливостей:

10. претендент на отримання земельної ділянки разом із клопотанням повинен подати «документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі» (ч.1 ст.7 ЗУ «Про фермерське господарство», ч.6 ст.118 ЗКУ); із контексту випливає, що за відсутності таких документів земельна ділянка надаватися не повинна;

11. проект відведення земельної ділянки замовляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств(абз.2 ч.2 ст.7 ЗУ «Про фермерське господарство»);

12. при судовому вирішенні питання рішення суду є підставою для відведення земельної ділянки в натурі(ч.4 ст.7 ЗУ «Про фермерське господарство»).

NB. ВСУ знаходиться на позиції, за якою в резолютивній частині рішення повинно бути зазначено місце розташування ділянки, її розмір та межі (див., напр., справу за позовом Г.П.В. до Тетіївської райради про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, по якій рішення місцевого суду скасовано через відсутність погодженого у встановленому порядку землевпорядного проекту³). На наш погляд, сама по собі відсутність погодження землевпорядного проекту не повинна перешкоджати задоволенню позовних вимог. Разом із тим, у позовних вимогах, безумовно, має бути ідентифікована земельна ділянка, на яку претендує позивач. Причому така ідентифікація має бути, очевидно, забезпечена шляхом розробки технічної документації із землеустрою, яка дозволить у разі позитивного рішення суду відвести земельну ділянку в натурі та оформити право на неї.

¹ Інформація до парламентських слухань 13.09.2005 року «Сучасний стан та перспективи розвитку земельних відносин в Україні». – К.: Кабінет Міністрів України, 2005. – С.9.

² Асоціація фермерів: В Україні налічується 43 тис. фермерських господарств // РБК-Украина. Информационное агентство // [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/assotsiatsiya_fermerov_v_ukraine_naschityvaetsya_43_tys_fermerskih_hozyaystv_02022010

³ Справа №44Ц-92, розглянута Тетіївським райсудом Київської обл. за позовом Г.П.В. до Тетіївської райради про надання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства. – Детальніше див.: Снідевич О. Землевпорядні позови у цивільному процесі України // Право України. – 2006. - №6. – С.69-72.