Перспективи вдосконалення законодавства про приватизацію земель

Процедура приватизації земельних ділянок (йдеться насамперед про т.зв. «повну модель») складається із багатьох стадій, її проходження залежить від багатьох органів. Через таку побудову вона є тривалою, при цьому тривалість та складність процедури не забезпечує законності та обґрунтованості прийнятого рішення, про що свідчать широковідомі факти розбазарювання земель Південного берега Криму, природоохоронних територій в м. Києві тощо.

Приватизація може бути заблокована органами державної влади та місцевого самоврядування на будь-якому етапі, і заявник практично позбавлений ефективних правових засобів захисту свого права на приватизацію земельної ділянки, проголошеного законом. Через численність стадій процедури будь-яке оскарження дій чи бездіяльності лише призводить до подальшого затягування.

Очевидною також є соціальна несправедливість встановлених норм безоплатної приватизації. Теоретично, напр., кожен громадянин може безоплатно отримати присадибну земельну ділянку розміром 0,1 га у місті, 0,15 га у селищі або 0,25 га в селі (ст.121 ЗКУ). Найбільш привабливими є земельні ділянки, розташовані, наприклад, у м. Києві, поблизу моря, в курортних місцевостях тощо, проте ясно, що всі 48 млн. громадян України отримати їх не зможуть. Вартість отриманих земельних ділянок в різних населених пунктах відрізняється у сотні разів.

Давно є визнаним та відомим, що безоплатна за законом приватизація земельних ділянок фактично давно є платною, причому плата може вноситися у різних формах: як «добровільні» внески на розвиток інфраструктури населеного пункту або ж як звичайні хабарі. Це окрім «законних» витрат, наприклад, на виготовлення документації із землеустрою.

Загалом, існуюча процедура приватизації земельних ділянок стимулює корупцію, посилює соціальну нерівність і спрямована на нездоровий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства – землі. Від такого становища не виграють ні більшість громадян, що лише теоретично мають право на безоплатну приватизацію, ні держава, яка не отримує жодної винагороди за відчужені землі.

Це зумовлює потребу кардинального перегляду існуючого законодавства про приватизацію земель. На наш погляд, в майбутньому слід запровадити механізм, за якого основним способом, який дозволить забезпечити рівність громадян у питанні приватизації земель, є встановлення норми безоплатної приватизації у грошовому вираженні.

З метою недопущення зменшення обсягу існуючих прав громадян (ч.3 ст.22 КУ) грошовий вираз права на приватизацію слід встановити у розмірі, що вочевидь перевищує середню вартість земельних ділянок, що теоретично можуть бути приватизовані одним громадянином відповідно до діючих положень ст.121 ЗКУ.

Слід встановити механізм, за якого право на безоплатну приватизацію може бути реалізоване особою або при придбанні земельних ділянок на конкурентних засадах, або при викупі земельних ділянок, що знаходяться під належним особі нерухомим майном. Із грошових зобов’язань громадянина-покупця в цьому випадку повинно вираховуватися грошове вираження права на безоплатну приватизацію земель, причому буде можливою ситуація, за якою земельна ділянка передається особі повністю безоплатно (якщо вартість ділянки менша за грошове вираження права на безоплатну приватизацію).