Визвольні змагання поляків у період наполеонівських війн. народився в Коломиї на Прикарпатті, служив секретарем у князя А

народився в Коломиї на Прикарпатті, служив секретарем у князя А. Чарторийського. У польській літературі започаткував напрям сентименталізму, який проіснував порівняно недовго, але залишив яскравий слід. Чимало ліричних творів Карпінського оспівували українське село. Його ліричні пісні перетворились у "народні", їх співали, не відаючи імені автора:

Вже сонце не раз над землею встало, ■і.--. т І сяяло, й сяє в зеніті,

,; ■ Аз світлом моїм невідомо що сталось:

~ Воно мені й досі не світить!

(До Устини, переклад /. Глинського)

Катастрофа Польщі потрясла Ф. Карпінського, і він написав вірш Плач Сармата над могилою Зшмунта-Августа, який починався словами: "Ти, Зиґмунте, спиш, а сусіди до хати наїхали раптом, зівсюди зійшлись..." Від цього часу патріотичні мотиви проймають більшість літературних творів, які стають засобом пробудження національних почуттів. Рефреном більшості літературних творів стали слова з "Пісні польських легіонів в ІталіГ' Юзефа Вибіцького "Єще Польска не умарла..."

Патріотичні мотиви прискорили переростання класичних зразків літератури у сентиментальні, а згодом романтичні. Спір "класиків" з "романтиками" розгорнувся дещо пізніше, але фунт для нього був підготовлений патріотичною літературою зламу століть, яка оберталася в рамках класичної традиції. Відомий поет і легіонер Ципріан Ґодебський (1765-1809) у широко знаному Вірші до польських легіонерів (1805) сформулював головні засади героїчного життя, які відтоді увійшли до польської літератури. Поляки, - писав він, - хотіли "зруйнувати старого морального світу постать", щоб утвердити гасло "або загину, або край свій порятую".

Доля Польщі привернула погляди літераторів до минулого. Це було не випадково. Просвітництво чинило визначальний вплив на світогляд сучасників, змушуючи трактувати історичний процес як результат дії природної закономірності. Погляд в минуле повинен був роз'яснити причини поразки Польщі й відродити віру в її відбудову. У зв'язку з цим поет і єпископ Ян Павел Вороніч (1757-1825) одним з перших поставив перед літературою завдання зберегти національні традиції. Його класична поема Святиня Сибілли (1800) представляла велич давньої Польщі, починаючи від Казимира Великого до Т. Костюшка. У Гімні до Бога (1805) Вороніч пов'язав патріотичну ідею з релігійною вірою в божествене провидіння, що готувало фунт для майбутнього польського романтичного месіанства.

Від початку XIX ст. не було майже ні одного літератора, який би не пов'язував своєї творчості з національною історією. Відомі "класики" і "сентименталісти" віддали належне історичній традиції. "Класики" Каєтан Козьмян та інші писали патріотичні оди, поеми, трагедії, які поширювалися переважно серед аристократичної публіки. Але вже збірка патріотичних поетичних творів одного з провідних політиків і діячів варшавського ТДН, письменника і поета Юліана Урсина Нємцевича під назвою Історичні співи (1816), в якій поетизувалися героїчні чини польських королів та полководців, здобула популярність не тільки в салонах шляхти й аристократів. Це було звернення до ширшого кола читачів з метою його патріотичного і морального виховання. Братися за перо не цуралися й аристократи: Ізабелла Чарторийська (1746-1835) була авторкою сенти-ментально-патріотичних творів ("Мати-спартанка"), влаштовувала у власному маєтку в Пулавах патріотичні вистави ("Святиня Сибілли", 1800), опублікувала популярну збірку оповідань з вітчизняної історії для селян.

Аристократи складали невелике коло найбільш освічених людей того часу. До них належав Ян Потоцький (1761-1815) - письменник, учений, мандрівник, якого за життя